Як підготуватись до Святвечора: історія та традиції свята | Трибуна

Святвечір або Свята вечеря в Україні відзначається православними християнами 6 січня – напередодні одного з найвеличніших свят ‒ Різдва Христового. Здавна українці  дуже ретельно готувались до різдвяного тижня. Люди вважали, що саме ці дні є початком нового господарського року. Тому у переддень Різдва було прийнято виконувати низку обов’язкових обрядів, які б, за повір’ям, мали забезпечити щастя, мир та багатство усій родині. Те, що ми зараз скептично звемо «забобонами»  наші пращупи передавали з покоління у покоління.  І хоча плин часу та зміни історичних епох безжально затирають найдрібніші деталі життя наших предків так, що багато хто й забув значення обрядів, втім деякі цікаві факти історикам та етнографам все ж вдається відновити та зберегти для наступних поколінь…

Для чого зв’язували ланцюгами ніжки столу?

Перш ніж приступати до Святої Вечері, господарі дому зв’язували ніжки столу залізними ланцюгами і скріплювали міцними замками. Це робили для того, щоб усі члени сімейства у прийдешньому році жили мирно та були одним цілим. Крім того, такий обряд використовували як оберіг для домашньої худоби від згуби та нападів вовків.

Для чого на стіл перед Святвечором ставили м’ясні страви?

Ще однією традицією було те, у Святвечір господиня ставила на стіл усе, що встигла приготувати на свята, попри те, що у цей вечір споживали лише пісні страви. Опісля господар сідав за багатий стіл і запитував у дітей, чи бачать вони його за наїдками. Діти ж у відповідь мали сказати, що не бачать. Тоді голова родини казав, щоб і у наступному році ми були такими ж багатими, як і цього року. Після цього обряду, м’ясні страви зі столу забирали, залишаючи на столі тільки пісні.

Вода у Святвечір

Якщо тепер прийнято купатись в ополонці лише на Водохреща, то колись у крижаній воді вмивались і перед Різдвом. Традиція була поширена у гірській місцевості, де люди йшли умитись крижаною водою з потоку. Цікаво, що після умивання було заборонено витиратись, адже предки вірили у цілющі властивості води у цей день: якщо вмитись крижаною водою на Святвечір, зможеш вилікувати будь-яку хворобу і будеш здоровий цілий рік.

Про що віщувала ложка куті, підкинута до стелі?

У системі різдвяних звичаїв є низка ворожінь, які давали змогу зазирнути у майбутнє. Мова не лише про ворожіння на Андрія чи Меланки. Своєрідно ворожили наші предки й у Святвечір. Підкидали ложку з кутею до стелі і, якщо зерно не впаде, то врожай буде добрим. Якщо ж кутя впаде на долівку — поганим. Вираховували також кількість снопів, яких вдасться зібрати і те, чи роїтимуться бджоли: першу ложку куті господар підкидав до стелі – «щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!» Другу ложку куті підкидав – «щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі», а третю – «щоб бджоли роїлися».

Для чого дівчата трусили сливове дерево?

Микола Пимоненко. Різдвяні ворожіння

На Святвечір дівчата також намагались спрогнозувати свою долю через ворожіння. Брали шкаралупи волоських горіхів і різали свічку на маленькі шматочки. Вставляли свічку у шкарлупи і запускали плавати на воду. Чия свічка згорить швидше, та дівчина раніше вийде заміж. А якщо свічка потоне, то в цьому році ніхто до дівчини свататися не буде. Однак у такому випадку засмучуватись дівчата не поспішали і бігли трусити дерева, зокрема, сливу. Плодів узимку, звісно, не було, але дівчата вірили, що таким чином зможуть спонукати коханого посвататись. Також дівчата вмивали обличчя калиновим соком, щоб завжди бути рум’яними.

Крім молоді, ворожили й старші люди. Ставши між лампадкою і свічкою, дивилися, чи буде подвійна тінь: якщо тільки одна, то це на швидку смерть.

 

Чому дмухали на лавку, перш ніж сісти?

Люди вірили, що на Святий вечір у хаті збираються також душі померлих. Їх хоч і не видно, але вони присутні. Тому, перш ніж сісти до столу, дмухали на лавку — щоб не придушити душі покійних. Після вечері на столі або на підвіконні для померлих залишали кутю, інші страви та ложки.

До слова, ложкою куті було прийнято «пригощати» і дідуха, якого заносили до хати на Святвечір. Ложку встромляли у копицю сіна — у такий спосіб люди намагались нагодувати померлого родича, якого якраз і символізував дідух.

Картина Ольги Дідух-Гуляєвої

Дідух — це дідівський дух, чи дух дідів, тобто всіх попередників роду. Дідухом називають все те, що господар і його старший син приносять на Святвечір першими до хати — це житній, пшеничний або вівсяний сніп, якого господар ставить на покуть, околіт обмолоченої соломи та жмут сіна, яких старший син відповідно стелить на долівку та на стіл під обрус (якщо в сім‘ї немає дітей чоловічої статі, то все це робить лише господар).

 

 

Чому було соромно не впустити колядників?

Нині  до Коляд господині мають готуватись заздалегідь та назбирати чимало дрібних грошей. Завбачливі ще за місяць-півтора починають відкладати 2, 5, 10 та 20-ти гривневі купюри в окрему скриньку. Дехто ‒ готує солодкі гостині колядникам, а дехто не пускає колядників до господи взагалі.

Цікаво, що колись навпаки ‒ колядників усілякими способами припрошували прийти заколядувати. Якщо під час свят до хати приходило багато колядників, то цим гордились. Якщо ж колядники з певних причин оминали чиюсь оселю, то це вважалось великою ганьбою і соромом. І про це ще півроку гомоніло все село.

Звичай колядування має дуже давню історію. Колядки пов’язані з днем зимового сонцестояння – святом Коляди. Його святкували 25 грудня. Вважалося, що цього дня Сонце з’їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого: вони проганяли Коротуна, який намагався з’їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Як тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір, кликали господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні й почали називати колядами або колядками. Із приходом на наші землі християнства колядування приурочили до Різдва, і в колядках з’явились біблійні і світські мотиви. А зірка у руках колядників стала сповіщати християнам про народження Спасителя.

Кутя у циклі Різдвяних свят

Кутя ‒ відварені у воді зерна пшениці або ячменю з медом. Страва є традиційною для новорічно-різдвяного циклу. Обов’язково готується тричі на рік: на Святий Вечір — Багата кутя, перед Старим Новим роком — Щедра кутя й у переддень Водохрещі — Голодна кутя. Четвертий різновид — Чорну кутю готують на мертвинах чи поминках і розводять з коливом, вона призначена для покійників.

Ритуальне значення куті дуже давнє. Перед вечерею кутю ставлять на покуті, під образами, тобто на найпочеснішому в хаті місці при чому, горщик з кутею мав стояти на покуті від Різдва до Старого Нового року. Звідси, очевидно, й назва «кутя».  Існує звичай, коли дітей посилали зі стравою до своїх ще живих родичів. Після Святої вечері кутю разом з ложками залишали на столі на цілу ніч для померлих предків. Існує також звичай, коли голова родини підходив до вікна, або виходив на двір з зачерпнутою ложкою куті та, звертаючись до морозу, тричі запрошував його взяти участь у вечері з родиною. Коли ж мороз не з’являється, йому радять й не з’являтися, не робити зла посівам тощо: «Морозе, морозе, ходи до нас куті їсти, а коли не ідеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю».

Нині традиційну різдвяну страву готують з пшениці або рису.

Класичний рецепт куті з пшениці

Інгредієнти:

пшениця – 1 склянка;
вода – 3 склянки;
мак – 1/2 склянки;
порізані горіхи – 1/2;
родзинки – 1/2 склянки;
мед – 2 -3 ст. л.

Як приготувати кутю: пшеницю промиваємо і замочуємо у воді мінімум на 4 години. Потім розмоклу крупу заливаємо водою і варимо на слабкому вогні до готовності, періодично помішуючи. Мак подрібнюємо в кавомолці. Дрібнимо горіхи, а родзинки без кісточок заливаємо теплою водою на півгодини. З’єднуємо в глибокій мисці пшеницю, мак, родзинки, горіхи, додаємо мед за смаком і все перемішуємо. Охолоджуємо кутю і подаємо на стіл.  Порада для господинь: пшениця для куті повинна стати м’якою, але не розваритися. У процесі її варіння можна додавати воду. Кутя буде добрішою, якщо її приправити узваром.

Кутя з рису

Інгредієнти:

рис – 1,5 склянки;
мак – 1 склянка;
горіхи – 0,5 склянки;
родзинки – 0,5 склянки;
мед – 120 гр.

Готуємо кутю з рису: круглозерний рис промиваємо, проціджуємо, заливаємо водою у співвідношенні 1:2 і варимо до готовності. Подрібнений на кавомолці мак заливаємо окропом на 2 години. Родзинки заливаємо гарячою водою і залишаємо на півгодини, потім просушуємо їх. Рис висипаємо в миску, додаємо туди мак, родзинки, горіхи й мед. Готову різдвяну страву ставимо в холод.

Святвечір припадає на останній день Пилипівського посту. Тож окрім куті, господині готували ще одинадцять страв до святкового столу: обов’язково мали бути борщ, риба, гриби, вареники з квасолею та капустою, картопля, узвар. Вигалдиві господині додавали на стіл це й грибну юшку, голубці, гречану чи пшоняну каша з грибами, пампушки, калачі, соління з городини, січеники з гороху, деруни тощо.

Але починати вечерю правильно з куті – це символізує здоров’я і благополуччя на весь наступний рік. Крім 12 страв на столі в Святвечір також повинні бути свічка (полум’я свічки – символ віри), сіль – без неї неможливо відчути повноцінний смак їжі та часник, який лежить по кутах святкового столу і відганяє злих духів. Крім того, часник – символ родючості і здоров’я.

Традиціно у Святвечір після появи першої зірки на небі вся сім’я на чолі з господарем будинку, вимовляють молитву, запрошуючи весь рід покуштувати святої вечері.

Чи дотримуватись традицій предків ‒ вирішувати кожен буде особисто. Втім, ми бажаємо вам пустити  щастя від свята в оселю, а  радість ‒ в душу. Смачної куті і жодної біди!

 В статті використане доследження  кандидата історичних наук Лесі Горошко-Погорецької

фото з мережі інтернет

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Джерело: Трибуна – Бровари