Втрачені захисники. Дмитро Шульга – хотів воювати зі злом

Дмитро Шульга був одним з учасників оборони Макарова у лютому-березні 2022 року, а потім продовжив захищати Батьківщину на сході України. 14 жовтня 2023 року йому мало б виповнитися 40 років. ІА “MKV” поспілкувалося з родиною Героя, які поділилися своїми спогадами.

Шульга Дмитро Сергійович народився 14 жовтня 1983 р. в смт Макарів Київської області. У родині Сергія Васильовича та Марії Миколаївни виховувалося троє дітей: дві старших доньки і наймолодший син Дмитро.

Школу не любив, а після армії отримав вищу освіту

Дмитро навчався в Макарівський середній школі № 1 (нині – ліцей № 1). За спогадами сестри Оксани до школи брат ходити не дуже полюбляв, як результат не було і улюбленого предмету.

Після закінчення 11 класів, у 2001 році був призваний до лав Збройних Сил України. Строкову військову службу проходив в Житомирі у військовій частині А0281, що знаходиться у підпорядкуванні командування десантно-штурмових військ ЗСУ.

У 2003 році, після демобілізації, вступив до Європейського університету в Києві. Де здобув вищу освіту за спеціалізацію “Інформаційні технології”.

Родина, друзі та знайомі згадують Дмитра як оптимістичного, доброго, дотепного, люблячого, завжди готового допомогти, компанійського та надійного сина, брата, дядька, друга. Дмитро відрізнявся чарівною посмішкою та легким поглядом на будь-які життєві ситуації, для нього не існувало глухих кутів чи невирішуваних проблем.

Не створив власної см’ї, але дуже любив племінниць

Перед війною Дмитро працював помічником інженера у сільськогосподарському виробничому комбінаті «Ягідки», який спеціалізується на вирощуванні лохини. Він складав плани на мирне життя, але багато чого не встиг.

За життя Дмитро Шульга, на превеликий жаль, не створив власну сім’ю, однак він сильно любив та завжди піклувався про своїх племінниць.

«Дмитро був скоріше старшим братом, аніж дядьком. Він завжди був поруч, коли ми того потребували, завжди був дуже близьким. Слухати його можна було вічно: стільки цікавих історій, інформації, різних фактів не знав ніхто. Дмитро як ніхто інший розумів, підтримував, давав влучні, особливі поради та піклувався про нас», – згадують дівчата.

Спочатку вирішив захищати Макарівську громаду, а після її звільнення продовжив захист України у районах бойових дій

24 лютого 2022 року почувши про початок повномасштабного вторгнення, Дмитро о 6-й ранку поїхав забирати старшу племінницю, яка навчалася в Харкові. А вже 25 лютого о 3-й ночі, повернувшись з племінницею додому, він повідомив родину, що йде боронити Макарівщину.

Спершу він перебував у роті охорони 3-го відділу Бучанського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки ЗСУ.

Після звільнення Макарівської громади Дмитро близько місяця перебував вдома. А наприкінці травня вирішив – йти  боронити Україну. Він повідомив сім’ю про своє рішення і вирушив на навчання.

30 травня 2022 року він був зарахований до військової частини А4350 в місті Житомирі, а вже 25 червня 2022 року був переведений у військову частину А0224 міста Миколаєва, у складі якої і поїхав на схід.

Дмитро був солдатом 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, стрільцем номера обслуги 1-го аеромобільного взводу 3-ї аеромобільної роти аеромобільного батальйону. Військові побратими про Дмитра згадують як про дуже позитивного, доброго, безстрашного.

Про загибель рідні дізнались на День Незалежності України, України яку Дмитро відчайдушно захищав

Рідним про стан справ Дмитро нічого не розповідав. Завжди говорив, що у нього все чудово. Він не хотів травмувати батька та своїх улюблених дівчат.

22 серпня 2022 року Дмитра було нагороджено медаллю «За оборону рідної держави. Макарів». Але він цієї нагороди отримати не встиг.

24 серпня 2022 року старшій сестрі Оксані зателефонували побратими Дмитра та повідомили страшну новину, про те, що її брата не стало. А вже 25 серпня родині прийшло офіційне сповіщення командира 79-ї окремої десантно-штурмової бригади про загибель Дмитра. Трагедія трапилася поблизу населеного пункту Мар’їнка Донецької області. Це тяжке горе для родини, друзів, його колег.

31 серпня 2022 року Дмитра поховали на кладовищі в рідному Макарові на Київщині.

«Таких щирих, відкритих, позитивних та теплих людей, яким був Дімка, мало. Він хотів воювати зі злом, яке до нас прийшло, що і робив до останнього свого подиху. Ми приймаємо та поважаємо його вибір, однак, дуже сильно сумуємо. Завжди будемо пам’ятати, любити та сумувати», – згадує родина полеглого Захисника.

Слава Україні! Герої не вмирають! Пам’ять про Дмитра житиме.

В рамках циклу розповідей про втрачених захисників України, які так чи інакше пов’язані з Макарівською громадою ми вже розповідали про Віталія Дудая, який вважав, що не має права боятися та Олександра Цибенко, який був поранений, нагороджений і загинув вбиваючи окупантів.

Раніше ІА “MKV” писало про наймолодшого полеглого серед бійців 95-ї ОДШБр 25-річного Аркадія Бойко, який захищав Макарів та Україну.

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!