Усе для перемоги. Будні бориспільського добровольчого формування

Від самого початку бойових дій міста Київщини опинились під прицілом російської армії, тому відразу почали укріплюватись. Бориспіль не став виключенням — зводились блокпости, інженерні укріплення. А ще з’явилися люди, які готові були покласти своє життя, але не пустити ворога до свого дому. Один з таких підрозділів — добровольче формування №1 Бориспільської територіальної громади.

За тиждень — від 100 добровольців до тисячі бійців

Сьогодні це потужна структура з великою кількістю підготовлених бійців, тоді як на початку їх було менше 100. Основою батальйону стало громадське формування «Сектор безпеки», яке вже давно діяло в місті. Саме керівники цієї організації і зробили батальйон таким, яким він є зараз. Хоча зізнаються: навіть не очікували, що все так вийде.
«Ще до початку повномасштабних дій, зважаючи на інформацію, яка надходила зі ЗМІ, у сквері Соцмістечка зібралось близько 100 осіб, ветеранів АТО/ООС. Ми обговорили наші дії на випадок війни: де збираємось, якщо зникне зв’язок, що робимо тощо.
24 лютого ми прокинулись, як і уся країна, від вибухів. Зв’язок був, домовились зустрітись. Ми планували, що збереться близько 20 осіб із «Сектору безпеки», а прийшло майже 70. Пішли до міської ради, аби дізнатись про ситуацію та наші подальші дії», — згадує керівник батальйону Рустам Хамракулов.
За його словами, кожен узяв, що мав — особисту зброю, мисливські карабіни, пістолети, а вже наступного дня добровольці отримали бойову зброю. На цей момент їх було вже близько 160. А вже за тиждень кількість людей у загоні зросла до розмірів повноцінного батальйону.
«Відсотків 75 нашого формування — це люди, які ніколи не тримали в руках зброї, не служили в армії. Але коли виникла загроза, вони виявили бажання захищати свій дім. Свої родини відправили на захід, а самі прийшли до нас, аби стати на захист міста. Коли про це думаєш, відчуваєш гордість за наших людей. Це справжні патріоти. Вони не пішли в тероборону, в роту охорони, де платять зарплату. Вони прийшли до нас, хоча ми не маємо грошового забезпечення, отримуємо допомогу лише від волонтерів. Попри це, ніхто навіть не думає покинути лави нашого формування», — зазначає Рустам Хамракулов.

Найважче психологічно

Перший час було важко, зізнається керівник формування. Не було згуртованості між окремими підрозділами, навіть між окремими бійцями. Не було чіткого розуміння дій у тих чи інших випадках. Все це з часом вирішилося, але спочатку було важко, тим більше, додавалося велике психологічне навантаження.
«У перший тиждень практично ніхто не спав. Усі отримали потужний заряд адреналіну. Якщо й лягали на відпочинок — не роздягалися, навіть взуття не знімали, спали з особистою зброєю, готові по першій тривозі встати на захист міста. Найбільше боялися, що ворог ось зараз зайде в місто, тому почали посилено його укріплювати», — згадує Рустам Хамракулов.
Ворог стояв на відстані близько 20-25 кілометрів від Борисполя. Люди це розуміли, тому із завзяттям працювали над укріпленням міста. Роботи, що почались від центру міста, з кожним днем зміщувались до виїздів з Борисполя. Зрештою, інженерними укріпленнями охопили все місто.
«Ми розуміли, що вони поряд. Той же Гіркін постійно писав в інтернеті — коли вже нарешті візьмуть Бориспіль? Ми розуміли, що повз нас у Київ не пройдуть, будуть іти через Бориспіль», — зазначає заступник командира Юрій Ликов.

Основні завдання формування

Основні завдання батальйону — чергування на блокпостах та стратегічних об’єктах Бориспільської громади, облаштування інженерних позицій для ЗСУ. З часом до них додалось забезпечення громадського порядку та інші завдання, в тому числі контроль за дотриманням заборони на продаж алкоголю.
Великою проблемою стала і боротьба з незаконним обігом наркотичних речовин. За словами керівництва батальйону, нині Бориспіль перетворився на центр із розповсюдження наркотиків по всьому району — сюди приїздять із Баришівки, Яготина й Переяслава.
«У нас у Борисполі є місце, яке ми жартома назвали «Наркобаївкою». Там за кілька днів ми затримали близько 40 осіб, які приїздили сюди за закладками. Продавці наркотиків чомусь усі закладки зробили в одному місці, на якому ми потім затримували людей цілими групами», — розповідає Юрій Ликов.

Волонтерська допомога неоціненна

Як і усі добровольчі формування, Сектор безпеки існує і розвивається завдяки волонтерам з усієї України.
«Без волонтерів було б важко. Вони надають реальну допомогу не лише нам, а й людям, які втратили роботу та не мають грошових заощаджень, щоб вижити.
Особлива подяка нашому волонтерському центру «Перемога» і Вікторії Шевц особисто. В нас налагоджена чітка співпраця, і те, що в нас немає проблем із продуктами — це заслуга волонтерів. Не можу згадати жодного випадку, щоб ми звернулись за допомогою, а нам відмовили. Завжди швидка та чітка реакція», — підкреслює Рустам Хамракулов.
Велику подяку добровольці висловлюють і підприємцям міста, які забезпечують їх спорядженням, надають зарядні пристрої та інші гаджети, шиють плитоноски чи просто годують бійців.
«Я працюю в відділі з контролю за благоустроєм, який постійно когось карає за порушення правил. Скажу відверто, навіть не знаю, як повернуся до цієї роботи, адже мені совість не дозволить карати тих підприємців, що зараз віддають останнє, щоб нам допомогти. Наприклад, азербайджанці, в яких зараз зупинилася вся торгівля, на Великдень влаштували нам святковий стіл, зварили величезний казан плову та приготували 200 шампурів шашлику. А для тих, хто в цей час стояв на блокпосту, самі ж запакували контейнери і розвезли. Або громадяни Таджикистану, які торгували на ринку «Зоряний». Коли вони їхали з країни, не забрали товар, а ключі віддали нам зі словами: «Беріть усе, що вам знадобиться». І таких випадків дуже і дуже багато», — розповідає Рустам Хамракулов.

Гуманітарні місії після звільнення Київщини

Після деокупації Київської області та півночі України до завдань добровольчого формування додались і гуманітарні місії на територіях, що були звільнені від загарбників.
«До 60% тих продуктів, які нам тут люди збирали, в окремі дні ми відвозили на деокуповані території, де вони більш необхідні, адже після російської навали там справжня гуманітарна катастрофа. Були ми і в Броварському районі, і на Чернігівщині, навіть на Херсонщину їздили», — розповідає Рустам Хамракулов.
В той же час не припинялася робота й на депутатських округах, адже і Рустам Хамракулов, і Юрій Ликов є діючими депутатами Бориспільської міської ради. Допомагали тим, хто цього потребує, продуктами харчування, розвозили продуктові набори.

Війна відійшла, але не закінчилася

Зараз бойові дії віддалилися від Борисполя, почали повертатися люди. І відразу розпочались розмови про те, що зброю у добровольчих формувань треба забрати.
«Думаю, цю тему порушують ті, хто з перших днів війни виїхав із міста, і лише нещодавно повернувся. Вони пересиділи важкий період у безпеці і для них вигляд людини зі зброєю, навіть на блокпості, шокуючий та неприйнятний. А ось для тих, хто залишався увесь небезпечний період у місті, людина зі зброєю — це символ спокою і захисту. Хочу зауважити, у країні досі триває військовий стан. Цю зброю нам видали не просто так. Війна лише трохи відійшла від нас, але може й повернутися. Бійці підрозділу продовжують нести службу на блокпостах та об’єктах критичної інфраструктури, — пояснює співрозмовник. — Багатьох бійців батальйону починають викликати на роботу. Ми йдемо їм назустріч, відпускаємо, але контракт при цьому не розриваємо, за людиною зберігається місце і зброя. В разі необхідності такий боєць за короткий час повертається до лав формування».

Хочуть на передову

За два місяці бійці добровольчого формування пройшли справжню бойову підготовку. Адже вони не лише стояли на блокпостах, з ними постійно проводилась бойова підготовка, тактичні заняття, люди отримали знання з надання першої медичної допомоги. З невеликої купки людей із мисливською зброєю формування перетворилось на потужну бойову одиницю, бійці якої розуміють, що їм зараз нічого робити в тилу.
«Ми щодня «бомбардуємо» військове керівництво країни проханнями направити наш батальйон на передній край, на схід або південь країни. Гаряче і в Харківській, Херсонській, у Миколаївській областях. Велика частина наших бійців хоче туди, адже розуміють, що краще зупинити ворога там, аніж чекати біля свого дому. Керівництво не проти, але ставить вимогу — вступати до лав ЗСУ. Але нас це не влаштовує. За два місяці люди звикли один до одного, вони довіряють своїм побратимам та керівництву батальйона, тому хочуть воювати саме в його складі. До того ж, у нас є люди, які не пройдуть медичну комісію: хто за віком, хто через поранення, отримані в АТО. Тому через бюрократичні перепони справа не рухається», — пояснює Рустам Хамракулов.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама