В Ірпені говорили про націоналізацію пам’яті про Чорнобильську трагедію (відео)
В Ірпінському історико-краєзнавчому музеї завершилася виставка, присвячена 40-м роковинам Чорнобильської катастрофи. Упродовж місяця відвідувачі занурювалися у світ атомної трагедії через унікальну колекцію етнографа Ігоря Перевертнюка. Та навіть із закриттям експозиції розмова про Чорнобиль для ірпінців не стихла — вона лише набула глибшого звучання.
Євгенія Антонюк, керівниця відділу культури, національностей та релігій ІМР:
«Для того, щоб нам мати більше інформації про те, що це— злочин, і наскільки цей злочин має глобальну ціль, і значення для нашого народу, ми запросили дослідника Чорнобильської теми, екскурсовода, гіда, краєзнавця Олександра Домашенка. Він розповість про ті речі, які має знати не тільки кожен керівник закладів культури, а й усі наші відвідувачі».
Олександр Домашенко прочитав глибоку й пронизливу лекцію «Пам’ять—86». Говорили про потребу переосмислити й «повернути собі» історію Чорнобиля — націоналізувати пам’ять, зробити її частиною власної, української ідентичності. Зробити так, як це вже сталося з осмисленням подій 1917 року, Другої світової війни та голодомору в Україні.
Олександр Домашенко, дослідник чорнобильської пам’яті:
«Пам’ять – 86» досі залишається окупованою імперією. І, оскільки пам’ять – це фундамент ідентичності, нам важливо націоналізувати чорнобильську пам’ять, аби мати свою пам’ять, окрему, не ділити її з метрополією, з імперією і не передавати у спадок нашим дітям проблеми, які ідуть за усім, що є спільним з росією».
На зустріч із дослідником запросили працівників закладів культури громади, тих, хто щодня працює з історією та людськими спогадами.
Ірина Калинчук, директорка Михайлівсько-Рубежівського будинку культури:
«Моє дитинство пройшло у Чорнобилі. Усі шкільні канікули я їздила до бабусі, я там жила, я там відпочивала. Тому у мене немає асоціації, що це атом – 86. У мене асоціація, що це — дивовижна природа, оздоровниця всесоюзного масштабу і щасливе дитинство».
Та не для всіх присутніх Чорнобиль — це світлі спогади.
Віра Пальчиківська, працівниця Ірпінської міської бібліотеки:
«Я теж у певнйі мірі стала жертвою Чорнобиля. Я 25 років живу на штучному гормоні. У мене тяжка форма гепатериозу. Багато моїх кровних родичів загинуло від цієї хвороби. Це ж – наслідки. Онкологія. І мені з висоти прожитих років дуже важко усвідомлювати: якою загрозою і яким жорстоким випробуванням для нас усіх стала ця атомна електростанція, яка була у своїй основі недосконала. А нам зовсім інші міфи розповідали про все це».
Ця зустріч стала не лише підсумком виставки, а й початком глибшої розмови про відповідальність і пам’ять. Бо Чорнобиль — це не лише трагедія минулого, а й урок, який досі відгукується в долях людей.
Джерело: Містоінформ
