Українські дороги Ярослава Гашека: де в Борисполі писався роман «Пригоди бравого вояка Швейка»

Для іноземців Бориспіль — місто з міжнародним аеропортом, для українців — батьківщина Павла Чубинського. Інколи згадують князя Бориса, Альту чи Летську божницю, які у свідомості сучасників скоріше асоціюються з давніми легендами, аніж із реальною історією Борисполя. Ми часто думаємо та сперечаємося, як зробити своє місто більш привабливим для туристів, адже їх не дуже «заманиш» у населений пункт, в якому не залишилось жодної історичної будівлі чи бодай залишків якихось старовинних руїн. А між тим потенційні туристичні «магніти» просто лежать на поверхні. Одним із таких є чеський письменник Ярослав Гашек та його літературний герой — бравий вояк Швейк, образ якого активно «експлуатується» в безлічі європейських міст, особливо в Чехії. Але мало хто з бориспільців знає: саме у нашому місті Ярослав Гашек почав писати повість «Швейк у полоні», що пізніше лягла в основу всесвітньо відомого роману «Пригоди бравого вояка Швейка». Про Ярослава Гашека, його київські та бориспільські пригоди читайте далі у матеріалі «Вістей».

Соціально-політичний сатиричний роман «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека був перекладений на 58 мов. Книга, що описує останні роки існування Австро-Угорської імперії, демонструє, як війна виявила усі вразливі місця державної системи з величезним бюрократичним апаратом: соціальні та національні протиріччя, хабарництво та крадіжки чиновників.
Головний герой Швейк спершу справляє на читача враження недалекої та простакуватої людини, що їде на фронт у якості «гарматного м’яса». Насправді ж Швейк є талановитим саботажником і бунтарем, безкорисливим авантюристом, для якого діагноз «ідіотизм» є лише прикриттям для несподіваних витівок і безкінечних байок.

Журналіст, хуліган, жартівник, «ходячий анекдот» та любитель випити

Ярослав Гашек народився у Празі у 1883 році в родині викладача гімназії. За іронією долі, сам він гімназію так і не закінчив (покинув її невдовзі після смерті батька), а багаж знань та кілька європейських мов здобув у мандрах, адже, за спогадами сучасників, від природи мав феноменальну пам’ять. Конторська робота йому не подобалась — він був норовливий, а ще міг просто зникнути з робочого місця без попередження і не з’являтися на роботу по кілька днів поспіль. Що він дійсно любив — це подорожувати, вигадувати смішні байки та розважати ними людей у пивничках та шинках, а ще дражнити та провокувати поліціянтів, які потім не раз ставатимуть героями його гумористичних творів.

Заробляв на життя Гашек журналістикою — йому легко вдавалися фельєтони та гумористичні оповідання, які охоче друкували газети та журнали. Він устиг попрацювати навіть редактором наукового журналу «Світ тварин», звідки його звільнили зі скандалом — адже він почав друкувати там небилиці про вигаданих ним самим тварин. Так читачі довідалися про «ідіотозавра», «домашнього вурдалака», «шістнадцятикрилу муху», «доісторичну праблоху» та інших «раніше невідомих науці тварин». Причому його «дослідження» були настільки майстерно написані, що змогли ввести в оману навіть міжнародне вчене товариство.

Свою провокаційну поведінку Гашек не полишив навіть із початком Першої світової війни. В чеських архівах збереглися відомості про кілька десятків його приводів у поліцію. Наприклад, він торгував фарбованими вуличними псами, видаючи їх за породистих. А одного разу, заселившись у готель, назвався іменем російського службовця, що призвело до арешту Гашека як російського шпигуна. У своє виправдання він сказав, що лише перевіряв службу доблесних поліціянтів у нелегкі воєнні часи.

• Новобранець Гашек з товаришами по службі в австро-угорській армії, 1915 р.

Сам став прототипом Швейка

Солдата Швейка Ярослав Гашек вигадав у пивничці. Дружина письменника згадувала, що навесні 1911 року він повернувся додому дуже п’яним, щось швидко записав на уривку паперу, а тоді зім’яв його. Вона викинула папірець, але Гашек, прокинувшись, почав скаржитися, що вночі вигадав дещо геніальне, але не пам’ятає, що саме, і не може знайти папірець, на якому він це записав. «Цінний документ» дістали зі сміттєвого відра та виявили в ньому лише дві фрази: «Ідіот на службі. Добровільно пройшов медичну комісію, щоб довести, що він придатний до стройової служби».

Гашеку навіть не довелося шукати прототип для свого літературного героя — адже він сам і був Йозефом Швейком, вклавши в його вуста свої власні жарти та зробивши його героєм своїх власних пригод. А от ім’я, кажуть, було «позичене» у одного із завсідників улюбленої празької пивнички.

Перші оповідання про Швейка видали у Празі у 1912 році. Через 3 роки, у 1915 році, 31-річного Ярослава Гашека призвали до війська. Перед призовною комісією він удавав несповна розуму (простіше кажучи, ідіота, змальованого ним у оповіданнях), однак був зарахований до 91-го піхотного полку в Чеських Будейовицях. Тут скарбничка пригод стала швидко поповнюватися, а ще дала автору багатьох персонажів його майбутнього роману — ними стали його товариші по службі. У книзі він використовував їх справжні імена, без змін. Лише в липні нагороджений срібною медаллю «За хоробрість» та отримавши звання єфрейтора, у вересні 1915 року Ярослав Гашек сам здався у російський полон. Саме з цього почалися його українські пригоди.

Уперше Київ зустрів Гашека вороже. Під окрики «Австрійська сволота!» разом із іншими полоненими він прямував через місто: колона йшла Хрещатиком, потім Володимирським спуском до Дніпра, а далі Ланцюговим мостом та дарницьким сосновим лісом до табору військовополонених. За колючим дротом він загубив своїх знайомих — надпоручика Лукаса та ординарця Страшлипку, які потім теж стали героями майбутньої книги. Невдовзі разом із 600-ма іншими полоненими Гашека відіслали в російський табір Тоцьке, за Самарою. У квітні 1916 року Росія почала приймати в армію добровольців із військовополонених до Чехословацького стрілецького полку. Записавшись добровольцем, Ярослав Гашек невдовзі знову опинився в Києві. Цього разу Київ зустрічав чехів і словаків вітаннями та оркестром.

Командир роти вирішив використати письменницькі здібності Гашека та знання ним кількох мов — його призначили військовим перекладачем. Невдовзі рота вирушила на захід, у містечко Березне між Рівним і Сарнами. Гашек ативно писав про своїх земляків, яких зустрічав під час служби, а матеріали відправляв у Київ — у редакцію газети «Чехослован» (Чеське слово — ред.), що працювала на вул. Володимирській, 30. Фронтовий репортер, автор статей, фейлетонів, віршів, свіжих новин із полку — його публікації з’являлись в кожному номері тижневика. В 1917 році йому вдалося перевестися з полку в редакцію, де він і працював, і жив — а уночі спав на стосах газет, вкрившись шинеллю.

• Ярослав Гашек під час роботи в редакції «Чехослован», Київ, 1917 р.

«Шкода, що в Борисполі мене мало протримали. Я не дописав Швейка»

У вільний час Гашек прогулювався київськими вулицями. І часто ці прогулянки не обходилися без звичних для нього пригод. Одна з таких і привела Гашека до Борисполя. Одного разу він пішов на Хрещатик із офіцером російської армії Ярославом Майєром. Вони вирішили піти до популярного кафе «Семадені», де збиралися офіцери, а от «нижнім чинам» (до яких належав Гашек) вхід туди було заборонено. Але Гашек не лише потрапив у кафе попри заборону, а ще й не зміг не посваритися з іншим відвідувачем — генералом. Потім були скандал, бійка і поліція. 24 лютого письменника відправили під конвоєм у Бориспіль — у чехословацький резервний полк. Про історію його створення та перебування у Борисполі читайте в окремому матеріалі “Чехословацькі військові у Борисполі у період Першої світової війни”. Але утримання під вартою не засмутило Гашека — у тиші та теплі гауптвахти він пише повість і через 11 днів виходить на свободу із ескізним варіантом великого роману про Йозефа Швейка — рукописом «Бравий солдат Швейк у полоні» на 121 сторінку. А ще — жалкує, що арешт був коротким. «Шкода, що в Борисполі мене не протримали довше, — каже він друзям. — Я не закінчив «Швейка». Останні сторінки повісті він дописує вже в готелі «Прага». А в 1917 році книгу про Швейка видають у Києві, у Слов’янському видавництві.

Сам Гашек у цей час знову перебуває на фронті — у якості кулеметника полку. Дослідники біографії Гашека пишуть, що кулемет він опанував так само вправно, як і письменницьке перо. У боях під Зборовим він нарівні з усіма відбивав атаки австрійців. Коли ж полку довелося відступити, Гашек з усім кулеметним відділенням прикривав відхід чеських легіонерів. Доброволець Франтішек Вілдман так згадував свою випадкову зустріч із Гашеком: «Останніми йдуть кулеметники. Серед них вирізняється похмурий кулеметник, який по-дитячому тягне за собою кулемет. Пара сумних очей дивиться з картопляного обличчя. Запитую сам себе: «Чи можливо, щоб анархіст став бійцем за Чехословацьку державу?» І з подивом кричу: «Ярда! Це ти?» Так, це був Ярослав Гашек, письменник, писар із полкової канцелярії. Для розмов не було часу — на прощання обмінялися рукостисканнями. Через кілька хвилин пішов другий полк, а за ним пішли й ми, третій полк».

1-й полк Гашека став на привал у містечку Березна, що неподалік Полонного. У військах саме з’явилася книжка про Швейка. Вона мала великий успіх і в добровольців на фронті, і в полонених, що працювали в тилу. Гашек навіть запропонував поставити в полковому самодіяльному театрі сцени про Швейка.
У середині листопада 1917 року Ярослав Гашек знову повертається в Київ та вдруге починає працювати в редакції «Чехослован» — аж до її закриття в березні 1918 року.

У Києві Гашек став свідком Січневого повстання та приходу більшовиків. Чехи на ці події відгукнулися нейтралітетом як до Української Народної Республіки, так і до Радянської Росії. Але для рядових солдатів тонкощі нейтралітету не були зрозумілі. Коли на вулиці Гашека зупинив червоний патруль, він пред’явив документ, виданий ще УНР.

Вирок був короткий: «Білий, контрреволюціонер! Розстріляти!» Скільки не пояснював Гашек, що він чех, у відповідь чув: «Все одно буржуй!» Його повели на розстріл до найближчого рівчака, але Гашек усе-таки зміг викрутитися — знову по-швейківськи. Він умовив червоноармійців дати йому випити перед стратою та повів патруль у грузинський винний погрібець «Замок Тамари», а там, за підмоги знайомого грузина, господаря винарні, напоїв своїх конвоїрів.

Потім були втеча до Москви, недовга співпраця з більшовиками та повернення у Прагу — у кінці 1920-го року. Письменник почав працювати над продовженням пригод солдата Швейка, але так і не закінчив. 3 січня 1923-го року Ярослав Гашек помер від паралічу серця у чеському містечку Липниця, не доживши кілька місяців до свого 40-ліття.

• Готель «Прага» в м. Києві, де проживав Ярослав Гашек.

• Газета «Чехослован», що виходила в Києві в роки Першої світової війни.

 

Феномен Швейка

«Велика доба потребує великих людей. На світі є невідомі скромні герої, не увінчані славою Наполеона. Марно ви шукали б їхні імена в історії. Та коли проаналізувати, — їхня слава, можливо, затьмарила б навіть славу Александра Македонського. У наші дні на вулицях Праги можна зустріти чоловіка в приношеному вбранні, який, власне, і сам не уявляє свого значення в історії нової, великої доби. Він скромно йде своєю дорогою, нікого не турбує, і до нього не чіпляються журналісти з проханням про інтерв’ю. Коли б ви запитали, як його звуть, він би відповів дуже просто і скромно: «Я Швейк…»
І справді, цей тихий, скромний, убого вдягнений чоловік і є той старий бравий вояк Швейк, хоробрий герой, ім’я якого ще за часів Австро-Угорщини було на устах усіх громадян Чеського королівства і слава якого не примеркне і в Республіці.

Я дуже люблю цього бравого вояка Швейка і, змальовуючи його пригоди під час світової війни, переконаний, що всі ви сповнитесь симпатією до мого скромного, невідомого героя. Він не підпалював храму богині в Ефесі, як це зробив отой дурень Герострат, щоб потрапити до газет та шкільних хрестоматій. 

А цього вже досить», — написав Ярослав Гашек у вступі до свого роману.

Вже майже століття Йозеф Швейк є натхненником театральних вистав, кінофільмів, художніх, літературних і музичних творів. Образ Швейка з суто чеського став, без применшення, міжнаціональним. Йому присвячено більше двох десятків стрічок у Чехословаччині, Великобританії, Німеччині, Фінляндії, Бельгії, Данії, Португалії, Радянському Союзі.

У 2008 році побачив світ спільний повнометражний мультиплікаційний фільм України та Росії «Пригоди бравого солдата Швейка» (студія «Ялта-Фільм»), знятий, за словами творців, «про маленьку людину, яка потрапила в лапи безжальної війни».

Напевно, жодному з літературних героїв не присвячено таку велику кількість пам’ятників, як Йозефу Швейку. Скульптури славному воякові встановлено у польських містах Пшемисль і Сянок, словацькому Гуменному, в українських Києві, Львові, Донецьку, Луцьку, Одесі, Ужгороді та селищі Скелівка (колишнє містечко Фельштин).

Додайте до цього численні фестивалі «Шляхами Швейка» у країнах, де «побував» цей літературний герой, кафе та ресторації, названі його іменем, та зображення на різноманітній сувенірній продукції.

В Україні маленьке село Скелівка, що за 100 км від Львова, описане на сторінках роману як одне з місць, де побував Швейк, активно використовує цей факт як туристичну «принаду». А як іще село з тисячею мешканців привабило б до себе європейських туристів? Ті радо фотографуються біля пам’ятника Швейку, відвідують місцеві заклади харчування, беруть участь у велопробігах та фестивалях, присвячених Швейку, а разом із тим відкривають для себе Україну і дізнаються про історію самого села. У планах селян — готель для туристів та нова дорога, адже сюди вже їздять машинами, автобусами, байками та велосипедами. Сільрада навіть планує відновити підземний тунель, яким подорожував Швейк, щоб привабити ще більше іноземних туристів.
А що Бориспіль? Поки нічого. Ще в радянські часи влада міста мала намір встановити меморіальну дошку, присвячену Ярославу Гашеку та його герою. Ідея так і залишилася нереалізованою, не поверталися до неї і в часи незалежності. Сучасним чиновникам взагалі байдуже до таких питань, а більшості з них, як і мешканцям міста, ця історія навіть не відома.

Щоправда, у 2015 році, у рамках так званої декомунізації, Бориспільська міська рада присвоїла ім’я Ярослава Гашека невеличкій — в десять дворів — тупиковій колишній вулиці Якіра, що прямує від вул. Франка до маленького озерця між приватними садибами.

Джерела:
• Ярослав Гашек, «Пригоди бравого вояка Швейка»;
• Олександр Муратов, Діна Муратова, «Київські пригоди Ярослава Гашека»;
• Юлія Кириленко, «Ярослав Гашек: київське коріння «бравого солдата Швейка»;
• Голос України, «Слідами бравого солдата Швейка»;
• УНІАН, «Йозеф Швейк. Славний земляк з дитячою душею»;
• Радіо Свобода, «Швейк об’єднує народи»;
• Коммерсант, Ульяна Волохова, «Идиот на службе»; Ольга Федянина, «Идиот и злодейство. Как саботажник Швейк оказался самым обнадеживающим супергероем мировой литературы»;
• Никольский С.В. «Ярослав Гашек. У истоков романа «Похождения бравого солдата Швейка»;
• Пытлик Радко, «Швейк завоевывает мир».

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама