Втрачені захисники. Сергій Панчук – захищав Липівку

11 березня 2022 р. у с. Липівка відбувся один з найбільших бої періоду наступу рашистів. У результаті запеклого протистояння 14-та окрема механізована бригада втратила вбитими семеро бійців. А ще п’ятеро захисників вважалися зниклими безвісті. І ось в грудні 2023 р., більше ніж через рік, було ідентифіковано старшого солдата Сергія ПАНЧУКА. Історію Захисника та його ідентифікації Інформаційному агентству “MKV” розповіла сестра Героя Любов Панчук-Шуманська.

Сергій Михайлович ПАНЧУК народився 4 квітня 1968 р. в селі Волиця-Керекешина Старокостянтинівського району Хмельницької області.

Став моряком далекого плавання

Батько, Михайло Михайлович Панчук, працював електриком у селі і був паламарем-волонтером в місцевій церкві. Також грав на барабані в духовому оркестрі. Помер батько в 2021 р. Мати, Лідія Олексіївна Панчук, все життя пропрацювала на фермі. Мати нині мешкає в с. Волиця-Керекешина. Михайло та Лідія Панчуки виховали трьох дітей: синів Віктора, 1964 р.н. та Сергія і дочку Любов, 1965 р.н.
Сергій Панчук до 1-го класу місцевої школи пішов у 1975 р. Після закінчення 8-го класу, у 1983 р., поїхав до Таганрогу навчатися на повара. Паралельно освоював професію водій-механік.
У 1986 р. після закінчення училища призваний на строкову службу до лав Радянської армії. Після демобілізації, у 1988 р., поїхав на далекий схід, де став моряком далекого плавання. На кораблі працював коком.

У 2020 р. за контрактом йде до лав ЗСУ

У 1992 р. повертається до с. Волиця-Керекешина. Потім влаштувався на роботу в Києві. Був водієм-механіком на катері, який здійснював прогулянки по Дніпру.
У 2000 р. вчергове повертається до рідного села та працює охоронцем на різних підприємствах району.
Сімейне життя у Сергія Панчука не склалося. Одружився, але досить швидко розвівся. Вдруге не одружувався. Має доньку Настю 22 років та сина Михайла 19 років.
У травні 2020 р. підписує контракт та йде служити до лав Збройних Сил України. Службу проходив у лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Отримав посаду механік-водій 3-го танкового взводу 3-ї танкової роти танкового батальйону в екіпажі командира танку Євгенія Федосова. Також в екіпажі служив навідник Василь Шмагун.

Востаннє живим рідні бачили у грудні 2021 р.

Наприкінці 2021 р. у відпустку приїхав до рідного села. Побачився з мамою та братом і повернувся в розташування своєї бригади. Як виявилося пізніше, це була остання зустріч матері та сина. Востаннє в грудні 2021 живим бачив Захисника його рідний брат Віктор.
З початком повномасштабного наступу Сергій Панчук знаходився в розташуванні бригади. Постійно перебував на зв’язку з рідним, але деталей про своє місце розташування не говорив. Останній раз на зв’язок Сергій Михайловчи вийшов з рідними 10-го березня 2022 р.
4 квітня 2022 р., в день народження Сергія Панчука, рідних сповістили, що він зник безвісті в бою за с. Липівка на Макарівщині 11 березня 2022 р.
6 квітня 2022 р. групою пошуку та евакуації Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу ЗСУ було встановлено у с.
Липівка поховання трьох військовослужбовців ЗСУ. На місці був знайдений обгорівший паспорт старшого солдата Сергія Панчука. прах солдата було піднято та перепоховано у с. Фасівочка.

Процедура ідентифікації та перепоховання

Наприкінці 2022 р. сестра Любов, приїхавши із-за кордону, розпочала процедуру пошуку тіла брата зі здачі аналізів ДНК. І лише через рік, у грудні 2023 р. її повідомили про збіг аналізів з тілом перепохованим у квітні 2022 р. у с. Фасівочка на Макарівщині, як невідомий солдат.
У січні 2024 р. розпочався процес повернення Героя додому. І лише, 27 січня, Серій Панчук повернувся на малу батьківшину на щиті.

Сестра Любов згадує брата, як відверту та безвідмовну людину. Багато допомагав друзям, односельчанам та рідним. Також брат дуже любив квіти, особливо кактуси. Вдома біля батьківської хати посадив власними руками великий фруктовий сад. А головне хобі Сергія Панчука в житті була чистота. І саме у світлі цього він робив все щоб вичистити Макарівщину від брудних рашистів.
Любов Михайлівна, також дякує всім хто долучився до пошуку та перепоховання її брата Сергія Михайловича Панчука.

В рамках циклу розповідей про втрачених захисників України, які так чи інакше пов’язані з Макарівською громадою ми вже розповідали про Ігор Ігнатенка, який пройшов шлях від Майдану до ЗСУ і завжди був за Україну, про Друзів і братів з Макарівської громади, які стали на захист Батьківщини, про Віталія Дудая, який вважав, що не має права боятися та Олександра Цибенко, який був поранений, нагороджений і загинув вбиваючи окупантів, а також про Дмитра Шульгу, який хотів воювати зі злом.

Раніше ІА “MKV” писало про наймолодшого полеглого серед бійців 95-ї ОДШБр 25-річного Аркадія Бойко, який захищав Макарів та Україну.

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!