Жінки із клунками, які приносять не тільки харчі: про броварських соціальних працівників

У неділю, 3 жовтня – День працівника соціальної сфери. У Броварському територіальному центрі соціального обслуговування працює 32 соцпрацівники, які обслуговують у нашому місті 383 самотніх непрацездатних громадян, частина з яких не виходить зі свого помешкання роками. Щодня із клунками соцпрацівники поспішають до своїх підопічних, яких на кожного припадає в середньому з десяток. Щодня вони в турботах про закупівлю продуктів і ліків, оплату комунальних послуг, допомогу у прибиранні помешкання, вирішення усіх справ із документами, пенсіями, соцдопомогою… Про великий об’єм роботи, невеликі зарплати та невтомну важку працю за покликом серця – читайте в матеріалі до професійного свята.

Територіальний центр має на обліку 3085 осіб.  Із них:

одиноких – 599 осіб;
непрацездатних громадян, які проживають самотньо – 549;
осіб, які потрапили у складні життєві обставини – 2;
внутрішньо переміщених – 30;
інших пенсіонерів, які отримують послуги центру – 1905.

Терцентр має 4 напрямки роботи:

Відділення соціальної допомоги надає допомогу одиноким непрацездатним громадянам у купівлі харчів, ліків, сплати за компослуги, хатніх справах.
Відділення адресної натуральної та грошової допомоги  працює з благодійними організаціями, ГО, бізнесом із метою отримання допомоги для підопічних центру.
Стаціонарне відділення цілодобової допомоги має 10 ліжко-місць для громадян, які  потребують цілодобової допомоги.
Відділення денного перебування найбільш затребуване, адже має низку напрямків, серед яких – щоденні гарячі обіди для 85 осіб, можливість отримати послуги перукаря, а також безліч культурно-творчих активностей: хорові та вокальні співи, навчання, екскурсії, ЛФК, перегляд фільмів, настільні ігри і навіть хореографія. У цьому напрямку терцентр активно співпрацює з ГО «Університет ІІІ-го віку».

«Із кожним роком усе більше людей, які потребують нашої допомоги, – розповідає директорка терцентру Діана Лудченко. – На жаль, стосунки у самому  суспільстві нездорові: втрачаються родинні зв’язки, навіть ті, хто має роботу, є малозабезпеченими. Тому ми робимо усе можливе для того, щоб простягнути руку допомоги найнезахищенішим. І маємо сказати, що у Броварах  такі люді не забуті ані Богом, ані владою».

Діана Лудченко

З метою ознайомлення з роботою соціального працівника, журналісти «Трибуни» побували у відділенні соціальної допомоги вдома. 32 соцпрацівники обслуговують у нашому місті 383 самотніх непрацездатних громадян. Навантаження на 1 працівника – у середньому  10 осіб. У їхні обов’язки входить «стандартний набір послуг»: майже щоденне відвідування підопічних, закупівля продуктів і ліків, оплата комунальних послуг, допомога у прибиранні помешкання, вирішення усіх справ із документами, пенсіями, соцдопомогою.  Насправді «особливі доручення» співробітники соціальної служби отримують щодня: вони допомагають підтримувати зв’язок із родичами або знайомими підопічного, відвідують сімейного лікаря та доправляють хворого в лікарню, поповнюють рахунки зв’язку, купують щось «особливе», якщо є така потреба. Значна кількість самотніх осіб узагалі не залишає свої помешкання і в усіх справах покладається на соцпрацівника. Часто вони єдині, кого бачать одинокі люди.

«Наших співробітників легко відрізнити в юрбі: в будь-яку погоду вони швидкою ходою та з великими торбами поспішають до своїх підопічних, – розповідає завідувачка відділенням, соцпрацівниця із досвідом Ірина Ульянова. – Робота важка та низькооплачувана, але плинності кадрів майже немає. Тому що на нашій роботі можуть затриматися лише ті, для кого ця робота – стан душі. Звісно, люди бувають різними, але через деякий час соцпрацівник стає досвідченим психологом та має підхід до будь-якої людини. А за довгі роки вони стають для нас майже сім’єю».

Значну частину буднів соцпрацівника займає звітність, адже кожна копійка витрат вноситься у спеціальний щоденник: вклеюються чеки навіть на 5 грн. Суми за овочі або хліб, придбані на ринку, в цей щоденник просто занотовуються. Основна «географія» покупок – магазини «АТБ», «Варус» та місцевий ринок, а також, звісно, аптеки, позаяк значна кількість покупок припадає  саме на них. «Ми звикли, що люди, які живуть на скромну пенсію, обов’язково перевірять кожну копієчку, тому звіти – це наша щоденна рутина»,– розповідає Ірина Миколаївна.

Звіт за щоденні витрати самотньої людини

У частини підопічних пенсія мінімальна – 1712 грн. У багатьох до 50% складають витрати на ліки, без яких вони просто не здатні жити. Близько 20-30% витрат припадає на комунальні платежі. І лише незначна  частина з мізерної пенсії залишається на харчі. Саме тому харчування складається із самих простих продуктів: овочів, молока, круп, печива, ковбаси.

Справжня халепа для таких людей – потрапити у лікарню або необхідність в операції. У таких випадках соцпрацівники зв’язуються із далекими родичами та звертаються за  допомогою.

Повсякденне життя самотніх людей часто складається із перегляду телебачення, спілкування – частіше телефоном – із нечисленними друзями та хатніх справ. На прогулянки вони виходять нечасто, особливо зимою. Хтось цікавиться політикою, хтось – прихильник серіалів, декому подобається спілкуватися хоча б із сусідами, а дехто звик до усамітнення і не довіряє нікому.

«Люди, звісно, дуже різні: дехто сприймає роботу соцпрацівника із вдячністю, а дехто вважає, що йому всі винні, – продовжує Ірина Миколаївна. – На жаль, вікові хвороби змінюють людину не в кращий бік, є діагнози, що супроводжуються вередливістю, і ми до цього готові. Також зустрічаються  люди, які нікому не довіряють, і навіть бояться звертатися за допомогою. Особливо через сюжети на телебаченні про аферистів, які видають себе за соцпрацівників. Хтось довіряє нам ключі від помешкання, а хтось категорично каже «ні».

Що стосується долі квартири після смерті самотньої людини, то якщо вона не приватизована – стає власністю громади і нею розпоряджається виконком. Якщо приватизована, але родичі за пів року не заявили про права на неї, квартира також за спеціальною процедурою переходить у власність громади.

Наталія Гаращенко працює в соціальній службі з 1992 року, фактично з початку її створення. «Прийшла на цю роботу тому, що мене, як молоду маму, влаштовував гнучкий графік роботи. З початку було дуже важко – навіть хотіла звільнитися. Зараз не уявляю себе без цієї роботи. По-перше, вона творча і зовсім не одноманітна – щодня щось нове. Вона дає мені спілкування із різними людьми, а, головне, в мене немає сумнівів, що моя робота щодня потрібна людям. Вони сподіваються на мене, телефонують у будь-який час доби, навіть у вихідні. Моя родина вже до цього звикла. Це навіть не робота, а спосіб життя, це як постійне волонтерство».

Наталія Гаращенко поспішає до своїх підопічних

Пані Наталія зізнається, що із співчуттям ставиться до всіх своїх підопічних, але серед них є такі, через кого ніколи не виникає думка залишити роботу. Мова йде про людей, які вміють бути вдячними навіть за невелику допомогу та здатні до щирого спілкування. Серед таких – Зоя Яківна Молодцова, 1937 року народження, інвалід  І-ої групи, в дитинстві – сирота, яка користується послугами соцслужби з 1988 року.

Наталія Гаращенко та Зоя Молодцова

«Я народилася в Кіровській області, в Росії, з дитинства пам’ятаю себе вже у сиротинці, де ми жили з моїми сестрами, – розповідає Зоя Яківна, до якої журналісти «Трибуни» завітали разом із соцпрацівником. – Після досягнення повноліття я пішла працювати, згодом опинилася в м. Бровари. Свого житла не мала, тому доглядала дітей та жила в сім’ях. Я так любила своїх вихованців, що досі тримаю з ними зв’язок». Через деякий час жінка отримала невелику квартиру в Броварах та влаштувалася працювати санітаркою в місцеву лікарню. Старанну та відповідальну санітарку в лікарні пам’ятають до цього часу. Але сталася біда: у зупинку, де стояла жінка, щоб доїхати на роботу, в’їхав автомобіль. Автівка настільки травмувала жінці ноги, що постало питання про ампутацію обох кінцівок. Але броварські лікарі зуміли врятувати Зої Яківні обидві ноги, хоча реабілітація в лікарні тривала  2 роки. Після цього жінка отримала інвалідність та все рівно  продовжила працювати до виходу на пенсію за віком.

«Зараз я живу як бариня,  – посміхається 92-річна жінка. –  Мені підлогу миють, харчі з магазину носять, допомагають в усьому. Навіть не знаю, кому дякувати за таку гарну соціальну службу».

А дякувати, звісно, соціальним працівникам  – тим,  хто виявляє милосердя, творить добро не тільки зі службового обов’язку, а й за велінням серця і покликом душі.

Колектив «Трибуни-Броварів» приєднується до привітань соціальним працівникам із професійним святом та зичить їм міцного здоров’я і належної оцінки державою їхньої праці.

Читайте також:

Якщо бракує стажу для пенсії: порядок виплати соціальної допомоги 
«Милосердя» у Броварах: благодійна акція від мерії для соціально незахищених мешканців 
«Милосердя» у Броварах: збір одягу та продуктів харчування , а також традиційний бал 

Ангеліна Козлова

Фото – авторки

Джерело: Трибуна Бровари