Вісник Кагарличчини — Скарб Ганни Пономаренко

Вишиту сорочку, якій понад 100 років, носить довгожителька із Сущан. У ній виходила заміж її мати

94-літня Ганна Йосипівна Пономаренко із Сущан, дбайливо одягає свій найкращий одяг – вишиту сорочку, в якій виходила заміж її мати. Так, сорочці понад 100 років, і це рідкісний родинний експонат, який поєднує покоління.

У Ганни Йосипівни, яка народилася у 1927 році, склалося непросте життя – вона пережила війну, голод, і, як ніхто, знає ціну шматку хліба.

– У ті страшні роки була створена комуна. Всіх жителів примушували вступати до неї, – свідчила Ганна Йосипівна. – Хто не йшов, то у них забирали все: зерно, птицю, корів, телят. Навіть якщо одяг який у скрині новіший побачать, і той заберуть. Доводилося платити різні податки, платити позику. Раз заплатив, а через певний час ідуть знов і вимагають платити вже за щось інше, і так не один раз. Ми назмітали на дні борошна, спекли хлібину з того останнього борошна і сховали в скрині. Активісти прийшли, почули, що пахне, зірвали замок зі скрині і забрали ту останню хлібину. Щоб вижити, їли все: і лопухи, і лободу, і подушечки на калачиках… Ой, дитино, не дай Бог, як це тяжко згадувати, – ділилася своїми спогадами Ганна Йосипівна з односельчанкою, директором місцевого Будинку культури Галиною Перевертун. – Була в мене ще сестричка старша 1925 року, померла від скарлатини. На цвинтарі викопували дуже великі і глибокі ями, куди і звозили чорною підводою, яка ніби сама смерть їздила селом та збирала опухлих від голоду людей. Так, було таке, що ще й тих, хто не дихав, викидали. Казали, що як Любка Герлянд із Уляною Удовенковою проходили повз цвинтаря, то з тої ями дядько кричав, просив допомогти вибратись. А вони злякались, утікали. То він наклав трупів і по них вибрався. Кажуть, він вижив і колись приходив на те місце після голодомору. На тому місці зараз насип, а коли трупи прикидані перетрухли, то була долина. Яма для трупів була ще і біля насипу (його тепер і сліду немає). Цей насип був для полотен майбутньої залізниці, яка мала проходити повз нашого села (при в’їзді в село зі сторони Германівки) і аж до Гришиного (Рівненська область). Не судилося бути їй побудованою через першу світову війну, революцію, післяреволюційну розруху, затяту більшовицьку “принциповість”. Батько наш, Йосип, перед війною був головою колгоспу. Роздав людям усю худобу і пішов на фронт. Тяжко згадувати ті страшні роки…

– Наперекір усьому, Ганна Йосипівна не втратила оптимізму: жартує, згадуючи якусь історію, а тоді й заспіває, – розповідає про бабусю Галина Перевертун. – Між іншим, наспівує страродавні колядки та щедрівки, працівники культури записують та виконують їх з дітьми та вокальним колективом у місцевому Будинку культури.

Вишила сорочку, у якій ви бачите Ганну Йосипівну на фото, її мати – Текля Олександрівна Семененко. У ній вона виходила заміж у 1920 році. Вишивати її навчила мати Лукерія Арсененко.

Сорочку у бабусі зараз беруть на виступи в селі та на районних оглядах української пісні – спочатку онуки, а тепер вже і правнуки. Ганна Йосипівна одягає сорочку на свята у сімейному колі, де шанують і бережуть українські традиції.

Джерело: Вісник Кагарличчини — Головна