Втрачені захисники. Олександр Цибенко – був поранений, нагороджений і загинув вбиваючи окупантів

“Я з кулеметом і в кишені дві гранати. Якщо бій закінчиться нашою перемогою, я подзвоню, – сказав він батьку і додав: – Але, навсяк випадок – прощай”. Через кілька годин повідомили – Олександр Цибенко загинув у бою.

Олександр Цибенко народився у селі Ніжиловичі Макарвської громади на Київщині 12 травня 1992 року. Ріс Сашко в багатодітній родині – 5 дочок і 3 сини.

Вчився посередньо, але був спортивним і вихованим

Вчився в Ніжиловицькій школі. Улюбленим предметом була фізкультура. За спогадами сестри Тетяни вчився посередньо. Старшій сестрі Олександр з дитинства запам’ятався вихованим, спортивним але поруч з цим і бойовим.

«Коли був малим, то був неслухняним, розбишакою. Але поруч з цим вмів готувати. Також завжди виконував всі завдання, які отримував від батьків», – згадує сестра.

Якщо у Олександра був вибір чи йти до лісу збирати гриби та ягоди чи залишатися вдома на господарстві з молодшими братами та сестрами, то вибір завжди був за другим. Любив Сашко няньчити молодших.

Отримав професійну технічну освіту та служив у підрозділі швидкого реагування

У 2009 році, після закінчення 11-го класу Ніжиловицької школи, вступив до Фастівського центру професійно-технічної освіти. У червні 2010 року отримав диплом електрогазозварювальника. Відразу після закінчення навчання був призваний на строкову службу до лав ЗСУ.

Служив у підрозділі швидкого реагування водієм. Частина дилокувалася у Гостомелі.

У 2011 році, після демобілізації, повернувся до рідного села та влаштувався на роботу по спеціальності зварювальник. Працював на різних підприємствах у Макарові та Бишеві. Крім того займався ремонтом автомобілів.

Одружився Олександр Цибенко у 2015, за пару років народилася дочка

У 2011 році в Наливайківці познайомився з дівчиною Анжелікою. Одружилися у серпні 2015 р. Молода сім’я мешкала у Ніжиловичах. 29 липня 2017 року у Олександра і Анжеліки народилася дочка Аня.

У 2020 році померла мати Олександра – Надія Миколаївна.

24 лютого 2022 року вранці Олександру надіслали повістку, щоб він прибув до військкомату у Макарів. Сестра Тетяна відразу завезла його до Макарова. Речей з собою майже не брав, і наказав залишити його в Макарові. Наступного дня Олександр подзвонив Тетяні і сказав, що забув вдома паспорт і попросив його привезти в Макарів.

З дня повномасштабного вторгнення опинився у роті охорони, а згодом у 79 ОДШБ

Службу Олександр проходив у роті охорони. Весь час перебував у Макарові. Лише одного разу, 8 березня, завітав у Ніжиловичі. Зі звільненням Макарівщини, продовжив службу в роті охорони.

Наприкінці квітня 2022 року Олександр потрапив до лікарні у Макарові, у нього була виявлена виразка шлунку. Місяць проходив лікування. Наприкінці травня 2022 р. був направлений для продовження служби до Житомира у розташування 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

А вже на початку червня у Житомирі Олександру було зроблено операцію, у нього лопнула виразка шлунку. Операцію робили терміново, бо від неї залежало життя Олександра. Потім ще два тижні перебував у лікарні. Після цього Олександру дали місячну відпустку. Наприкінці липня 2022 року повернувся у розташування 79-ї бригади. 10 днів навчання пройшов на полігоні, а далі їх перекинули до Слов’янська на Донеччину.

Ділився враженням із сестрою: місцеві часто здають наших військових

Враження від місцевих мешканців у Олександра, за спогадами сестри, залишилися негативні. Якщо хлопцям потрібно було сходити в місто, то вони змушені перевдягатися в цивільне, бо побачивши військових місцеві відразу їх здавали рашистам. І це призводило до чергових обстрілів.

Після Слов’янська Олександр з побратимами був перекинутий в Курахове на Донеччині. А далі безпосередньо в Мар’їнку, яка і стала, з вересня 2022 року, місцем постійної дислокації. Основним завданням було чергування на блокпостах. Спочатку хлопців періодично виводили на відпочинок до Курахового, але коли розпочалися бої за Мар’їнку, то Олександр постійно перебував там.

Деталей про хід бойових дій рідним Олександр не розповідав, щоб не травмувати їх. Хоча як згодом виявилося наприкінці 2022 року він мав три контузії.

На зв’язок переважно виходив, коли перебував у Кураховому. У Мар’їнці мобільного зв’язку майже не було. Телефонував лише вночі, вдень в цілях безпеки телефон вимикав.

У січні 2023 Олександр Цибенко отримав серйозне поранення

У грудні 2022 року був дуже сильний обстріл позиції бригади, в результаті якого було зруйновано місце розташування військових. Хлопці кілька днів змушені були ночувати просто неба в трощі.

У січні 2023 року Олександр мав важке поранення. Осколок потрапив у ліву лопатку і кількох сантиметрів не дійшов до серця.

У лютому 2023 р. Олександр прийшов у 10-денну відпустку, для проходження лікування після поранення. Йому було проведено операцію, під час якої лікарі дістали осколок з тіла Олександра Під час перебування вдома було видно по Олександру, що він думками перебуває там з побратимами. Він багато часу проводив з родиною, особливо донькою, але поруч з цим постійно переписувався з побратимами з Мар’їнки.

Позиції, де перебував Олександр, були атаковані російськими танками

20 травня 2023 р. в 4.50 ранку Олександр зателефонував батьку Анатолію. Під час розмови повідомив, що їхні позиції атакують російські танки. Сили ворога переважаючі, чи втримають позиції невідомо.

Насамкінець Олександр сказав: «Я з кулеметом і в кишені дві гранати. Якщо бій закінчиться нашою перемогою, я подзвоню. Але, навсяк випадок – прощай».

Через кілька годин побратими Олександра, які були родом з Наливайківки Макарівської громади на Київщині, зателефонували рідним і попросили передати в Ніжиловичі, що Олександр Цибенко загинув у бою вранці.

Ввечері, 20 травня, рідним Олександра зателефонував його командир і підтвердив факт загибелі.

Чин похорону Олександра відбувся 25 травня 2023 року в с. Ніжиловичі.

Проводи Олександра в останню путь були найбільш масовими в Макарівській громаді. За словами сестри Тетяни, це зайвий раз підтверджує той факт, що Олександра в Ніжиловичах любили та поважали. Адже своїм односельчан він ніколи не відмовляв і завжди надавав допомогу. А до нього, як зварювальники, зверталися досить часто.

Побратими продовжують підтримувати родину Олександра. Не забувають про його доньку. На день народження у липні цього року надіслали Ані подарунок від імені 79-ї ОДШБр.

Ще у травні 2022 року Олександр Цибенко був нагороджений медаллю «За оборону рідної держави. Макарів». Оскільки захисник був у розташуванні своєї бригади, нагороду з руку Макарівського селищного голови Вадима Токаря отримував його батько Анатолій Цибенко. Нині нагорода зберігається в родини.

ІА “MKV” продовжує розповіді про втрачених захисників України, які так чи інакше пов’язані з Макарівською громадю на Київщині. І недавно ми поспілкувалися з рідними Віталія Дудая з Борівки.

Раніше ІА “MKV” писало про наймолодшого полеглого серед бійців 95-ї ОДШБр 25-річного Аркадія Бойко, який захищав Макарів та Україну.

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!