Ювілей Музею кобзарства відзначили в колі професійних майстрів за чаєм

Автор Visnik, Опубліковано: Березень 21st, 2019

Виступає Микола Товкайло

Тридцятиріччя Музею кобзарства в Переяславі – єдиного в Україні – відзначили 20 березня скромно. Від адміністрації НІЕЗ «Переяслав» колектив музею привітав заступник гендиректора Олександр Колибенко. Заступник голови РДА Андрій Коркач передав у подарунок від нашого знаного земляка Віталія Яреми принтер. Пошанував увагою зібрання і міський голова 2006-2010 років Іван Якименко. Представників нинішньої міської влади не було.

Завідувачка музею Світлана Тетеря та молодший співробітник науково-дослідного сектора Наталія Костюк з нагоди ювілею організували науково-практичний семінар «Кобзарство: від витоків до сьогодення». У залі основної експозиції музею зібралося близько двадцяти учасників. Проте кожен гість мав особисту причетність чи до кобзарства, чи до музейної справи – байдужих не було.

Микола Товкайло, цех-майстер Київського кобзарського цеху, представив свою розвідку про переяславського співака і бандуриста Пантелеймона Коцара. Насамкінець виконав давню думу «Про втечу трьох братів із города Азова, з турецької неволі». Згадка про Савур-могилу, про козацьку звитягу прозвучала особливо актуально. Наприкінці семінару ще одне професійне виконання епічних творів із задоволенням послухали від Ігоря Безвербного, братчика Київського кобзарського цеху.

Заслужений художник України Степан Куций презентував свої твори, пов’язану з темою кобзарства. Головна скульптура біля музею – його робота. Зауважив, що вперше почув цей інструмент в руках Миколи Товкайла, навіть сам трохи вчився грі на бандурі. Ветерани музейної справи Микола Сидоренко, Ніна Захарчук і Валерій Мормель також виступили на цій зустрічі.

Учень Київського кобзарського цеху Василь Жованик розповів кілька історій зі свого досвіду майстрування бандури з деревини груші. На показ колегам привіз перший і поки єдиний екземпляр такого інструменту. Зауважив, що він недосконалий, з д

Василь Жованик зробив  бандуру з груші

ороги навіть важко настроюється, бо грушевина надто примхливий матеріал, а тим і цікавий молодому майстру. Василь показав і заготовку з груші. Розповів цікаву історію її виготовлення, зазначив, що зроблена вона півтора року тому зі свіжої деревини, тож досі висихає, а має так «вилежатися» хоча б років п’ять. Тоді її не «поведе», розраховує, що і звучання буде особливим.

Київський майстер Ілля Черницький зробив уже десять бандур, працює переважно з вербою. Недавно спробував деревину осокора – сподобалася її піддатливість. Зауважив, що навіть знаменитий італійський майстер Страдіварі використовував осокір для виготовлення малих деталей своїх струнних інструментів. Ілля свій виступ на семінарі назвав роздумами. Цікаво аналізував майстерність виконання, так звані строї, старих кобзарів. Порівнював давні технології різних майстрів, які були і в його роду. Зокрема, чоботарів, човнярів та бандуристів, які працювали зі схожим матеріалом. Згадав про своє дослідження кобзарського руху на Київщині: за свідченнями старожилів, останній справжній народний співак ще ходив селами зі своїм інструментом навіть у 70-х роках минулого століття. Пристрасно майстер говорив і про значимість бандури як головної цінності музичної культури українців. Згадав як денікінці в часи Української народної республіки шкодували, що, мовляв, треба було повісити Чикаленка (кобзар), Антоновича (літератора) і Михайла Грушевського, тоді й ніякої України не було б. А вона є і буде!

Власне далі святкували ювілей музею за чаєм, щирим спілкуванням і звучанням бандури.

Валентина БАТРАК

–

Джерело: Вісник Переяславщини