Задерися якомога вище і ти врятований. Як переяславці на Маковицю піднімалися

6 Травня 2019, 12:14

Поділитися:

Після приїзду

Три дні – із 30 квітня по 2 травня – журналіст «Вісника» Віталій Усик зі своїми друзями провів у місті Яремче на Івано-Франківщині. Про це опублікував пост на своїй сторінці в Інстаграмі. Пропонуємо його прочитати й вам.

Яремче-2019 – це історія про те, як «восхітітєльна сімьорка» молодих людей поїхала підкорювати Говерлу. Це історія про те, як Говерла не підкорилася (одна відома альпіністка говорила, що визначення «підкорення вершини» неправильне, але ж я не альпініст і філолог поки що недонавчений), але ніхто через це особливо не засмутився. Зате всі раділи, наче діти, коли піднялися на кілометрову Маковицю, а це менше ніж пів-Говерли. Це історія про те, що важлива не висота певної вершини, а її значення особисто для тебе. Це історія про те, що достатньо отримувати задоволення від маленьких перемог і зрештою кайфувати протягом усього життя.

На вершині Маковиця

«Вас не поведуть на Говерлу. Витратите на трансфер щонайменше тисячу гривень, а вийде, що даремно», – розповідав нам таксист, підвозячи до двоповерхового дерев’яного будиночку, де ми прожили три дні. Проте не довіз трішки, злякався заїжджати на занадто крутий підйом. Злякався він і нас налякав.

«Оце ви екстремали. Там сніг досі лежить. Лавини навіть можуть сходити. Раптом що, рятувальників викликайте. Але без гіда у будь-якому разі не йдіть», – сказав Андрюха, який віз нас на джипі на гору Стайки. «Ну екстремально, але в принципі нормально. Піднімайтеся», – додав його колега, також Андрюха. Проте цей Андрюха півроку тому здійнявся на досить небезпечний Монблан (4808 м), ганяє по горах на велосипеді, перестрибуючи з пагорба на пагорб, а на Говерлу бігає (буквально бігає!) на прогулянку за 50 хвилин. Якщо він визнає, що в підйомі на Говерлу в цей період є трохи екстриму, то…

Обід після підкорення вершини

Наступного ранку йшов дощ і ми навіть трішки видихнули: Говерла почекає – не цього року (а може, й цього, проте пізніше). А от згодом погода владналася і ми зрозуміли, що без хоч якоїсь вершини додому не повернемося. Попиваючи надворі чай і гріючись на сонечку, побачили туристів із сусіднього будиночку. «Говерла, схоже, відміняється, – сказала чорнява жінка з великою сумкою на спині. – Ми також з вами хотіли туди поїхати. А тепер оце думаємо на Маковицю сходити, – показала на гору, яку чудово видно з нашого будиночку. – Наздоганяйте». «Ага, підтягнемося», – відповіли ми, ще точно не знаючи, що робитимемо цього дня.

Однак через кілька годин справді «підтягнулися». Йшли самі. Запитали у найдивнішого діда, якого тільки можна було знайти у Яремчі (типу точно не турист), як краще туди піднятися. Він розповідав про два шляхи (не анекдот «про два путі»), смішно жестикулював. І ми обрали той шлях, який запропонував GPS на телефоні. Дід додав, що той менш популярний у туристів.

На гору Стайки їхали джипами

«Ця дорога просто менш популярна… Ця дорога просто менш популярна…» – заспокоювали ми себе, коли валили гливкою стежкою, а навколо – жодних знаків, щоб зорієнтуватися. Згодом ми зрозуміли, що то не стежка, а струмочок, і остаточно загубилися. Але це ж гори. Головне, задертися якомога вище і ти врятований. Ми так і робили, аж поки не долізли до такого собі урвища, яке слід було перестрибнути. Коротше, якщо трішки дофантазувати, то було все як у кіно. Ми знали, що шляху назад немає (ще більше могли заблукати), стрибали, лізли далі, через кожні 5 метрів падали, щоб відпочити. А потім помітили поміж деревами світло, далі дорогу, на якій спокійно до вершини чвалали люди. Вийшло, що ми трішки зрізали шлях, хоча долали його значно довше, ніж нормальні подорожувальники. Зате тепер можемо відкривати екстрим-тур на Маковицю. Повірте, вам сподобається. Принаймні, фініш, бо під час самого сходження можете й психувати, й плакати. Ми цього всього, звичайно, не робили, та ви – хтозна.

Вид із Маковиці – сильний. Видно Говерлу, засніжені гірські хребти. Переобідати, споглядаючи на це, після важкого підйому – чистий кайф. А ще обов’язково слід увімкнути пісню Макса Коржа «Горы по колено», тоді ефект ще потужніший.

У цій пісні є фраза: «Время без забот, будем вспоминать тебя через год». Цю поїздку у Яремче, зокрема, похід на Маковицю, ми згадуватимемо і через рік, і через два, і через десять. Але, сподіваюся, до цих спогадів додадуться нові, не менш яскраві.

Три дні в Яремчому

Де були:

Вольєрне господарство

Водопад Пробій

Гора Стайки, але не на вершині (на джипах)

Вершина Маковиця (пішки)

Де їли:

Кафе «Турист»

Кафе «Pesto»

Кафе чи щось таке на Маковиці (в усіх смачно і недорого)

Де купували продукти:

Ринок