Йосип Каракіс — останній з велетнів столичної архітектури

23 лютого виповнюється 33 роки з дня смерті відомого київського архітектора Йосипа Каракіса (1902-1988). На думку фахівців він є представником «лагідного конструктивізму» та «останнім з київських грандів», а в будинках, збудованих за його проєктами, відчувається власний почерк та стиль зодчого, що рівнем майстерності не поступається багатьом архітекторам світового рівня.

Йосип Каракіс подарував нашому місту чимало цікавих споруд, зокрема будівлю Історичного музею, Центральний Будинок збройних сил України, Будинок-літак біля метро Арсенальна, перший у Києві дитячий садок «Орлятко», будинок на Інститутській 17-19 та багато інших. На жаль, багато з них були перебудовані у різні часи та дещо відрізняються від первинних замислів зодчого.

Як зазначають дослідники, усього за проєктами Йосипа Каракіса в Україні та поза її межами, було побудовано понад 4500 споруд, а багато його оригінальних ідей та архітектурних рішень залишаються актуальними і сьогодні.

Проте, незважаючи на високі схвальні оцінки архітектурної спадщини зодчого та визнання його будівель пам’ятками архітектури, його ім’я залишається невідомим значній частині киян, а на будинку, де він прожив більшу частину свого життя у Києві, навіть не встановлено меморіальну дошку, незважаючи на неодноразові звернення родини Каракіса.

Минуло тижня, ім’я незаслужено забутого майстра української архітектури несподівано викликало жваву дискусію у соціальних мережах та пресі. Як повідомила на своїй сторінці у соцмережах народний депутат України Ірина Верещук: до неї нещодавно звернулася киянка Віра Поліщук з проханням перейменувати Рильський провулок, який знаходиться неподалік від Софіївської площі, на провулок Архітектора Каракіса. Слід зазначити про те, що сама ідея є досить вдалою, бо саме у Рильському провулку, в будинку №5, жив і творив видатний зодчий переважну більшість свого життя.

Ініціатива пані Віри Поліщук щодо вшанування належним чином пам’яті Йосипа Каракіса не є новою. Свого часу, родина архітектора Каракіса ще до еміграції за кордон, неодноразово зверталася до різних державних установ, щодо встановлення меморіальної таблички та присвоєнні його імені одній з київських вулиць. Однак у відповідь на прохання родичі почули: «У Києві іменем Каракіса вже названа школа №80, побудована за його проєктом, що Вам ще потрібно?». До речі, сама адміністрація школи ніяк не підтверджує, що вона носить ім’я свого творця, а на її офіційній сторінці будь-яка інформація з цього приводу взагалі відсутня…

Як зазначає правнук Каракіса — Олег Юнаков, який присвятив життю і творчості зодчого книгу «Архітектор Йосип Каракіс», на підтримку перейменування до нього зверталися ціла низка установ та організацій, серед яких: Національна спілка Архітекторів України, Інститут проблем сучасного мистецтва, Посольство Узбекистану, Єврейський форум України та Архітектурний факультет Київського національного університету Будівництва та Архітектури.

Незважаючина таку підтримку різних установ та організацій, питання щодо перейменування вулиці залишалося відкритим, однак після звернення Ірини Верещук до Київського міського голови Віталія Кличка з проханням підтримати ініціативу киянки, справа набула істотного розголосу, спричинивши резонанс у соціальних мережах.

Обурення викликав факт, що на честь Архітектора Каракіса можуть перейменувати Рильський провулок, який більшість з киян помилково прив’язує до імені видатного поета Максима Тадейовича Рильського. Однак сама назва цього провулку не має ніякого відношення до імені українського поета, іменем якого названа вулиця у Голосіївському районі столиці поряд з однойменним музеєм. Назва ж Рильського провулку (а не провулку Максима Рильського!) датується початком ХІХ сторіччя і пов’язана з історичним місцем знаходження царського Рильського полку російської армії, який через деякий час після Переяславської Ради розташувався у цій місцевості та всіляко сприяв розповсюдження царської юрисдикції на території нашого міста. Тому, чи доцільно зберігати пам’ять про «поневолення» українців царським режимом залишається відкритим?

Готель Украіна у Луганську за будівництво якого Каракіса звинуватили у буржуазному націоналізміПроєкт будинку на Арсенальній. Вид з Дніпра. Реалізований частковоНаціональний музей історії УкраїниДитячий садок на схилах Дніпра. Збудований для дітей працівників заводу АрсеналЦентральний будинок офіцерів Збройних сил УкраїниБудинок з башточкою у Георгіівському провулку. Башта невдовзі була перебудована у радянські зв‘язку з тим, що нагадувала церкву.
Фото з книги О. Юнакова.

Повертаючись до ініціативи перейменування, яка викликала у сучасних киян чимало діаметрально протилежних думок, слід розвінчати ще один міф, щодо персони самого архітектора Каракіса, якого іноді помилково звинувачують у тому, що більшість його творінь побудовані на місцях колишніх знесених святинь, а своїй популярності він завдячував підтримці з боку деяких відомих радянських діячів, декомунізованих у наші часи.

Щоб заперечити ці хибні твердження достатньо згадати про те, що конкурсний проєкт Каракіса щодо будівництва Урядової площі у 30-х був чи не єдиним на той момент, який передбачав збереження Михайлівського Золотоверхого собору. Іншим свідчення дбайливого ставлення до історичної спадщини нашого міста є відмова будівництва Історичного музею на місці фундаменту Десятинної церкви та перенесення його ближче до краю схилу Старокиївської гори…

Крім того, як свідчить біографічні відомості Йосипа Каракіса, свого часу митець був звільнений з роботи без права викладання за використання заборонених тоді мотивів українського бароко на фасаді готелю «Україна», побудованого на початку 50-х років у Луганську.

Таким чином, визнаний архітектор епохи «конструктивізму» на той момент фактично залишився без роботи, розробляючи анонімно креслення станцій київського метрополітену та створюючи типові проєкти шкіл для звичайних дітей, які тривалий час успішно будувалися та продовжують будуватися по всій Україні.

Йосип Каракіс — є одним із найбільш плідних та яскравих українських архітекторів ХХ сторіччя, який відіграв важливу роль у розбудові Києва 30-70-х років, тому сподіваємося, що з часом, його ім’я буде вшановане належним чином, а добра пам’ять про нього, яка несправедливо приховувалась тривалий час, буде відновлена.

Джерело: Вечірній Київ