Вісник Кагарличчини — Не гофрокартоном єдиним…

Про виробництво гофрокартону на Київському картонно-паперовому комбінаті вже згадувалося в одній із перших оглядових публікацій. І хоча обухівська гофротара постачається в різні куточки нашої держави, про її виробника рідко коли згадує пересічний українець. Навіть більше – відсилаючи «Новою поштою» крупногабаритні посилки ми дуже рідко звертаємо увагу на те, що світло-коричневі коробки для упаковки виготовляються саме в Обухові. А от про санітарно-гігієнічні вироби знає, мабуть, кожен другий. Особливо користується попитом обухівський туалетний папір. «65-ку», як називають цю продукцію робітники комбінату, виготовляють в окремому цеху, вщерть заповненому величезними рулонами паперу. Саме з таких кількатонних велетнів і народжуються маленькі компактні рулончики, причому людський фактор у їх виробництві зведений до мінімуму. Це тому, що в цеху встановлене сучасне обладнання, яке і нарізає папір, і друкує наліпки до рулонів, і пакує готову продукцію.

Біля автоматів, в основному, працюють жінки. Одні, час від часу, підправляють потоки рулонів та оглядають обладнання, інші стежать за якістю, відкидаючи в окремий контейнер надірвані рулони. Відразу виникає запитання: куди ж дівається ця пошкоджена продукція?

– На переробку, – категорично відповідає молода жінка, уважно розглядаючи наступну партію рулонів, що неквапливо рухається по конвеєру.

А ось по цеху їде навантажувач, який, судячи з усього, везе вже готову продукцію на склад. Ніби нічого й особливого на
цьому виробництві немає, втім, саме таке враження складається, швидше за все, від того, що кожен працівник чітко виконує поставлені перед ним завдання. А в умілих руках, як відомо, й автоматика слухняна.
Тож знову ми повертаємося до кадрового питання…

– Де шукаєте спеціалістів? – запитую в.о. генерального директора комбінату Віктора Семенця.

– Ми їх не шукаємо, – посміхається він у відповідь, – нас самі знаходять… Ми ж лише створюємо належні умови праці, які й є головним стимулом для людей, котрі з тих чи інших обставин змушені шукати роботу.

– Невже жодних кадрових проблем на підприємстві не існує?

– Було б неправильно говорити, що нині ми забезпечені на всі сто відсотків професійними кадрами. Питання є. І пов’язані вони, перш за все, з тим, що фахівців для нашого комбінату не готує жоден навчальний заклад. Тож нині, коли до нас приходять працювати люди, вони певний час проходять навчання на виробництві, а ми за цей час виплачуємо їм заробітну плату (свого роду стипендію). У разі успішного стажування, новому працівникові присвоюється відповідний розряд і нараховується вже значно вища, ніж до цього, заробітна плата. Сподіваємося, що невдовзі питання підготовки кадрів вийде на інший рівень – ми працюємо над угодою про співпрацю з професійним ліцеєм, що в місті Українка, де плануємо навчати студентів тих спеціальностей, які потрібні підприємству. Час від часу ми переоснащуємо наші цехи, але, зауважу, що з оновленням виробництв ми не скорочуємо людей – просто даємо їм можливість пройти перепідготовку, якщо це необхідно.

І це ще одна особливість комбінату – давати можливість людям самореалізовуватися, відчувати, що знання та праця кожного працівника потрібні підприємству. А, як підтверджує життя, такий моральний стимул досить часто буває більш важливим за матеріальний, а отже, більш визначальним у подальшій долі людей.

Джерело: Вісник Кагарличчини — Головна