Володимир Балух: В Крим ми повернемося, це я точно знаю

Володимир Балух, відомий кримчанин, що зазнав за свій спротив окупації півострова тортур в російській в’язниці, нині активний громадський діяч, проживає у Києві. Ми поспілкувалися з паном Володимиром напередодні сумної дати — річниці так званого «референдуму» під дулами автоматів російської окупаційної армії.

Нагадаємо, що після визволення з полону у вересні 2019 року, коли відбувся обмін полоненими між Україною і Росією, Володимир Балух повернувся в Україну. В’їзд у рідний Крим для нього поки закритий. Після обстеження та лікування у Феофанії, він разом з ще 11 полоненими пройшов реабілітацію у Латвії. Адже після катувань у російській тюрмі у Володимира Балуха постійно боліли суглоби та голова: це наслідки переохолодження, яке він зазнав у камері (температура була нижчою 16 градусів), а також регулярних ударів електрошокером.

У Києві неодноразово проходили акції на підтримку бранців Кремля. Фото з архіву «Вечірнього Києва»

По закінченні реабілітації, колишні бранці Кремля Володимир Балух та Микола Карпюк стали членами правління новоствореного Українського центру запобігання катуванням. Згідно з підписаним меморандумом з Офісом омбудсмена Центр займається роботою з запобігання катувань людей у місцях несвободи та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Володимир Балух увійшов до Координаційної ради з питань реалізації національного превентивного механізму при Уповноваженому з прав людини. Крім того, Володимир Балух днями став одним із засновників Платформи звільнення політв’язнів. Нині Володимир Григорович став киянином і постійно проживає у столиці.

Проте Київ, попри велику кількість чудових людей, виявився також випробуванням для кримчанина. Через рік після звільнення — восени 2020 року — колишнього бранця було жорстоко побито у Гідропарку: біля закладу харчування, охоронець і його товариш на прохання спілкуватися українською мовою під час роботи, відповіли російським матом. Травми були настільки важкі, що 1.5 місяці людина була в реанімації, через черепно-мозкову травму. Нині на голові пана Балуха — величезний свіжий звивистий шрам.

-Я точно знаю, кому треба дякувати за те, що зараз стою перед вами, бо друзі та однодумці зробили для мене неймовірне, — говорить пан Володимир кореспонденту «Вечірнього Києва». — Для мене особисто вихід з цих випробувань стався якось буденно. Процес реабілітації ще триває, а щодо нападників, то проходить процес передачі справи до суду, я знайомлюся з матеріалами. Самопочуття в мене добре, різниці я не відчуваю. Є фізичні моменти, над якими треба працювати, щоб вони не стали вадами. Науково-практичний центр з нейрореабілітації «Нодус» за три місяці зробив неможливе і зараз постійно про мене турбуються, спонукають, слідкують, консультують, що треба робити.

Моя відсутність у громадському житті далася взнаки й мені просто не вистачає часу, аби все пропущене надолужити. А розв’язання власних питань якось намагаюся відкласти…

-У мене колись була спроба жити у місті, коли шукав як забезпечити сім’ю, — відповідає Володимир Григорович на запитання «Вечірнього Києва». — Була цікава робота, за освітою. Проте я втік назад в село, не зміг… А після того, що я пережив у російській тюрмі, зрозумів, що не буває у житті чогось постійного, завтра обов’язково щось зміниться, і ти маєш знайти внутрішні сили та мотивацію аби навчитися нового. Тому мені у Києві не важко. Я не скажу, що дуже важко бути відірваним від Криму, але не маю можливості сходити на могилу батька, поспілкуватися з мамою, забезпечити її достойну старість. Оце важко. Мене друзі постійно запрошують за місто, де сади, сільські садиби. Там дозволяю собі релакс, своє особливе спілкування з землею…

-Десь місяць тому домовилися із сестрою побачитися в Києві, склали план, як їй потрапити в Україну, — говорить пан Балух. — Вона вже купила квитки. Дуже хотілося наговоритися, набачитися…Адже головне в житті набутися разом з рідними та близькими. Потім посилилася хвиля коронавірусу, довелося все відкласти до поліпшення ситуації.

А в Криму нічого з того, що я будував не залишилося — земля, техніка, інструменти — всього, що давало можливість жити й нормально працювати на землі…Є тільки мама, мамин будинок.

Володимир Балух у своєму селі. Фото hromadske.ua

У нас в селі (село Серебрянка в Криму) до окупації було непересічне фермерське об’єднання з 35 родин, адже місцевій владі не вдалося нам завадити все створити по справедливості. Я теж доклався до цього процесу. Знаю всі проблеми та переваги створення середнього класу на селі. Дуже хотів би, щоб в Україні за такою моделлю було відбудоване сільське господарство. Проте, нині я не можу сказати, що жалкую за господарством, адже життя показало, що є найбільш цінні й важливі речі та принципи. Моїми паями натепер опікуються друзі. А останні роки — з 2014 по 2016 (до часу мого ув’язнення окупантами) займатися землею було мало сенсу: продавати свій врожай загарбникам та ще й платити їм «на війну» податки? Мене це постійно відторгало.

Нагадаємо, ФСБ Росії затримала Володимира Балуха 8 грудня 2016 року. Співробітники ФСБ стверджували, що знайшли на горищі його будинку 90 патронів і кілька тротилових шашок. Захист Балуха і правозахисники заявили, що він став жертвою репресій за свою проукраїнську позицію, прапора України, який був на подвір’ї його будинку з 2013 року.

-Дякувати Богу, знаходяться можливості допомагати мамі через надзвичайних людей, що трапилися мені на шляху, — розповів Володимир Григорович. — От зібрав їй пакунок, а ще куплю цукерки «Рошен» на додачу. Як передаю — розповідати не буду. Мені недавно на 50-річчя подарували гітару. Я раніше грав, і виступав зі сцени, з гітарою також. Нині відновлюю навички — потрібно розвивати моторику рук.

Не можу сказати, що в мене є політичні плани на своє майбутнє, але «ніколи не говори ніколи». Я все свідоме життя займаюся політикою так чи інакше, і буду використовувати будь-яку можливість втілити свої переконання, досвід, бачення, щоб не залишити Україну в такому стані, як зараз. І в Крим ми обов’язково повернемось, я це знаю точно.

Пам’ятник воїнам АТО у Святошинському районі

Володимир Балух у річницю окупації Криму написав щемний текст у соцмережах: «Крізь лабіринти сумнівів, обтяжений важкими думами, я таки вирішив про це тут написати…Є у Святошинському районі міста Києва пам‘ятник Воїнам АТО. Мені його символізм сподобався одразу ж, „при першій зустрічі“ приблизно рік тому, — караючий „Меч Арея“ відновлює Історичну Справедливість, проткнувши тіло бісівської недоімперії! От тільки одна деталь: якесь бісове дитя, в безсилій злобі перед торжеством Вселенського Проведіння, дошкрябало своєю ратицею до карти тіла агонуючого монстра контур тимчасово окупованого українського Криму…Я б, можливо, не закцентував на цьому увагу, якби не восьмий рік війни, десятки тисяч загублених життів і сотні тисяч понівечених доль. Хоча ні… обов‘язково закцентував би (!), бо квіти, покладені в тому числі й моєю рукою, на День Добровольця, — це не лише шана Пам‘яті, а й чистота усвідомлення того, що „Знаки та Символи правлять Світом, а не слово й закон“… Чи є в нас шанс розбудувати Суспільство торжества Честі й Гідності, якщо символ-дороговказ Нашої Перемоги затьмарює огидне ратичне шкарябання?»

Раніше «Вечірній Київ» розповідав про автогонщицю і фронтового парамедика Галину Алмазову та про те, що потрібно зробити Україні задля пам’яті героїв — захисників України.

Джерело: Вечірній Київ