У Броварах відомий художник із позивним «Пікассо» малював картини на ящиках із-під боєприпасів – Трибуна

Художник із Калуша Володимир Безрукий (позивний «Пікассо») відомий серією портретів майданівців та бійців із зони АТО /ООС. Його руки чудово справляються як зі зброєю, так і пензлем. Після півторамісячного перебування в Броварах, де в складі підрозділу легіонерів він захищав підходи до Києва, колекція його робіт поповнилася ще кількома картинами. Проте цього разу він їх написав не на папері, а на ящиках із – під боєприпасів. На картинах – і краєвиди Броварів, і його бойові побратими. Участь у повномасштабній війні – це чергова сторінка воєнного і творчого життя добровольця Володимира Безрукого після Майдану та АТО.

Ми зустрілися з Пікассо в гостьовій кімнаті броварського підприємства «Талісман». На цю зустріч ми очікували близько місяця і вона відбулася завдяки керівнику «Талісмана» – добровольцю Євгенію Гредунову. Саме в його будинку та на підприємстві протягом березня – частини квітня поточного року розташовувалася одна з груп батальйону імені Шейха Мансура, у складі якої і воює доброволець Володимир Безрукий, відомий під позивним «Пікассо».

Про те, що підходи до столиці боронили легіонери, ми дізналися з посту того ж Гредунова.

 «Коли я вивіз свою колекцію зброї з Броварів, залишив усі двері на підприємстві відчиненими, включно зі своїм кабінетом, – розповідає Євгеній. – Добровольці простояли там півтора місяці, і в мене нічого не пропало. При тому, що там було багато речей, які можна було поцупити, адже приміщення не були порожніми. Все залишилося цілим».  Порядність – це одна з чеснот бійців, які воюють за Україну. Серед легіонерів, які захищали підходи до Києва –  добровольці різних національностей. У Євгенія жили  ічкерці.

«Під час битви за Київ віддав свій будинок для проживання нашим кавказьким братам – із ким разом воювали. Коли вони покидали будинок, запросили на каву. Зайшов у двір і обімлів…», – написав Євгеній у Фейсбуку до відео.

Іноземні бійці не лише підтримували в будинку порядок, а і намагалися на добро відповідати добром: підгодовували безпритульних котів, відремонтували на балконі столика. Та найбільше власника будинку вразила картина, яку він побачив на балконі: на імпровізованому мольберті й одночасно полотні, зробленому з ящиків із- під автоматів та алюмінієвої драбини, був недомальований портрет військового.

Згодом Євгеній дізнався про автора цієї роботи –  художника з Івано-Франківщини Володимира Безрукого з позивним «Пікассо». Познайомилися. А невдовзі Гредунов похвастав і власним портретом, написаним художником на дошках від зброєвого ящика.

Проте в квітні нам зустрітися з Пікассо не вдалося: після звільнення Київщини від окупантів, Володимир із легіонерами поїхав на південь країни дотискати ворога.

І ось нам повідомили, що Пікассо знову в Броварах: прибув на зовсім короткий час і не проти поспілкуватися з журналістом. І ми поспішили на зустріч.

Володимир у Броварах проїздом – разом із побратимом часів АТО, добровольцем  і документалістом Юрієм Пупиріним прибув по автівку, яку доставили волонтери.

«На Майдані я ходив за Нігояном, щоб його намалювати»

Володимир Безрукий живе в Калуші, що на Івано-Франківщині. Після школи вивчився на електрогазозварювальника, відслужив у армії. А далі – розпочалася його історія  художника і добровольця, яка триває до цього часу.

Щодо малювання, то вмів завжди. Але навіть у школі малював рідко. За те, що вмів, але не хотів, вчителька з малювання в 6-му класі навіть поставила йому двійку за чверть. Та і зараз він малює тільки тоді, коли в цьому є внутрішня потреба, а от на замовлення – не малює.

«У мене завжди було таке відчуття, що помалювати я ще встигну. Не розумів коли і як –  просто відчував», – каже Володимир.

Доля повернула так, щоб він вивчився цьому ремеслу професійно – як про це мріяв його дідусь, котрий заохочував хлопця в дитинстві 10 копійками за кожен малюнок.

А далі в житті Володимира з’явився художник Володимир Романів. Після побачених робіт хлопця, він наполегливо радив йому розвивати свій талант, допоміг підготуватися до вступу на художній факультет Прикарпатського національного університету. По закінченні університету хлопець вступив у Львiвську нацiональну академiю мистецтв, де освоював науку не лише малюнка, а і скульптури.

Далі було як у всіх: сім’я, діти, буденність. У життя Володимира Майдан увірвався несподівано: він не міг повірити і змиритися з побаченим у новинах, де били невинних людей. Тому в перших числах грудня 2014-го і поїхав у Київ. Думав, що на кілька днів, але це розтягнулося на тижні і місяці.

Саме в Києві і розпочалася його історія як художника. І нова життєва сторінка. Він спостерігав за людьми і відчув, що хоче малювати. Придбав альбом, почав робити ескізи людей і подій, що відбувалися навколо.

А потім був портрет  Сергія Нігояна, який став першою жертвою розстріляного Майдану.

«На Майдані я ходив за Сергієм Нігояном і колоритними козаками, щоб їх намалювати. Та хлопці постійно були зайняті», – згадує Володимир. Потім із Сергієм познайомилися, обмінялися номерами телефонів, домовилися про зустріч.

Але з першого разу вона не вдалася – Сергій поїхав навідатися додому. А потім зустрілися один раз, другий, здружилися. Так з’явилася серія портретів Сергія Нігояна. Він навіть робив їх ксерокопії, возив показувати батькам.

А потім Сергія не стало… І Майдан для Володимира став інший. У художника все більше народжувалося малюнків нескорених, які творили на Майдані історію нової України.

А далі було АТО…

«Обстріли –  а я лежу,  малюю… олівцем, ручкою…Була внутрішня потреба»

Загалом про Майдан і війну на Донбасі митець небагатослівний. Проте всю історію цих подій можна прослідкувати в його роботах – намальовані олівцем або ручкою –  вони в нього дуже промовисті. Це портрети учасників бойових дій, поранених бійців і просто цивільних людей, чиї долі підхоплені виром цих трагічних подій.

На Схід у батальйон «Донбас» Пікассо потрапив через своїх побратимів неофіційно – без документів у 2014 році. Перший, із ким познайомився – був Андріан Волгін, якого і намалював. Андріан – доброволець, майстер спорту з боксу. Він отримав поранення під Іловайськом, проте поїхав у Донецьк визволяти з полону двох друзів. Але сам потрапив у полон до сепаратистів, де пробув сорок шість днів…

Протягом 2014-2015 року Володимир співпрацював із батальйоном «Донбас». Зокрема, відстежував сепаратистів. Художник йшов «у люди» поміж цивільне населення, іноді –  з мольбертом і фарбами. Малюючи краєвиди, шахти, терикони, він одночасно відслідковував місце знаходження сепаратистів.  Одного разу, щоб піймати сепаратиста, Володимиру довелось  вичікувати на його прибуття  декілька тижнів.

Наприкінці 2016-го Володимиру довелося воювати в складі підрозділу  ОЛПЗ «Чорний туман». Після його розформування – у 2017-му. вже воював у складі батальйону ім. Шейха Мансура.

На Сході Володимир побував скрізь, де тільки можна, все побачене відображав на папері. «У 2014-2015 роках не було і дня, щоб я не малював, – згадує Пікассо. –  Це була внутрішня потреба: обстріли – а я лежу,  малюю… олівцем, ручкою… Було і по 10 малюнків у день». Свої роботи за першої можливості відправляв поштою чи волонтерами додому.

У 2017 році  роботи Пікассо впорядкували волонтери і коштом Калуської міської ради було видано альбом репродукцій Володимира Безрукого «Чорне і біле», куди ввійшли його начерки, живопис, скульптура.

 «Війна в АТО в 2014 році для мене була важкою, – розповідає Володимир. –  У нас у полоні було декілька людей із «ДНР», із якими я спілкувався. Я розумів, що нас просто стравлюють, їх дезінформували, і десь було жаль цих хлопців. Нині ж у мене немає ніяких сумнівів: ті, що прийшли до нас із росії, беззаперечно  – вороги і їх треба знищувати».

Проте, коли ворог стає полоненим, ставлення до нього змінюється. Володимир ніколи не вдарив жодного полоненого, і тим паче – не принизив. Спершу давав їсти бранцям, і лише тоді сам брався до миски.

Ставлення до полонених у наших воїнів залишається цивілізованим і під час повномасштабної війни.

Гранатометник Пікассо

До повномасштабної війни батальйон ім. Шейха Мансура, у складі якого воював Володимир, розташовувався на Сході на маріупольському напрямку. Коли Володимир зібрався поїхати додому навідати сім’ю, йому комбат ніби жартома сказав, що скоро побачаться, бо після олімпіади в Китаї русня піде в наступ, згадує Володимир. «Ми, звичайно, готувалися до можливих дій із боку росії, але я про повномасштабну війну навіть не думав», –  каже Пікассо. Та слова комбата були пророчими.

24 лютого молодший син Володимира мав узяти участь у змаганнях із вільної боротьби на турнірі ім. Сергія Нігояна, який було заплановано в Калуші. До нього юний спортсмен посилено готувався. «Ранком я переглядав новини і не міг повірити написаному: росія розпочала повномасштабну війну! Я зрозумів, що турнір, якого так чекав син, швидше за все не відбудеться. І тут мене просто «порвало», адже росія і путін зруйнували плани не лише моєї дитини, а всієї країни», – згадує Володимир.

Уже ввечері цього ж дня він виїхав із Батьківщини в столицю. За кілька днів за наказом командира вже був у Броварах. «У перші дні війни в мене була така ненависть, що я сам себе боявся, – каже Володимир. – Мене розривав внутрішній біль, що я не можу нічого вдіяти. У мене прадід загинув в Україні, брати моєї бабусі також загинули в Україні – на Калушчині –  бо прийшли росіяни. І вони знову йдуть на нашу землю  нас убивати. І ніякого виправдання їм немає – вони знали куди і чого йдуть».

У березні 2015 року в селі Піски Донецької області Володимир поповнив ряди добровольчого батальйону ОУН. А після його виведення –  приєднався до 9-ї роти 93-ї окремої механізованої бригади, де 22 квітня підбив ворожого танка. За збігом обставин, через 7 років, саме 22-го, але березня 2022 року, в селищі під Броварами «пригвоздив» ще один ворожий танк. Та на цього довелося витратити три снаряди, перш ніж вороже залізяччя назавжди зупинилося.

Загалом бої за столицю для Пікассо найбільше запам’яталися внутрішніми переживаннями: не дай Бог втратити Київ…не дай Бог… Лише про це і думав, розповідає доброволець.

На війні, каже Володимир, відбулося глибоке усвідомлення того, що кожен день може бути останнім. Тож частіше почав думати про малювання, яке в напружених воєнних буднях стало єдиною віддушиною.

Ящики з-під боєприпасів – справжній скарб!

«Перший місяць війни ми були на полігоні під Броварами і я не мав змоги малювати,  –  розповідає Володимир. – Та коли побував у будинку Жені (Гредунова – авт.), то занурився в домашню атмосферу, яка розслабляє і налаштовує на творчість».

Позаяк Бровари художник так і не встиг побачити  – лише незначну частинку Торгмашу, тож думав, що це невеличке містечко. Згадка про наше місто в Пікассо асоціюється з будинком Гредунова, де він проживав разом із іншими легіонерами. Там було комфортно і затишно:  «Я ніколи не забуду цей будинок із великою картою на стіні, якою я  подумки подорожував і згадував своє життя. Я не забуду камин, який ми самі топили…», –  каже художник.

Домашня атмосфера будинку настільки заполонила його серце, що тільки й думав про малювання, тож ящики з-під боєприпасів були справжнім скарбом.

Перше, що намалював на дошках із-під ящиків – новобудови, які бачив із балкона.

Потім на мольберті і одночасно «полотнищі» з дошок народився  натюрморт із гранатометом.

А далі в роботу пішло все, що потрапляло під руку. На пресованій дошці, що знайшов у господарстві Євгенія, з’явився портрет друга Юрія.

У шматок деревини, що вже розпадався, вдихнув друге життя – збив його і намалював мирне небо. Ну а на тому відео, що оприлюднив Гредунов у соцмежі, Пікассо вкотре зобразив Андріана Волгіна.

Побратими надихають Пікассо творити –  вони полонять його думки, їх образи він виношує і виколисує задумку, щоб на одному подиху народити картину.

«Це – Валерій Дишко, тероборонівець. Він із Луцька, агроном. Я з ним познайомився в Броварах на полігонi», –  каже Володимир.

Крайня робота Пікассо в Броварах – портрет добровольця Євгенія Гредунова.

Фото– із фейсбук-сторінки Євгенія Гредунова

«На мене ящики вже чекають …»

На думку художника, попри всі жахіття війни, у ній є свої і плюси – це та справжність і щирість людей, яку досить складно знайти в цивільному житті. Та найбільше бажання  митця –  щоб якнайшвидше ця війна закінчилася. І обов’язково нашою перемогою. Іншого доброволець навіть не уявляє. Навіть, якщо за перемогу доведеться віддати власне життя.

Найбільше, про що Пікассо шкодує, що не встиг намалювати Азовсталь. Завод бачив часто, адже неодноразово їздив із бази через Маріуполь на Широкино: «Мене заворожувала монументальність Азовсталі, та я постійно відкладав малювання. Думав, що ось приїду наступного разу і обов’язково намалюю. Але зараз ворог знищує завод… Планував намалювати і драмтеатр: навіть відео є, де розповідаю, як розквітає і розвивається місто. Зараз Маріуполь –  мій біль».

А ще шкодує, що частину своїх робіт, зокрема з Широкино, роздарував, передав на благодійні акції – це були для художника унікальні роботи. Тож портрет  Андріана Волгіна, створений на ящиках із – під автоматів, дарувати чи продавати не планує. Поки що робота зберігається в Броварах у музеї Євгенія Гредунова.

Юрій Пупирін, Володимир Безрукий, Євгеній Гредунов

Пікассо мріє після війни повністю зануритися в малювання, але першочергово – зробити виставку своїх робіт, створених на дошках із-під ящиків. Проте поки що їх небагато, тож планує на фронті продовжувати малювати. Навіть докупив фарби. «Не знаю як там буде далі, але мене ящики вже чекають, –  каже Пікассо. – Я вчився на художника та ніколи не виставляв свої роботи, але в глибині душі відчував, що прийде мій час…».

… На наступний день після інтерв’ю Пікассо разом із бойовими побратимами повернувся на фронт. На автівці, яку передали їм волонтери…

До найшвидшої зустрічі, Володимире, на Вашій виставці.

Фото – авторки, надані Володимиром Безруким, із відкритих джерел

Читайте також

Засмоктало: землі Броварського району не пропустили російську техніку «на Кієв». ФОТО
«Наші ЗСУ – неймовірні. Ми надихаємося їх мужністю і просто не маємо права нічого не робити», – Олег Іваненко

«Ми вже чуємо запах перемоги», – броварські волонтери «БроДобро», які підтримують крила наших воїнів

«Ми працюватимемо стільки, скільки потрібно», – працівники ветаптеки

 Броварчанин Євгеній Гредунов – один із тисяч добровольців: «Моя мета – жити у вільній країні»
«Піца – універсальна стратегічна страва», – директор мережі піцерій Pizzburg про те, як підтримують наших воїнів
«Військові та пересічні броварчани дякують, що ми відкрилися і працюємо», –  підприємці з ринку на Короленка

Джерело: Трибуна – Бровари