Трипілля: з поля до саду святої родини – історія храму та його настоятеля

Це історія не лише храму, а й його настоятеля, котрий щиро прагне служити людям та допомагати їм на духовному шляху. Отець Роман підкреслює важливість єднання та вірить у можливість позитивних змін в Україні.

Як ви опинились в Трипіллі?

В 2013 році, коли я ще був дияконом, мене познайомили з сільським головою с. Трипілля. У нього було бажання відродити історичну пам’ять села, адже з джерел відомо, що в селі було три храми: Введенський, Успенський і Миколаївський.

Ми почали обирати місце. Першим розглянули ділянку поруч з інтернатом на схилах Дніпра. Проте місцеві люди не захотіли, щоб там був храм “тому що будуть заважати дзвони” і “тут буде забагато машин біля наших дворів”. Таким було моє перше знайомство з трипільцями.

Далі ми ще розглядали варіанти і зупинились на полі.

Я тоді був молодий і багато чого не розумів. Мені здавалось, що для людей відстань до храму не має значення. Я їздив за 70 км з Києва громадським транспортом в село Красна Слобідка до священника, котрий став моїм першим вчителем. Щонеділі і в свята ми з дружиною добиралися на службу до отця Олександра, щоб послужити Богу.

Я думав, це у всіх так – відстань до храму не має значення.

Чому так далеко, невже в Києві храмів мало?

Коли ми віддаємо дитину в школу, в першу чергу цікавимось не тим, які там стіни, а які вчителі. Коли ми йдемо в лікарню, маючи можливість обирати лікаря, ми шукаємо найкращого за відгуками і рекомендаціями.

Так само і з Церквою. Якщо ми йдемо, щоб поставити свічку чи побути на самоті – це одне. Можна знайти для себе храм, в якому буде комфортно та затишно з точки зору інтер’єру і архітектури. Але якщо ми йдемо до храму, щоб вирішити свою проблему, духовну скорботу або навчитися пізнавати Бога, тут вже діє інший принцип. Як з вчителем в школі чи лікарем.

Ми повинні знайти священника, який є хорошим спеціалістом в духовній сфері. Ми ж йому довіримо лікувати душу і вчити нас знати Бога. Тому, від цього вибору залежить якість життя тут і зараз, і участь у вічному житті. Мене мають навчити бути щасливим і таких вчителів не так легко знайти.

Гадаю, мені пощастило знайти таку людину. Тому їздили так далеко і відстань не мала значення.

Ви сказали першим вчителем? А є ще?

Так, я ще маю людину – порадника і вчителя у котрого постійно навчаюсь. Знайти однодумців на вузькому шляху до Бога дуже не просто. Моїм найбільшим везінням в житті вважаю зустрічі з такими людьми. Мені пощастило з вчителями і дружиною.

Яке ваше враження про село?

Як я вже казав про перше знайомство – люди не хотіли храм з дивних для мене причин і це мене вразило. Звісно за ці 10 років я бачу, як село змінюється, особливо під час війни. Найбільший же позитив для мене – це наші волонтери. Вони неймовірні.

Однак, ще багато над чим треба працювати. Хочеться ще більше об’єднати людей, аби ми спільно могли дбати про загальне благо. Тому і ставлю перед собою великі цілі.

У вас цьогоріч маленький ювілей?

Так, 22 травня 2014 року ми відслужили першу літургію серед поля. А вже через тиждень, 31 травня, на місці першої служби встановили хрест. Його освячення здійснив митрополит Епіфаній в присутності священників обухівського благочиння.

Тобто, в 2024 виповнилося рівно 10 років з дня першої служби. Цього року ми святкували храмове свято “Перенесення мощей святителя Миколая”, за Новоюліанським календарем 9 травня. А 22 травня для нас тепер символічна дата, точка відліку.

Ви так і служили серед поля?

Так. Ми служили на полі до січня 2015 року. Пам’ятаю літургію на Різдво Христове при 15 градусах морозу. Тоді Бог давав сили і ніхто не захворів. Потім ми встановили вагончик, з часом його оздобили, збудували дзвіницю. Так і продовжували служити до 2023 року в церкві Святителя Миколая Чудотворця.

І вже в квітні 2023 року відбувся перехід громади до складу ПЦУ. Священник, котрий 30 років служив в храмі “Введення”, не підтримав громаду і залишився в московському патріархаті. Мене було призначено настоятелем цієї громади і ми почали служити в новому храмі.

Як вам служиться в новому храмі?

Зараз вже краще, а от на початку було важко. Храм дістався нам в жахливому стані – попередні власники його дуже занедбали.

По-троху зробили ремонт в основній частині і вівтарі. Через брак коштів замінили лише частину вікон. Важливо, що храм може вмістити всіх бажаючих, але він холодний. Тому нині займаємось вдосконаленням опалення, щоб людям було тепло взимку. Особливо дітям.

Що тепер буде з Миколаївською церквою?

Богослужіння в ній будуть проходити в дні храмового свята а також за потребою. З часом на полі територія навколо храму буде забудована приватними будинками, адже ділянки вже роздані власникам. І я вірю, що там сформується нова громада.

Чим для вас запам’ятався ще 2014 рік, крім початку служіння в Трипіллі?

Майдан. Анексія Криму. Війна на Сході.

З Божої волі, мені довелося бути причетним до наших захисників. В липні 2014 року мені подзвонили і запитали чи міг би я поїхати в “Десну” до наших військових. Там я познайомився з 25-м батальйоном “Київська Русь”, вони саме готувалися на “виїзд”. Ми молилися, спілкувалися і гуртом і з багатьма окремо, освячували техніку. У вересні мене запросили провідати їх в Дебальцеве. І так я вперше опинився на Донецькій землі.

З того часу почалося моє капеланське служіння.

Якими ви бачите своїх парафіян?

Всіх кого Бог приводить до храму ми приймаємо. Але я розумію, що нам всім потрібні зміни, суспільству, державі, Церкві. Ці зміни можуть зробити дієві люди. Щоб вони з’явились потрібно багато попрацювати. Тому я вважаю, що це можуть і хочуть робити молоді люди, мої ровесники +- 10 років (мені 38 років). З цими людьми ми можемо говорити на “одній хвилі». Я активно переписуюсь з ними месенджерах, спілкуюсь по телефону. Ми маємо спільне бажання змінюватися і змінювати нашу країну.

Тому я вірю, що активної, дієвої, мислячої молоді в нашому храмі буде більшати.

Які плани на майбутнє?

Планів багато)))

Перша і основна задача – розрахуватися з робітниками за ремонт. Маємо борг понад 30.000 грн. Потім треба зробити ремонт в іншій частині храму. Замінити вікна бо рамам понад 30 років і вони в деяких місцях вже просвічуються. Пізніше треба буде замінити дах та виконати багато інших робіт, щоб привести храм до ладу. Зробити дитячу кімнату. На майбутнє плануємо посадити сад навколо храму. Зробити тут місце зустрічі людини і краси. Є вже робоча назва – “Сад святої родини”.

В далекій перспективі мрію створити оранжерею, аби й серед зими можна було доторкнутися до краси.

Одна з найважливіших задач – зробити приміщення – “Творчий простір”. Це місце куди будемо запрошувати вчителів, лекторів, митців, письменників, котрі підвищуватимуть наш інтелектуальний рівень. Змінюватимуть наше мислення і робитимуть нас дієвішими. Нам дуже потрібні такі люди, особливо під час війни. А ще більша потреба в них буде після перемоги.

Також плануємо організовувати зустрічі психологів і спеціалістів для роботи з військовими та їх родинами.

Які у вас стосунки зі священниками московської церкви?

Ніяких!

Після переходу громади в Трипіллі, до мене звернулись люди з с. Дерев’яна, ми там зібрали актив, провели збори. Громада перейшла в ПЦУ і тепер там служить наш священник, яким дуже задоволені люди.

Так само було і на мікрорайоні Яблуневий. Люди звернулися, зібрали підписи. Громада перейшла. Після оформлення всіх документів в державних органах реєстрації, в храмі Покрови Божої Матері служить новий священник Православної Церкви України.

Люди задоволені. В усіх громадах де відбуваються переходи, в храмах на богослужіннях багато вірян. Люди хочуть єдиної автокефальної Церкви. Тому у нас і зараз активісти в селах і місті Обухів готуються до зборів про звільнення наших земель від московського духовного ярма.

Наші воїни роблять це на лінії фронту, а ми звільняємо Україну від 5-ї колони зсередини.

Notice: Undefined variable: readAlsoLabel in /home/socport/obukhiv.info/www/site/templates/blocks/BlockTypeRelated/rss.php on line 3

• Настоятель храму на Обухівщині відвіз гостинці у столичну школу-інтернат

• Унікальна двохсотрічна церква поблизу Обухова: в чому її особливість

• В церкві на Обухівщині представлять ікони написані і освячені на Афоні

• Єпископ ПЦУ Єфрем очолив літургію в Обухові

• Розклад Великодніх богослужінь у церквах Обухівського благочиння ПЦУ

Source link