Втрачені захисники. Максим Грицак – доброволець, який захищав Макарівщину

30 добровольців загинуло, захищаючи територіальну цілісність України в боях з російськими окупантами на Макарівщині. Сьогодні до вашої уваги розповідь про одного з Героїв – Максима Грицака. Захисника у розмові з інформаційним агентством “MKV” згадує дружина Вікторія.

Максим Олександрович Грицак народився 23 травня 1984 р. у Макарові. Відвідував ДНЗ «Барвінок», який рашисти знищили 7 березня 2022 р.

Професійний працівник

Середню освіту здобув Макарівській середній школі № 2. Після її закінчення навчався у Житомирському автомобільно-дорожньому коледжі Національного транспортного університету, але навчання не завершив.

Максим Грицак понад 15 років працював у макарівському РайАвтоДорі. За відгуками колег був професійним, кваліфікованим працівником.

У 2015 р. був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України. Старший солдат Максим Грицак був водієм-електриком обслуги взводу звукометричної розвідки батареї управління та артилерійської розвідки бригадної артилерійської групи 92-ї окремої штурмової бригади. З вересня 2015 р. до червня 2016 р. перебував в АТО, брав участь у боях на Луганщині поблизу м. Щастя.

«Максим майже рік воював у зоні АТО. Добре орієнтувався у військовій справі. За місяць до вторгнення йому телефонували з військкомату і казали нікуди далеко не виїжджати», – розповіла дружина Вікторія.

«Віко, почалося. Збирай речі»

Вранці 24 лютого 2022 р. Максим збирався на роботу. Він працював кур’єром у Києві. Уже попрощався з дружиною і вийшов, та потім раптово забіг до кімнати і сказав: «Віко, почалося. Збирай речі». Дружину та дочку з Гавронщини, де мешкали, відвіз у Макарів до матері. Сам пішов у військкомат. Там його вирішили залишити на місці в лавах ТРО.

Максим приходив додому лише поїсти. Потім ішов на бойові завдання. Дружині нічого не розповідав. Казав – усе добре. 7 березня Вікторія з дочкою змогли виїхати з Макарова евакуаційним автобусом. Далі – на Прикарпаття.

«18 березня о 10.00 поговорила з чоловіком по телефону. Потім я здивувалася, бо він знову зателефонував о 13.20. Був без настрою. Сказав, що їх зібрали в штабі для офіційного оформлення в ТРО. Того ж вечора я побачила у facebook допис, що хлопців не стало. Почала телефонувати Максиму. Він не відповідав. 20 березня мені по сказали, що серед загиблих був мій чоловік», – додала Вікторія.

Як з’ясувалося, 18 березня 2022 р., у штаб ТРО поцілив ворожий снаряд. Того дня внаслідок обстрілу загинуло шестеро бійців.

«Тіло мого чоловіка не могли впізнати. Не було обличчя, кінцівок. Лише по предметах, які були при ньому, розпізнали. Максима і ще кількох його побратимів поховали на кладовищі у Фасовій», – зазначила дружина.

Суди

Максима Грицака нагородили медаллю «За оборону рідної держави. Макарів». Проте його родині довелося через суд доводити, що він стояв на захисті селища і виконував бойові завдання. Документи Максима Грицака згоріли, тому формальних доказів цього не було. Врешті Макарівський суд визнав, що чоловік загинув під час захисту населеного пункту від окупантів.

 «Він дуже любив військову справу. Після того, як пішов в АТО, став більш мужнім, серйозним, відповідальним. Він мені казав: «Я так тебе люблю, що готовий за тебе померти». Я почувалася з ним, як за міцною стіною. Доньку носив на руках, всіляко балував. Дитина мені казала: «Мамо, поверни мені тата». Вона дуже плакала, коли дізналася, що батька немає. Іноді говорить: «Завеземо татові смаколики», тобто – цукерки «Червоний мак» і домашні булочки з маком, які він любив. А коли йдемо повз стенд із загиблими у центрі Макарова, донька вітається: «Привіт, татунь». Чоловік навчив мене бути сильною, тому я тримаюся, виховую та забезпечую дочку сама», – сказала дружина.

У Максима Грицака залишилися мати, дружина, дві дочки від двох шлюбів.

Раніше ІА “MKV” писало про наймолодшого полеглого серед бійців 95-ї ОДШБр 25-річного Аркадія Бойко, який захищав Макарів та Україну.

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!