Золоті руки: історія київського ювеліра
7 Квітня 2021, 13:35
Поділитися:

Через руки нашого героя, пройшли тисячі дорогоцінних прикрас, які стали справжніми талісманами та гордістю для своїх власників. Знайомтесь, Віталій Плямін — ювелір. Засновник своєї власної майстерні «DIAMAND» та викладач ювелірного мистецтва.

Ще починаючи з малечку його життя випробовувало на міцність, проте він з тих людей про яких кажуть народився в сорочці.

Мріяв стати президентом

«Диною я мріяв бути президентом. Про щось простіше я навіть і не думав. Але як то кажуть життя з часом поставило мене на місце… У свої 14 років я вже почав шукати собі роботу і знайшов. Як сьогодні пам’ятаю, кажу татові — мені потрібен новий одяг. А він мені каже — зароби гроші й купи. Я кажу, хто ж мене візьме на роботу — я ще малий? А він каже, якщо ти погоджуєшся на будь-яку роботу, то я знайду тобі її. В решті решт я влаштувався поштарем. Мені було дуже важко і складно, я пропрацював на цій роботі лише два дні й зрозумів для себе як складно заробляти ці кляті гроші. Потім я почав займатися спортом. Обрав для себе карате. Звичайне захоплення переросло у професію й з часом я став тренером. І все б було добре, якби не одне „але“. Спортивний заклад в якому я тренував дітей закрили. Я не захотів розвивати свою спортивну кар’єру і почав шукати щось інше. Де я тільки не працював та з часом теж зрозумів, що я рухаюсь в хибному напрямку», — розповідає Віталій.

Віталій Плямін у дитинстві

Зустріч, яка змінила життя

«Після енних невдалих спроб у пошуках себе я випадково зустрів людину, яка розвернула моє життя на всі 180˚ градусів. Це мій вчитель з ювелірного мистецтва — Володимир Терехович. Він просто під час звичайної розмови запропонував мені спробувати себе у цій галузі. І я задумався й згадав, як ще дитиною був дуже творчим, любив малювати, відчував кожну лінію, кожен відтінок фарб і малював разом з мамою. До слова вона пише картини маслом. А ще недалеко від мого будинку, була творча майстерня. Там працювали скульптори, художники. Коли мені було років 6-7 я приходив туди, сідав десь у куточку і тихенько годинами спостерігав за процесом роботи. Мене це так захоплювало… І я погодився на пропозицію Володимира Тереховича. До того ж малювати я вмію, 3D-моделювання в моїй голові працює й створювати прикраси це цікаво. Й взагалі мені здається зустріч з вчителем як то кажуть не випадкова. З часом він навчив мене різних технік та тонкощів ювелірної справи. Я відчув, що це моє і, що я нарешті зайняв свою нішу», — коментує ювелір.

Ювелір та засновник своєї власної майстерні «DIAMAND» Віталій Плямін

Чоботар без чобіт

Віталій каже, що не дивлячись на те, що сам він майже 20 років виготовляє прикраси, вважає себе чоботарем без чобіт. Мовляв, всю душу вкладає в вироби для своїх клієнтів, а на себе вже не залишається часу.

Прикраса виготовлена ювеліром Віталієм ПлямінимПрикраса виготовлена ювеліром Віталієм Пляміним

«Коли я сідаю за верстак, я забуваю про все. Я думаю лише про прикрасу, яку я виготовляю. Працюю над кожною деталлю. Час настільки не помітно плине, що я можу сісти за роботу, приміром, о 6 ранку, а встати о 2 ночі. Можу всю ніч працювати. Я забуваю поїсти або попити кави. Я увесь сконцентрований на справі. Вона вимагає від мене особливого терпіння. Якби я не працював у цій сфері, я б і не знав, що я можу бути таким наполегливим, сконцентрованим, виваженим та перфекціоністом», — каже Віталій.

Мій секрет — я ніколи не працю в поганому настрої. Я вірю в те, що прикраси несуть в собі енергетику чи то позитивну, чи негативну. Моя мета наповнювати їх лише позитивною енергетикою. І знаєте, у мене це добре виходить. Я почав помічати, що деякі мої клієнти, яким я вже виготовляв прикраси приходять до мене і кажуть: ось я знайшов на такому-то сайті прикрасу, яка мені сподобалась, купувати там не хочу, хочу принципово з ваших рук. Все, що ви виготовляли до цього наче несе в собі теплу енергетику, працює як талісман. Я був приємно вражений від почутого. Я не чаклун, я просто майстер, але на жаль для себе я не зміг створити справжній талісман. На мені немає жодної прикраси. Я намагався зробити щось і для себе, але чомусь зі мною ця «магія» не працює».

Про свою першу ювелірну прикрасу ювелір згадує з ностальгією.

«Моя перша ювелірна прикраса, наче перше кохання. Пам’ятатиму цю річ завжди. І хоча це просто срібляний ланцюжок, для мене ця річ цінна», — згадує ювелір.

Народився у сорочці

Бували в житті моменти, які майстру згадувати боляче…

«Коли мені було років 5, я зі старшим братом та батьками поїхав відпочивати у наметах на Азовське море. Пам’ятаю, як батьки купили надувний матрац. Тоді, в той час це було в дивину. Ми звісно, як малі діти не могли його поділити між собою, але зважаючи на те, що брат старший він першим пішов купатися на матраці, а я довго сидів ображений на пляжі, чекав і плакав. Потім, коли брат накупався і віддав мені його я заплаканий ліг на матрац і поплив. Біля берега було дуже людно і не комфортно, тож я вирішив заплисти трохи далі. Приємний шум моря та легкі, прозорі хвилі в мить мене заколисали. Я відчував таку безтурботність і заснув. Тим часом мене віднесло у відкрите море. Коли я прокинувся побачив, як видніється маленький берег десь на горизонті. Тоді я раптово подорослішав. Я пам’ятаю, цей тваринний страх, мені хотілося думати, що це лише кошмарний сон і я ось-ось прокинусь, а поруч мама, але це була реальність. Я гріб своїми маленькими долонями щосили, які тільки могли у мене бути, я кликав на допомогу, але мене ніхто не чув», — розповідає Віталій.

Фото з мережі Інтернет

«Я кричав ледь не втративши голос, я плакав і кликав маму, тата, кого-небудь. Я боявся, що помру і мене більш ніхто не знайде і я назавжди буду належати морю. Але мені пощастило, напевно, у мене є ангел, який мене оберігає, або якась важлива місія. Про таких, як я кажуть народився в сорочці. На щастя пропливав катер, мене побачили й врятували. Потім з’явилася інша проблема — це знайти мою родину, але слава богу моїх батьків знайшли й передали їм. Я дуже довго відходив від цієї ситуації. Проте не дивлячись на цей інцидент, з часом я навчився плавати й у мене немає страху до води. Були ще випадки коли мене ледь не вбило струмом на роботі й коли я випав з 5 поверху. До речі, коли я випав з 5 поверху, це було по необережності на будівельному майданчику. Мене врятувало тільки те, що я встигнув вчепитися руками за металевий канат. Усі ці випадки неможливо забути».

«Бувають замовлення за, які принципово не берусь»

Майстерня ювеліра (вул. Княжий Затон, 15)

«Практично усі мої замовлення нестандартні. Я намагаюся робити унікальні прикраси. Мої клієнти інколи приходять до мене і кажуть, зроби прикрасу на власний розсуд. Я постійно спілкуюся зі своїми клієнтами, намагаюся створити для них щось таке, що підкреслювало б їх натуру, індивідуальність, або щось дуже символічне пов’язане з їх професією. Приміром кулон „Зуб“ з білого золота та діамантами для дантиста. Але і не без консервативних замовлень та навіть такі вироби я намагаюсь робити з родзинкою. Бувають замовлення за, які я принципово не берусь. Якщо там є техніки, з якими я не працюю, або ця прикраса вимагає інакшого обладнання, то я про це завжди кажу клієнту. На першому місці якість та чесність», — каже експерт.

Кулон «Зуб» з білого золота та діамантами

Ювелір зізнається, що любить працювати з білим золотом, діамантами та сапфірами. Проте якщо він працює зі сріблом чи іншими металами на якість це ніяк не впливає.

«У мене є дуже дорогі замовлення, проте я можу для бабусь, наприклад полагодити якусь прикрасу безплатно. Якщо говорити про прикрасу на виготовлення якої у мене пішло найбільше часу, то це чоловічий браслет „Casino“. Я виготовляв його пів року. На весь світ разом з моїм браслетом їх існує 22», — запевняє експерт.

Чоловічий браслет «Casino»Чоловічий браслет «Casino»

Майстер наголошує, що найбільше захоплює в його роботі це щасливі посмішки вдячних та задоволених клієнтів, а своїх учнів він навчає бути уважними до деталей та терпеливими.

Фото з мережі Інтернет

«Потрібно розуміти, що за кожною гарною зовнішньою оболонкою ювелірної прикраси, як і в балеті стоїть роками напрацьована майстерність і клопіткий труд. Без помилок не можливо, головне їх вчасно виправляти. Подекуди їх буває енна кількість, і тут головне бути стриманим. Скільки б не було невдалих спроб, треба перероблювати поки не буде результату, який вас влаштує. Я навчаю своїх учнів не тільки різних ювелірних технік, а й моральній складовій. Клієнти, які до мене прийшли один раз повертаються в друге, третє, з деякими я працюю вже понад 10 років. Така вдячність і довіра до мене, як до майстра мотивує та надихає», — підсумовує Віталій.

Джерело: Вечірній Київ

Рупор Київщини Київщина Київська область Київ столиця Березань Біла Церква Бориспіль Бровари Буча Васильків Ірпінь Обухів Переяслав-Хмельницький Прип'ять Ржищів Славутич Фастів Богуслав Києво-Святошинський Вишневе Вишгород Караглик Миронівка Сквира Тараща Тетіїв Українка Іванків Яготин Новини Київська обласна державна адміністрація КОДА КМДА