Вісник Кагарличчини — «Снопи з ниви мого життя…»

Кагарлицький міський голова Олександр Панюта в присутності всього керівного складу міськради сердечно привітав із днем народження Надію Власівну Коваль – нині пенсіонерку, яку, проте, добре пам’ятають представники старшого покоління як висококласного фахівця-будівельника – головного зодчого Кагарличчини на рубежі минулого й нинішнього століть.

«Від усього серця бажаємо, щоб усе зроблене Вами було непідвладне плинові часу і зміні поколінь, – говориться у вітальній адресі. – Хай тепло рідних та близьких надійно захищає Вас від життєвих негараздів, а кожен день хай наповнюється корисними справами і земними радощами. Зустрічайте весни ще багато літ і хай вони приносять Вам натхнення творити добро на користь людям».
Іменинниці разом із щирими побажаннями було вручено квіти і цінний подарунок.
Надія Власівна, подякувавши за теплі вітання й побажання, поділилася спогадами про своє життя, сповнене добрих справ, зробивши всім присутнім своєрідні подарунки – як вона сама сказала – «снопи з ниви мого життя».
…У 1972 році Надія Власівна Коваль і її чоловік Петро Махтейович Коваль (світлу пам’ять про якого нині бережуть кагарличани) закінчили Київський будівельний інститут і отримали направлення в Кагарлик. 13 липня 1973-го вони із півторарічним сином Віталієм приїхали в наше місто. Через місяць Петра Махтейовича призначили районним архітектором, а Надію Власівну прийнято на роботу в ПМК-23 тресту «Білоцерківсільбуд».
«Начальником ПМК-23 був Расім Магафурович Маліков, – пригадує Надія Власівна, – а начальником тресту «Білоцерківсільбуд» – Переверцев». Роботу виконувала сумлінно: складала графіки і виконувала заявки на будівельні матеріали та здійснювала їхнє списання за формою № 286. Добре пам’ятає, як 30 квітня 1974 року їй була оголошена подяка: «За достигнутые высокие показатели по выполнению социалистических обязательств и добросовестное отношение к труду в честь Первого Мая». Надію Власівну Коваль призначили читати лекції будівельникам різних спеціальностей: малярам, штукатурам, столярам, каменярам, бетонувальникам, зварювальникам. Самотужки виконала ремонтні роботи в кабінеті (чи здатні на це нинішні чиновники?), готувала плани роботи, які погоджувала в тресті «Білоцерківсільбуд», та читала лекції. У липні 1974 року їй була оголошена подяка: «За хорошо организованную и проведенную учебу на курсах целевого назначения». Люди були задоволені роботою Надії Власівни і її турботою про них: на той час вона мала зарплату 180-200 крб, а робітникам збільшили з 80 до 150 крб.
Після ліквідації ПМК-23 Надію Власівну в червні 1976 року було переведено в Миронівську ПМК-21 згідно з наказом по тресту і призначено інженером виробничо-технічного відділу.
Радісні життєві події відбулися рік за роком: у березні 1976 народилася донечка Людмила, а в жовтні 1977 – Інна. Проте уже в травні 1979 року Надія Власівна прийнята на роботу в Кагарлицький бурякорадгосп старшим економістом із праці. Звільнившись через пів року за власним бажанням, була зарахована на посаду інженера інспекції Державного архітектурного будівельного контролю – заступником районного архітектора. Скромно говорить пані Надія про свої трудові успіхи тих часів, показуючи документи, які свідчать про нагородження взимку 1986-го за рішенням облвиконкому медаллю «Ветеран праці», а в березні цього ж року – Подякою «За достигнутые высокие производственные показатели».
Перебуваючи в кадровому резерві, Надія Коваль певний час виконувала обов’язки завідуючої відділом містобудування та архітектури, а 23 вересня 1998 року призначена на посаду завідуючої відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства з присвоєнням 11 рангу державного службовця.
Надія Власівна була справді фахівцем своєї справи, тож попри пенсійний вік їй у лютому 1999-го було продовжено термін перебування на державній службі, а в березні 2001-го – ще раз. І тільки в липні 2002 року Надія Власівна пішла на заслужений відпочинок із посади начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства.
…Надія Власівна показує архівні фотографії, серед яких – затишний інтер’єр Ржищівського геріатричного пансіонату – одного з її дітищ; під час своєї розповіді іменинниця не згадала жодної сумної сторінки, хоч вони, в житті, звісно, були. Вона залишається все такою ж енергійною, життєрадісною, прагне кожному чимось допомогти, як невтомно робила це все своє життя. Тож ці «снопи з ниви життя» – справді щедрий дар, і не тільки тим, хто вітав її того дня: добрі справи Надії Власівни Коваль житимуть доброю згадкою у всіх, хто її знає. Теплі спогади залишились і в мене з тих часів, коли на початку століття споруджувався стадіон і спортивні майданчики на території школи №3: Надія Власівна тоді не зважала на труднощі, не рахувалася з часом, виявляючи чудові організаторські здібності; з роботи ми тоді поверталися часто вже пізно ввечері… Завдяки їй, як і багатьом тодішнім керівникам – і району, і міста, і підприємств та установ Кагарличчини, – було зроблено одразу дві добрі справи: ліквідовано небезпечну недобудову-басейн, де на стирчаках арматури могли, не дай Бог, травмуватися діти, а з розкопаних блоків закладено фундамент нашого величного Свято-Троїцького храму.
Здоров’я і щастя Вам, дорогенька, на многії літа!

Джерело: Вісник Кагарличчини — Головна