Вчителька музики Валентина Цибульник: «Я була для них педагогом, а вони для мене — мов рідні діти»
Валентина Леонтіївна Цибульник — ветеран праці, все своє життя вона присвятила музиці. Не одне десятиліття жінка працювала педагогом у Бориспільській музичній школі. Для багатьох сучасних учителів вона є прикладом для наслідування. У лютому жінка відсвяткувала 80-річний ювілей. Усміхнена, привітна, енергійна, людина «зі стержнем» — такою видається на перший погляд Валентина Леонтіївна. «Вісті» завітали до педагога, щоб дізнатися про її життєвий шлях.
Ціна 200 г хліба — життя
Народилася Валентина Цибульник 8 лютого 1945 року у місті Суми. То були важкі часи. Загалом у родині було троє дітей. Сестра Люся на 13 років старша, та Зінаїда на 9 років старша, і Валентина.
«Батьки, мама Олександра Захарівна та тато Леонід Онуфрійович, вирішили народжувати мене, третю дитину, лише через те, що під час війни 200 грам хліба давали на сім’ю на добу. Цього зовсім було замало. А вагітним та породіллі давали додатково 200 грам хліба, — розповідає Валентина Леонтіївна. — Тому щоб моя сім’я вижила, батьки вирішили, що потрібно народити ще одну дитину, бо нічого їсти не було. Ось так я й з’явилася на світ».
Спочатку мама Олександра Захарівна працювала продавцем, кухарем. Після війни виховувала дітей та займалася господарством. З часом вигодовували корову та навіть пів будинку за ті гроші придбали. Дуже велике господарство після війни було. Корова, кури, свині, гуси — майже все тримали, крім кролів.
«Тато Леонід Онуфрійович працював майстром на заводі. Був простою та дуже добропорядною людиною. Мама виховувала нас суворо, а тато був добрим до дітей. Жили дуже важко, але дружно», — пригадує Валентина Леонтіївна.
Від фарфоро-фаянсовового заводу до музичного училища
«Мій шлях до професії був цікавим. У шкільні роки я займалася у музичній школі, брала участь у конкурсах, співала. В різних гуртках займалася, гімнасткою була. Були насичені шкільні роки, — розповідає Валентина Леонтіївна. — Ще в 3-му класі, коли моя старша сестра разом зі своїм чоловіком займалася у консерваторії у Харкові, коли у них народилася дитина, вони попросили маму відправити мене до них глядіти малюка, бо іншого виходу у них не було. Так і сталося. Прожила я у них пів року. Щодня я носила цю новонароджену дитину на руках до сестри на роботу, щоб та її погодувала. Оскільки сестра жила дуже бідно, я соромилася у них їсти, і майже нічого не їла, а щоб не було відчуття голоду, пила оцет. Так було півроку. І на новий рік у мене виявили туберкульоз. Звісно, з немовлям не можна було залишатися, тому мене відправили додому до мами. Вже вдома лікарі повторно зробили обстеження і ніякої хвороби не виявили. Ось така історія була.
Коли я навчалася в 9-му класі, тато помер. Мамі дуже важко тоді було. Тому після 10 класу я пішла на фарфоро-фаянсовий завод, який ще тільки готувався до відкриття. Там був директор, бухгалтер, завгосп, а я працювала різноробочою — оце і всі працівники майбутнього заводу. Я носила важкі 50-кілограмові мішки. Беремо з директором мішок і несемо разом до трактора. Працювала до відкриття заводу, щоб коли він відкриється, мене безкоштовно відправили на навчання — учитися розмальовувати посуд.
Проте робота ця була дуже важка фізично. Я тиждень працювала, а тиждень хвора лежала. Тому мама із сестрою, яка жила в Харкові, а в Бєлгороді працювала хормейстером у музичному училищі, порадилися та вирішили, що я спробую вступати на навчання до них, до музичного училища. Це було в жовтні. Директор закладу вирішив так: якщо до нового року сестра мене підготує так до навчання, що я самостійно здам всі іспити за перше півріччя, то мене зарахують на перший курс, а якщо ні, то будемо готуватися до вступу з наступного року.
Сестра з чоловіком готували мене до навчання майже цілодобово, по черзі, без упину. Жили вони в Харкові, а працювати їздили на електричці до Бєлгорода.
Для мене це було таке щастя, що вони мене навчали, мені так це подобалося та так було легко, що коли прийшов час здавати іспити, то я їх здала краще, ніж усі студенти. Ось так мене і зарахували на навчання за спеціальністю вчитель співів, сольфеджіо, музична література та хор. Я розуміла, що потрібно навчатися дуже сумлінно, оскільки тут працювала моя сестра. Тому я ніколи нічого не прогулювала, а думала лише про навчання.
У студентські роки мала дуже багато друзів. Після цього була робота у музичній школі у Бєлгороді два роки».
Бориспільська музична школа
У 1969 році Валентина Леонтіївна Цибульник переїхала до Борисполя, де мешкає й по сьогодні.
«Перший рік я працювала у школі №5 учителем співів, хоча паралельно працювала й у музичній школі, проте там було замале навантаження, — розповідає Валентина Леонтіївна. — У мене як учителя був принцип: я мало приділяла уваги відмінникам, оскільки вони й так усе знали, а от із двієчниками мені було цікаво працювати, щоб розкривати їхній потенціал та завойовувати їхню довіру.
Через рік мені у музичній школі дали більше навантаження, я викладала хор, музичну літературу, сольфеджіо. Загалом навчала 500 учнів на рік.
38 років промайнули, мов одна мить. Саме стільки років я працювала у музичній школі у Борисполі, до 2007 року.
Якийсь час, десь у 50 років, також приймала участь у народному хорі, співала. Тут були як професіонали, так і самоучки, тобто будь-хто за спеціальністю. Ми їздили з виступами в різні куточки країни, а також за кордон: Чехословаччина, Фінляндія, Молдова, Болгарія та ін.
Найбільше вразила Фінляндія — вся країна у квітах. Машин майже не було, в основному всі пересувалися на велосипедах.
Якщо розповідати про всіх своїх учнів, не вистачить книги, проте особливо хочеться згадати тих, хто пов’язав свою долю з музикою.
Багато з них стало музикантами. Олексій Кенда зараз рок-музикант, Наталія Толмачова, піаністка, зараз керівник школи з вивчення грі на синтезаторі, Женя Спічко також там працює. Костя Толмачов як самородок був. Дуже гарно співав та грав.
Наташа Процька, коли закінчила школу, то мама її підійшла та сказала, що її донька хоче бути в професії, як я. Мене це дуже вразило, до душі. І в результаті Наташа закінчила музичне училище, стала хормейстером. Насправді вона у професії стала набагато кращою за мене, і я цим дуже пишаюся. Бо мені дуже подобається, коли мої учні стають кращими за мене. Це така найвища нагорода у професії.
Лариса Тименко, піаністка, зараз пише і музику, і слова до пісень. Дуже відповідальна та старанна учениця.
Музичну освіту також отримала моя учениця Наталія Лісовська, дуже приємна дівчинка була, як і Наталія Колосова, надзвичайно талановита.
Яна Замига була золотою, унікальною для музики дитиною, хоч і не присвятила своє життя музиці після музичної школи.
Олена Бендік пов’язала своє життя з музикою. Іра Чернюк зараз учитель музичної школи. Світлана Осіна працює теж учителькою, піаністкою.
Лариса Іванова теж гарна та старанна моя учениця, стала хормейстером, свого часу була й завучем у музичній школі.
Моя учениця Світлана Дояренко до цього часу мені, мов рідна дитина, хоча й не займається музикою.
Валя Бавзей — це унікальна дитина. Маючи середні дані, своєю наполегливою працею 24/7 вступила на навчання до музичного закладу, закінчила консерваторію, аспірантуру. Потім і її син закінчив консерваторію та аспірантуру. Тому працьовитість дуже часто важливіша за талант, який інколи можна занедбати.
Всіх учнів пригадати неможливо, проте я була щасливим педагогом.
Кожен випуск учнів був неповторним та унікальним. Я була вимогливою вчителькою, проте дуже любила дітей. Я була для них педагогом, а вони для мене — мов рідні діти».
ВІТАННЯ З 80-РІЧНИМ ЮВІЛЕЄМ
Шановна Валентина Леонтіївна! Вітаємо Вас із поважним життєвим ювілеєм!
З теплом згадуємо Вас як чудового викладача музично-теоретичних дисциплін, неперевершеного керівника хору! Ви є і досі улюбленою вчителькою багатьох вже дорослих учнів, яким саме Ви відчинили двері до її величності МУЗИКИ!
Тож нехай нотний стан Вашого життя прикрашають веселі ноти щастя і радості, такти удачі і легато успіху.
Бажаємо Вам благополуччя, миру, поваги, достатку та чудового настрою.
Ми захоплюємося молодістю Вашої душі, ясним розумом, життєлюбством, а також тим, з якою теплотою і любов’ю Ви ставитеся до навколишнього світу. Величезне щастя знати Вас, перебувати поруч, разом іти по життю.
Тож щиро вітаємо Вас із побажаннями міцного здоров’я і радісного довголіття.
З повагою колектив музичної школи
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама
