Сивочолий екстремал: 78-річний киянин штурмує гори, незважаючи на втрату зору

На початку березня-2018 у Карпатах відбудуться змагання з гірськолижного спорту. Серед учасників — київський альпініст Юрій Василенко, багаторазовий чемпіон України у своїй віковій групі. Його прізвище занесено до Національного реєстру рекордів.

На широких грудях Василенка — близько 70 медалей (золотих, срібних і бронзових), а за плечима — півстоліття в альпінізмі. Що ж примушує його покоряти гори у 78-річному віці?

— Тієї повноти відчуттів, що дає альпінізм, не може дати жоден вид спорту. Для мене характерна тривалість екстремального стану, в якому переборюєш сам себе і працюєш за межею можливостей. Щосекунди відчуваєш задоволення тим, що знаходиш зачіпку, робиш тілом якийсь викрутас і таки підкоряєш вершину, — поділився своїми враженнями Юрій Васильович.

«Відклеєна» сітчатка

Спортивні досягнення поважного киянина — незвичайні поєднання очевидного з неймовірним. Лівим оком він практично не бачить. Внаслідок цього порушено бінокулярний зір — здатність одночасно бачити обома очима.

Долати вершини — великий ризик для життя. Поважному альпіністу доволі складно рухатися догори і визначати правильну відстань до предметів. Особливо, коли треба швидко вхопитися рукою за рятівний виступ, щоб не зірватись і не полетіти донизу.

Свій зір на лівому оці альпініст утратив ще наприкінці 1990-х, коли «відклеїлася» сітчатка. Сталось це на кримському півострові. Готуючись до наукової конференції у Севастополі, Василенко запланував ще й гірський похід разом із Дмитром Ситниковим (сином голови Ради ветеранів Федерації альпінізму).

Рухаючись досить складним маршрутом по Фороському канту, альпіністи заблудилися серед скель і були змушені дряпатися з останніх сил. А коли поверталися з гір, із Юрієм сталася біда.

— По дорозі сплигнув з обриву разом з важким рюкзаком. І раптом відчув, як в оці щось луснуло. Поки доїхав до Севастополя, перед очима з’явилася якась смуга. Після повернення до Києва довелося звернутися до Інституту мікрохірургії ока. Знайомий офтальмолог поставив невтішний діагноз: втрата сітківки. Мене прооперували. Я був змушений дотримуватися постільного режиму: два місяці лежати. Лікарі дозволили піднімати невеличку вагу — не більше 1,5 кг у кожній руці. І я зрозумів, що це вже буде не життя, — продовжує Василенко.

Незважаючи на «вирок» лікарів, Василенко вирішив не здаватися. Завдячуючи тренуванням на скеледромі, він знову повернувся до альпінізму.

«Відчув, що падаю»

У радянські часи команда альпіністів, в якій був Василенко, піднялася на найвищу вершину СРСР — Пік Комунізму (7495 метрів). А коли почали спускатися вниз, ледь не загинули. Юрій Васильович рухався у зв’язці з колегою Володимиром Сушієм.

Спустилися з вершини метрів на п`ятдесят. І раптом напарник зірвався з гострого снігового гребеня. Юрій миттєво забив льодоруб, перекинув мотузку і втримав на ній 90-кілограмового Володю. Якби не встиг зреагувати, полетіли б донизу удвох. Далі був спуск до вертикальної стіни висотою 30-35 метрів.

— Раптом я відчув, що падаю вниз, — пригадує Юрій Васильович. — На щастя, гірську стіну покривав не надто міцний лід. Мені вдалося пробити його руками і ногами. Завдяки цьому і врятувався. Вхопився за лід мертвою хваткою. Зверху чую схвильований голос Володі: «Юра, ти живий?». До мене спустився один з наших хлопців. Я прив’язався до іншої мотузці і ми успішно спустилися вниз. Раніше я ходив у гори не за адреналіном. Мені просто подобалися процеси сходження. Але цього разу я отримав адреналіну повні штанці. Нагородою була срібна медаль чемпіонату України.

У травні-2018 Юрій Васильович подався до міста Арко — італійського центру альпінізму. Штурмував гірські вершини разом з молодими киянками Анею і Дашею (які потім дякували йому за надійну страховку).

Восени-2018 Василенко разом з дружиною побував на острові Калімнос. Лазив по скелях з представниками різних країн: американцями, шведами, норвежцями, іспанцями, росіянами, німцями фінами, англійцями, шотландцями та македонцями.

На згадку про цю зустріч німець Йенс написав: «Шановний Юрію, велике спасибі за відео! Для мене було великим задоволенням лазити з вами. Ми були дуже вражені, як безперервно ви піднімаєтеся. Я впевнений, що серед людей, які вас знають, ви схожі на легенду. Будемо раді зустрічі з вами знову — у Греції чи іншому місці»…

Переплутали водопад із санаторієм

Свій перший похід у гори Юрій Василенко здійснив ще в студентські роки, коли навчався у Київському політехнічному інституті (КПІ). Це сталося завдяки ентузіазму однокурсника Кості Сімікіна, колишнього офіцера. Саме за його наказом було сформовано невеличкий загін, який вирушив у кримський похід — від перевалу Сімферополь-Алушта до водопаду Джур-джур.

До Сімферополя добиралися в плацкартному вагоні. На шістьох чоловік було тільки чотири квитки, а двоє їхали «зайцями». Перекусили ще в поїзді, а обідати повинні були біля водопаду: ходу до нього було, як казав Костя, 4-5 годин. Пройшли години три, запитали у пастуха про дорогу. Він показав градусів на тридцять в один бік. Через годину зустріли ще одного чоловіка. Той відповів: «Ви що? Та до водоспаду ще кілометрів сорок». Третій зустрічний обнадіяв: «Кілометрів — зо три». Вночі добрели до якихось кущів і повалилися спати. Вранці побачили, що ті кущі знаходяться біля алеї, по якій гуляли вгодовані пані та панове: вони з подивом оглядали новоспечених «туристів». Виявилося, що група Сімікіна потрапила до військового санаторію в Гурзуфі…

Далі хлопці були змушені рухатися на автобусах і тролейбусах. По дорозі до Севастополя знову вляглися спати біля якихось кущів. А коли проснулися, то побачили, що це — Історичний бульвар, де знаходиться всесвітньо відома панорама «Оборона Севастополя 1854-1855 років».

Пізніше Василенко послав Сімікіна «подалі», а сам відправився у похід на Кавказ разом із групою досвідчених туристів з КПІ. Але й цього разу не пощастило. Під час перебування в альпійському таборі Джайлик з`ясувалося, що Юрій не вміє користуватися кішками — металевими пристосуваннями, що кріпляться на черевиках. На підйомі він упав і ледь не обірвав життя товариша, який рухався першим. Замість походу довелося обмежитися лише роллю повара — готувати їжу для своєї групи.

Після такого «туризму» довелося повернутись додому. Але любов до альпінізму не згасла.

Медовий місяць: гори і курник

Восени 1964 року Василенко вступив до аспірантури Інституту кібернетики Академії наук УРСР. Там і познайомився з Василем Колесником, чемпіоном СРСР з альпінізму. А потім потрапив до секції Агнеси Клокової — майстра спорту з альпінізму.

На той час забаганки для скелелазів обходилися не так дорого, як тепер: 70 відсотків витрат оплачували профспілки. Це було викликано тим, що оборонне відомство планувало використовувати альпіністів у своїх цілях. Їх брали на особливий облік, щоб у разі війни формувати підрозділи для бойових дій у горах.

На щастя, Юрію Васильовичу доводилося «воювати» лише на сімейному «фронті». Молода дружина Маргарита була не в захваті від того, що коханий вирішив провести медовий місяць у далеких гірських походах. Як тільки відіграли весілля, новоспечений жених вирушив на Кавказ. Там проходили збори альпіністської команди спортивного товариства «Спартак».

Василенко з хлопцями подався у гори, а кохана Маргарита — до своєї тітки в Сочі, де й чекала повернення свого чоловіка. Після сходження на вершину Башкара Юрій поїхав до своєї дружини. Місця у хаті не вистачало. Тож «дбайлива» тітка виділила… курник. Але і в ньому молодята відчували себе щасливими…

Слідкуйте за актуальними новинами на наших каналах у Telegram та Facebook.