Таємниці та легенди Шоколадного будинку у Києві
24 Травня 2021, 17:13
Поділитися:

Однією із перлин київської архітектури є вишуканий двоповерховий маєток на розі вулиць Шовковичної та Пилипа Орлика, який за незвичний темно-коричневий колір фасаду кияни називають «Шоколадним будинком».

Цього року ця елегантна споруда, збудована у стилі історизму святкує своє 120 річчя. З нагоди ювілею «Вечірній Київ» навідався у гості до філії Нацiонального музею «Київська картинна галерея» мистецького центру «Шоколадного будинку» та дізнався чимало цікавих фактів про цю незвичну будівлю та її першого власника.

Образ першого власника будинку можна зустріти у його особистому кабінеті. Фото: Тетяна Асадчева.Відвідавши експозицію, можна дізнатися чимало цікавих фактів про незвичний будинок та його власника. Фото зі сторінки музею.

Історія будинку розпочалася наприкінці ХІХ сторіччя, коли відомий київський купець, підприємець та меценат Семен Могилевцев (1842-1917) замовив видатному київському зодчому, академіку архітектури Володимиру Ніколаєву проєкт власного будинку.

Незвичний колір фсаду будинку часто надихає на творчість багатьох художників. Фото: Тетяна Асадчева

Семен Могилевцев був вихідцем зі старовинного брянського роду, що займався лісовою промисловістю. Він оселився у Києві у 1878 році, де спершу жив на Подолі на вулиці Хорива, 46. Неподалік, на розі Набережно-Хрещатицької та Турівської, він спорудив перший у Києві тартак для розпилу деревини…

Інтер’єри будинку на старовинних фотографіях. Фото: Тетяна Асадчева.

Тривалий час був гласним Київської міської Думи, головою старшин Київського міського купецького зібрання та очолював біржовий комітет.

Окрім активної політичної та громадської діяльності, Семен Могильовцев приділяв чималу увагу меценатству, віддаючи значну частину своїх статків на потреби медичних та освітніх закладів.

У 1895 році, його коштом було облаштоване електричне підсвітлення монументу Князя Володимира, а у 1909 він пожертвував 500 тисяч карбованців на будівництво Педагогічного Музею (нині Будинок вчителя).

Фото срібної копії Педагогічного музею, збудованого на кошти Семена Могилевцева. Фото: Тетяна Асадчева.

Коли земний шлях Семена Могилевцева закінчився у липні 1917 року, його поховали у Брянську у своєму старовинному склепі. Не маючи власної родини та дітей, київський меценат заповів усе своє майно та будинок своєму племіннику, який через складну політичну ситуацію не зміг прийняти спадщину.

У радянський час будинок націоналізували, там мешкали відомі політики, науковці, діячі культури, серед яких відомий археолог та мистецтвознавець Микола Макаренко, Міністр внутрішніх справ часів Гетьманату Скоропадського Ігор Кістяківський та інші.

Шоколадний будинок. Фрагмент інтер’єру першого поверху. Фото з сайту музею

У 30-ті роки у будівлі діяла резиденція Наркомату іноземних справ, а з 1940-1960 споруда перебувала у віданні Управління справами Ради міністрів УРСР. Кияни старшого покоління добре пам’ятають Шоколадний будинок у якості центрального РАГСУ, який діяв тут з 1960-1980-х років.

Сходи на другий поверх маєтку, викорані з мамрмуру. Фото: Тетяна Асадчева.Фрагмент стелі над парадними сходами ще чекає реставрації. Фото: Тетяна Асадчева.Вітраж, який був відновлений за старовинною фотографію.Фото: Тетяна Асадчева.

Реставрація та реконструкція будинку почалася у 1982 році та тривала майже 11 років.

У перші роки незалежності будівля була закрита для відвідування та гостинно відкрила свої двері для перших відвідувачів лише у 2009 році, у якості філії Київської картинної галереї.

В останні роки, у «шоколадці» продовжується локальна реставрація з відновлення втрачених елементів інтер’єрів. У 2014 році до мавританської зали були повернені з музеїв Лаври м’який гарнітур з Мавританської зали, виготовлений на початку ХХ сторіччя на замовлення Семена Могилевцева.

Меблевий гарнітур з «гранатової вітальні» було повернено з музеїв Лаври. Фото: Тетяна Асадчева.

Через 2 роки завдяки кропіткій праці майстрів «Укрреставрації» було відновлено розпис різьбленого декору Мавританської зали, також в останні роки відновили великий вітраж на першому ярусі будинку.

Зараз «Шоколадний будинок» є відомим мистецьким центром нашого міста. Тут діють різноманітні виставки живопису та сучасної скульптури, проходять численні концерти та музичні фестивалі.

Виставка сучасної скульптури. Фрагмент експозиції. Фото: Тетяна Асадчева.Фрагмент експозиції у фоє. Фото: Тетяна Асадчева.

Особливу історичну та художню цінність будівлі мають розкішні інтер’єри, які дивом збереглися у первісному вигляді. Оформлення залів тривало 5 років, вони майстерно втілені у стилі різних епох та є унікальної пам’яткою монументально-декоративного мистецтва кінця ХІХ-початку ХХ сторіччя. На жаль, імена майстрів з оздоблення інтер’єрів залишаються невідомими, але вони беззаперечно мали чудовий смак та неабияку вправність, які і сьогодні захоплюють відвідувачів будинку.

Деякі зали зберегли автентичний декор та люстри. Фото: Тетяна Асадчева.Деталі інтер’єру кожної зали вражають смаком та вишуканістю. Фото: Тетяна Асадчева.Фото: Тетяна Асадчева

За словами наукових співробітників музею, з дев’яти залів в автентичному стані збереглося шість, ще два з повністю або частково втраченим декором, який було відновлено реставраторами. І кожен з цих залів переносить нас у певну епоху з притаманним їй художнім стилем.

Перша парадна кімната або згадана вище «Мавританська зала», була першою кімнатою, куди потрапляли гості першого власника будинку. За словами мистецтвознавців та науковців музею, використання орієнтальних мотивів в оформленні кімнат для пиття кави та паління було характерне для багатьох тогочасних міських садиб. Окрасою Мавританської зали є надзвичайної краси кесонована стеля, прикрашена візерунками з восьмикутних зірок та рівнораменних хрестів, створюючи дивний простір, який зачаровує своєю витонченістю та екзотичністю.

Мавританська зала та вхід до білої зали. Фото: Тетяна Асадчева.Фрагмент декору Мавританської зали. Фото: Тетяна Асадчева.Кожна деталь інтер’єру є витвором мистецтва. Фото: Тетяна Асадчева.Окрасою зали є вишукана сталя. Фото: Тетяна Асадчева.

Друга кімната, яка слугувала господареві парадною їдальнею відносить нас до європейських палаццо епохи ренесансу. Завдяки кольору стін та зображення гранату її часто називають «Гранатова вітальня».

Гранатова вітальня. Фото: Тетяна Асадчева.Гранатова вітальня. Фото: Тетяна Асадчева.Цей унікальний годинник раніше міг прикрашати кабінет або бібліотеку власника. Фото: Тетяни АсадчевоїДеякі меблі вражають своєю красою. Фото: Тетяна Асадчева.

Унікальної краси плафон у стилі неорококо можна побачити у малій вітальні, який прикрашено орнаментом трояндових гірлянд на фоні блакитного неба. За первісним плануванням будинку, до цієї кімнати вели окремі дерев’яні сходи, які були втрачені у радянські часи. Тривалий час співробітники музею розшукують архівні світлини їх автентичного вигляду з метою подальшого відтворення, але, на жаль, поки їх спроби не увінчалися успіхом.

Плафон у малій вітальні. Фото: Тетяна Асадчева.

Зала у стилі модерн за правилами тогочасного етикету передбачалася для відпочинку жінок. Зображальні елементи: різноманітні квіти та рослини були характерні для епохи ар-нуво, поширеного у Європі на зламі минулих століть. Розміщена на стелі у круглому медальйоні жіноча голівка є своєрідною реплікою афіші чеського художника Альфонса Мухи для легендарної французької акторки Сари Бернар. Унікальним елементом декору цієї зали є автентичні вітражі з ірисами, які є рідкісним прикладом збереження елементів первісного декору в інтер’єрах будинків.

Фрагмент інтер’єру та вітраж з зали Модерн. Фото: Тетяна Асадчева.Стіни зали Модерн розписані квітковими орнаментами. Фото: Тетяна Асадчева.Жіночий портрет нагадує про видатну акторку Сару Бернар. Фото: Тетяна Асадчева.Двері зали Модерн. Фото: Тетяна Асадчева.

У найбільшій за площею кімнаті — Білій залі часто влаштовували бали, парадні прийоми та благодійні концерти. У її декорі, який символічно розкриває любовну та музичну тему поєдналися елементи декору класицизму з елементами бароко та рококо. На жаль, у зв’язку з пандемією короновірусу, численні музичні заходи та концерти, які проводилися у музеї поки не відновлені. Але будемо сподіватися, що у киян буде ще змога насолодитися музичним фестивалем «Шококласика» за участі багатьох відомих артистів.

Біла вітальня сьогодні служить концертною залою. Фото: Тетяна Асадчева.Фрагмент білої зали у стилі неоренесансу з елементами рококо. Фото: Тетяна Асадчева.Венеціанське дзеркало у білій залі. Фото: Тетяна Асадчева.Втачена люстра з білої зали лишилася на архівних фотографіях. Фото з архіву музеюФрагмент інтер’єру білої вітальні. Сучасний вигляд. Фото: Тетяна Асадчева.

Кабінет господаря розташовувався у русько-візантійській залі, інтер’єри якої нагадують князівські палаци-тереми. Окрему увагу заслуговують унікальні різьблені підвіконня, які ще були оформлені за часів Могилевцева.

Кабінет Семена Могилевцева. Фото: Тетяна Асадчева.

Поруч з кабінетом розташовується Французька зала з плафоном у стилі неокласицизму. За припущеннями працівників музею, зала не мала пишного оздоблення стін, бо там знаходилася бібліотека господаря. Уважні відвідувачі можуть також помітити монограму власника будинку СМ у двох ліпнених картушах.

Первісний декор малої приймальні також було втрачено у радянський час. У 2015-2016 роках інтер’єри були оформлені у стилі неокласицизму, який замикає калейдоскоп стилів, втілених в інтер’єрах Шоколадного Будинку.

Відновлена стеля у бібліотеці Семена Могилевцева. Фото: Тетяна Асадчева.Вітраж з Ірисами та вид на Будинок у Мавританському стилі архітектора Павла Альошина. Фото: Тетяна Асадчева.

Окрім розкішних залів, приємним сюрпризом є маловідомі частини споруди. Наприклад, у середині є затишний внутрішній дворик, з якого можна побачити сусідні будинки — які також є видатними пам’ятками столичної архітектури. Зараз ця локація є закритою для багатьох відвідувачів, і знаходить у стані відновлення, хоча кілька цікавих мистецьких заходів вже відбулися у внутрішньому дворику…

Внутрішній дворик будинку теж виглядає досить «шоколадно». Фото: Тетяна АсадчеваСучасна скульптура з експозиції у внутрішньому дворику будинку. Фото: Тетяна Асадчева.

Шоколадний будинок зберігає ще чимало цікавинок та таємниць, пов’язаних з історією садиби та ім’ям її власника, які працівники музею охоче можуть розповісти своїм відвідувачам під час екскурсій та за чашечкою гарячого шоколаду…

Джерело: Вечірній Київ

Рупор Київщини Київщина Київська область Київ столиця Березань Біла Церква Бориспіль Бровари Буча Васильків Ірпінь Обухів Переяслав-Хмельницький Прип'ять Ржищів Славутич Фастів Богуслав Києво-Святошинський Вишневе Вишгород Караглик Миронівка Сквира Тараща Тетіїв Українка Іванків Яготин Новини Київська обласна державна адміністрація КОДА КМДА