ЇХ ЗВИТЯГА НЕ ЗАБУТА. КРУТИ
Події, які сталися 100 років тому – Українська революція – були переламними й досі визначають сьогодення України. Вони показали, що Державі крім ідеї потрібне військо, бо не буде ні ідеї ні Держави.
В українській історії січень є особливо багатий на знакові події пов’язані зі сторіччям Української 1917-1921 років – проголошення 22 січня (9 за старим стилем) 1918 року Четвертим Універсалом Центральної Ради незалежності Української Народної Республіки, а роком пізніше акту Злуки УНР та ЗУНР, бою під Крутами 29 січня 1918 року – трагічній поразці-перемозі, військовій поразці та перемозі духу, міжнародне визнання УНР на переговорах у Бересті, які тривали майже місяць і завершились аж 27 січня (9 лютого) 1918підписанням мирного договору з Центральними державами.Укласти цей мирний договір, який врятував молоду українську державність, дозволила саме затримка російсько-більшовицьких нападників під Крутами.
Тож, вшановуючи пам’ять тих подій та тих звитяжців, мабуть більш правильним було б, події 1991 класифікувати не як набуття незалежності, а як її відновлення! Та, нажаль пам’ять коротка і ми знову наступаємо на старі граблі. А героїв треба пам’ятати та не повторювати помилок суспільства та влади, що спонукали їх то тієї жертовності.
Триста українських «спартанців»
Прийняття Четвертого Універсалу дуже занепокоїло північного «брата». Тому, проголошення у Харкові, інспірованим більшовиками Всеукраїнським з’їздом Рад, України радянською республікою, дало Москві гарний привід розв’язати неоголошену війну проти УНР. Крім «свободи», яку більшовики збиралися принести на своїх багнетах українському селянинові і робітникові, у цієї війни були й інші завдання – економічні. Промисловість Росії гостро потребувала чавунута вугіллі Донбасу, а новому уряду вкрай необхідно було нагодувати голодну країну і, в першу чергу – армію.
Двадцять тисяч червоного війська під проводом Антонова-Овсієнка було відправлено на схід України для захоплення вугільних шахт і промислових підприємств регіону, а з півночі, на київському напрямку вів наступ Східний фронт під командуванням Муравйова. Хоча «фронт» – дуже сильно сказано, сили більшовиків на цьому напрямку налічували трохи більше чотирьох тисяч. Сміховинні сили, але проте …
Втомлене від війни селянство, що тільки повернулося з фронтів великої війни, ще не знало ні ЧК, ні продзагонів, ще була віра в красиві слова та гасла сприймало дійсність досить апатично і залишалося осторонь подій.Центральна Рада втрачала підтримку мас, ситуацію, що склалася на той час, описав один з лідерів УНР Володимир Винниченко у своїй книзі «Відродження нації»: «…Це була війна впливом… Наш вплив був менший. Він був уже остільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш-менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиків… Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами ту державність так само, як і ми її розуміли»…
І саме трьом сотням студентів, учнів старших класів гімназій та юнкерам довелося стати на шляху наступаючих червоних загонів. Перша сотня студентського куреня Січових Стрільців (у галицькій армії ЗУНР ця назва з’явилася значно пізніше) – 116 душ, вранці 15 січня прибула на станцію Крути. Позиція їм була відведена уподовж залізничної колії між Крутами і Плисками. По обидві сторони від студентських окопів позиції зайняв загінз 200 юнкерів.
Вранці 16 січня (тобто 29 – за новим календарем) загін балтійських матросів на марші несподівано натрапив на зустрічний, щільний вогонь юнкерів і студентів. Виникло сум’яття, увірватися з ходу в Крути більшовикам не вдалося. Але протриматися довго проти переважаючого числом (та й досвідом) ворога, погано озброєним і ще гірше навченим, захисникам станції не вдалося і до вечора вони були розгромлені.
У перебігу військових дій цей бій вирішального значення не мав, – та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крут. На похороні у Києві біля Аскольдової могили президент Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш під назвою «Пам’яті тридцяти»:
На Аскольдовій могилі
Поховали їх –
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! –
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ
Будь-який подвиг – завжди чийсь злочин
До бою під Крутами минуло лише три місяці відтоді, як після жовтневого перевороту східний фронт Першої світової остаточно розсипався. Збільшовичені частини, деморалізованих та повністю розкладених південно-західного і румунських фронтів, рушили на Київ, де розбудовувала молоду державу Центральна Рада. Та дійти до «материгородоврусских» їм не вдалося, на заваді став Перший Український корпус на чолі зі Скоропадським. Адже були тоді сили здатні перекрити залізничні колії і декількома рішучими ударами змусити багатотисячні маси більшовиків до панічної втечі.
Але це було тоді. Пацифістських налаштована верхівка Центральної Ради на чолі з Грушевським, заражена гаслами про загальну рівність і братерство, вкрай негативно ставилася до створення постійної армії. Неприйняття керівництвом країни регулярного війська, і самого Скоропадського, змусило його в кінці 1917 відмовитися від командування корпусом, який невдовзі був демобілізований.
Пани соціалісти забули золоті слова ідейно-близького їм Леніна: «Всякаяреволюциячего-нибудьстоит, еслионаумеетзащищаться».
І ось коли, з початком наступу на Київ червоних, в умовах загальної розгубленості, навіть суцільної паніки, виникла реальна загроза українській державності і самої Центральній Раді єдиними, окрім гайдамацьких куренів, здатними на жертовність виявилися лише студенти та гімназисти.
Нездатність тогочасного керівництва керувати державою, яке вбачало чи не головними засадами її розбудови знищення армії, та неспроможність його тверезо оцінювати політичну ситуацію, заразом з внутрішніми чварами та міфом про братерство призвело до московської агресії та загибель кращих синів України.
І напевно усвідомлення суспільством цих помилок керівництва привело до розуміння що хоча демократія це добре, але держава повинна бути Державою і розбудовувати її повинен сильний і професійний лідер, диктатор, а згідно з старовинними звичаями – Гетьман.
Та соціалістичні ідеї, у викривленому сприйнятті суспільства знов приводять до тих самих грабель. Злука була проголошена вже після повалення Скоропадського. Була проголошена, та не реалізована – пани соціалісти знову не змогли її захистити.
Костянтин РЄПІН
Джерело: Макарів Діловий — Макарів Діловий — Останні новини
