Вісник Кагарличчини — Кагарлик. Чого не вистачає нашому місту?

Не помічати тих позитивних змін, які сталися останнім часом у вигляді й житті нашого міста, може тільки хіба що сліпий. Однак, як відомо, у досконалості немає меж. Чого ще не вистачає Кагарлику? – про це наш кореспондент запитав у жителів міста різного віку, роду занять і посад.

Галина Сафронова, бухгалтер районного територіального Центру соціального обслуговування населення:
– Привабливих по рівню зарплати та екологічних виробництв з великою кількістю робочих місць. У мене чоловік їздить на роботу в Київ, у моєї подруги син працює в Обухові. Бо в Кагарлику просто ніде працевлаштуватися. Найбільше колись підприємство – цукровий завод – закрили, “Лагода” – це, як на мене, перевалочний пункт, а всі інші вати, зати, прати мають ліміт працюючих. Щороку ходять слухи, що в місті планується запустити якесь виробництво, але щоразу з різних причин з реалізацією проєктів не виходить.
Гадаю, що керівництву Кагарлика треба діяти в цьому напрямку більш настирливіше і цілеспрямованіше. Адже нові підприємства – це надходження в бюджет, це – подальший розвиток інфраструктури, це – молодь, а значить – і наше майбутнє.

Олексій Шульга, пенсіонер:
– Уваги з боку міської влади до околиць Кагарлика. Я – пенсіонер. З’явилася можливість часто прогулюватись не лише центром міста, а і його околицями. І що впадає в око? Біля лісових насаджень, а також і в них, – багато сміття. Видно, що окремі громадяни, які живуть неподалік, несвідомо ставляться до природи, утворюють стихійні сміттєзвалища.
Якось я навідався до довгобуду-руїни, що навпроти пожежної частини. Каркас її стоїть уже близько 30 років і мало того, що являє собою загрозу для життя людей, надто ж дітей, які там граються, а й теж став обширним сміттєзвалищем, яке розростається і розростається.
Подібне можна сказати і про лісові насадження, які розме-
жовують Кагарлик з Переселенням. Якщо раніше там збиралася молодь на пікніки, то на сьогодні туди теж звозиться різноманітне сміття. І, схоже, ніхто на це не реагує, нікому до цього немає діла. Хоча названі території не так уже й далеко від центру Кагарлика… А що тоді робиться на справжніх окраїнах?

Олександр Панюта, голова міста:
– Незважаючи на те, що ми щороку дуже багато робимо в плані соціально-економічного розвитку Кагарлика, невирішених проблем залишається ще дуже багато.
Наприклад, в місті ще залишається 20 км неасфальтованих доріг. Звичайно, що всі вони з твердим покриттям, але тамтешні жителі справедливо вимагають асфальту. Щоб їхні дітки могли кататися по вулиці на велосипеді, щоб там не було пилюки. І якщо для когось це – другорядна проблема, то для них – головна. Їм в Кагарлику, в першу чергу, потрібні асфальтовані дороги. Тому ми працюємо і над цим. Тільки в цьому році буде заасфальтовано 5 км вуличних доріг, інші – в найближчий період.
Втім, без сумніву, головна потреба міста – це об’їзна дорога. Кар’єри в Богуславі і Рокитному буквально запрудили центр Кагарлика великовантажним транспортом. Він забруднює повітря, руйнує шляхи. Ми неодноразово, з допомогою депутатів різного рівня, через інших впливових людей намагалися вирішити це питання, але з різних причин воно гальмувалося.
Розв’язати цю проблему своїми силами – нереально. Тому сподіватися треба тільки на державу. Маю відзначити, що на сьогодні на виході знаходяться проєкти по реконструкції дороги, що проходить через Кагарлик, відповідно від маркету “АТБ” в напрямку Миронівки і Києва. З часом, гадаю, вирішиться питання і з об’їзним шляхом. Адже це – глобальна державна проблема.
Ми, в свою чергу, мріємо облаштувати в центрі Кагарлика зону відпочинку за прикладом таких міст, як Ірпінь, Буча тощо. Проєкт для цього виготовлений, будемо починати роботи в цьому напрямку.
Серед першочергових потреб міста – повернути інвесторів з будівництва висотних будинків. Адже після введення в дію 9-поверхового будинку ще у 2009 році, житло в нас не будується. Хоча маємо вже належні очисні споруди, землю для будівництва, детальний і генеральний план розвитку Кагарлика. Зволікають з пропозиціями лише інвестори.
Подібне можу сказати і про виробничих інвесторів. Потребує покращення податкова база, а, отже, на часі – відкриття в Кагарлику нових промислових і сільгосппідприємств. Зрозуміло, що з врахуванням їх природобезпечності та екологічності. Але знову ж таки, ніхто не квапиться з подібними пропозиціями.
Я можу продовжити перелік того, що ще потребує місто і його жителі. Але, на жаль, від цього нічого не зміниться. Хоча ми постійно працюємо в цьому напрямку.

Катерина Щербак, молода мама 2 діток:
– Щоб Кагарлик не був “великим селом”, а сучасним містом, мав свій імідж. Тут, насамперед, треба відкрити кінотеатр. Не такий, як був раніше, а з можливостями демонструвати фільми у різноманітних форматах.
Необхідність сучасного міста – басейн для широких верств населення, надто ж дітей. Про його будівництво у райцентрі говорять ще з радянських часів, але далі розмов ця справа не йде. Хоча басейн – це здорове дозвілля людей, їх фізичний розвиток.
Ще одна потреба міста – оптовий ринок. У нас велика кількість підприємців, які їздять за товаром у Київ, інші великі міста. А був би цей ринок, можливо, б і ціни в Кагарлику зменшилися.

Сайт Кагарлик.City розпитав про потреби кагарличан на своїй сторінці у фейсбук. На думку читачів, не вистачає нашому місту хімчистки, кінотеатру із затишною кав’ярнею, дитячого кафе, музею, магазину тканин із великим вибором. «На місці заводського клубу – мінітрц (кінотеатр, каток, зал з відповідним покриттям для занять різними видами танців). У холодну/дощову погоду немає куди вийти з малими дітьми, ну то біда якась». «Інвесторів, а ще, окрім інвесторів – робочих місць, надійних підземних комунікацій (я про водоканал), в Кагарлику немає естетики в ландшафтному оформленні міста…»
(Більше про це тут: https://www.facebook.com/kagarlykcity/posts/151864216191535).
А от Vadym Vitsenko більш категоричний у свой думці: “Та тут повно чого не вистачає, майже тотальний дефіцит в порівнянні з іншими райцентрами, які більш-менш наближені до Києва”.
А ви якої думки: що не вистачає нашому місту й району? Не будьте байдужими. Живіть проблемами своєї громади.

Джерело: Вісник Кагарличчини — Головна