«Співати не просто голосом, а душею» – Павло Скляров – Макарів Діловий
Сонце повільно сідає, відбиваючись від листя дерев у «Молодіжному» паркові, котрим я швидко пробігаю, поспішаючи по справах. У моїх навушниках грає KAZKA, але чим ближче я підходжу до будівлі ЦТДЮ ім. Данила Туптала, тим гучнішою стає музика, і ось я розрізняю переливи знайомого голосу.
«Вишивала мати рушники, у дорогу нас благословляла…» – лунає над «Молодіжним» голос співака Павла Склярова. Знімаю навушники, вслухаюся в голос. Вирішую: наступне інтерв’ю точно має бути саме з Павлом.
Розкажи про своє становлення професійним співаком. З чого все починалося?Мій творчий шлях бере початок в містечку закритого типу Макарів-1, де я народився. Зараз воно зветься смт Городок Житомирської області. Але на той час я представляв Макарівщину, чим безмірно пишаюся, і сьогодні продовжую це робити. Навіть у паспорті написано: місце народження – Макарів (сміється). У нас був філіал загальноосвітньої та музичної шкіл Макарова, дзвінки зі стаціонарних телефонів теж ішли через Макарів – фактично, моє життя пов’язано із нашим містечком наскрізно. І всі знають мене як співака саме з Макарова, я вже 12 років як «Талановита дитина Київщини» (сміється).
В дитинстві у мене було два захоплення: футбол і музика. Такі ось ніби діаметрально протилежні речі, чи не так? І після школи мене можна було знайти у двох місцях – класі баяна в музичній школі, або на місцевому стадіоні, де я ганяв м’яча на черговому матчі.
Взагалі, захоплення музикою було помітне з самого дитинства. Мама розповідала, що геть маленьким, граючись у пісочниці, я частенько інтонував. Це і не дивно, адже мама та старша сестра теж співають. І одного разу під час підготовки до концерту (здається, до 8 березня), я вперше спробував заспівати на сцені. Мені було десь 7 років, якщо не помиляюсь. Я прийшов до місцевого будинку культури з мамою та сестрою, які мали готуватися до виступу. Виявилося, що багато артистів похворіли, тож зривалося кілька виступів. І мама сказала: «Синку, а йди-но заспівай нам!». Пам’ятаю, що співав дуже відому пісню про пошуки мами з совєтського мультфільму. Я без проблем і нервів вийшов, проспівав і усім сподобалось. Так відбувся мій дебют на сцені Палацу «Україна». І з цього випадку почалася моя творча кар’єра.
Мені швидко і легко давалися пісні, співати було просто кайфово. Пізніше моя сестра вирішила вступати до естрадно-циркового училища, і я разом з нею поїхав до вчителя Сергія Петровича Петрочки. Це мій перший вчитель професійного вокалу, котрий дав мені хорошу вокальну базу, за що я йому дуже вдячний. Тож, співала сестра – співав і я. Навички вдосконалювалися, я розвивався.А як же футбол?Зрештою, коли настав час обирати, я не вагався. Це однозначно був вибір на користь музики.Розкажи про свій перший конкурс.Спочатку були виступи на районному рівні. Першим конкурсом був «Таланти твої, Макарівщино», там я здобув першу премію. Тоді в Макарові вперше почули про мене. Потім пішли конкурси більш серйозного рівня. Під час цих конкурсних виступів я не лише здобував перемоги і подарунки (що мені, звісно ж, теж подобалося), але й знайомився з цікавими творчими людьми, що і досі є моїми хорошими друзями.А перемогою на якому конкурсі ти найбільше пишаєшся?Для мене таким конкурсом є «Чорноморські ігри» 2004 року, де я здобув І-шу премію. Це був найпрестижніший дитячий конкурс на той час. Мабуть, ніколи не забуду те радісне хвилювання під час вручення нагороди, і усвідомлення – ось вона, перемога, яку я здобув завдяки своєму таланту.
Ще одна серйозна перемога була на конкурсі «Пісенний сад». Організатором та спонсором конкурсу виступив Міжнародний благодійний фонд «Діти Чорнобиля за виживання», президентський фонд Леоніда Кучми «Україна», «Динамо Київ». Я виконував пісню Павла Дворського «Батькова сорочка», яку він мені подарував, і ця пісня досі є однією з моїх візитівок. З нею я здобув гран-прі, а подарунки вручав особисто Леонід Кучма. Потім я їздив до Іспанії відпочивати, а пізніше довелось представляти Україну разом з футбольною командою «Динамо Київ» на матчі Ліги Чемпіонів у Римі. Так збулась моя дитяча мрія – полетіти з улюбленою командою на матч (сміється).Чи довго ти вагався, куди саме вступати після школи?Зовсім ні. Я, вслід за сестрою, вступив до Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва. У цей проміжок теж було цікаво. Я продовжував розвиватися, пішли авторські пісні, котрі пізніше влилися у перший диск під назвою «Україно». Студентське життя було доволі насиченим, я хотів почерпнути від викладачів якнайбільше. Врешті закінчив академію з відзнакою, ставши професійним артистом-вокалістом естради. Вирішив іти далі – вступив до Національної музичної академії імені П.І. Чайковського. Це був серйозний крок вперед – я думаю, кожен музикант мріє отримати таку освіту. Я щасливий, що зміг піднятися до такого рівня. Там був інший рівень підготовки, я навчався технікам та прийомам італійської школи співу, пізнав багато тонкощів та лайфхаків, якими користуюся досі. Це цікаво і дуже непросто, але це рівень, і вимоги до себе також інші.
І саме під час навчання в консерваторії у 2010 році стався переломний момент моєї кар’єри – я отримав запрошення про участь у фестивалі «Хвилина слави». Це така альтернатива «Україна має талант», але проєкт розрахований на весь постсовєтський простір. Я представляв Україну і навіть став фіналістом цього проєкту. Я виступав у дуеті з Олександром Малініним. Саме після цього проєкту про мене заговорили, надійшло багато запрошень до виступів та конкурсів. Паралельно я продовжував писати авторський матеріал. У 2012 році я отримав І-шу премію на міжнародному конкурсі вокалістів, і нагороду мені вручала народна артистка Грузії Тамара Гвердцителі.А чи не в цей час ти почав викладати?Під час навчання у консерваторії я паралельно працював солістом головного оркестру Державної служби України з надзвичайних ситуацій. У цей же час я почав викладати. Вирішив передавати свої знання дітям, оскільки сам змалечку почав кар’єру й прекрасно розумівся на всіх тонкощах становлення молодого артиста. Тому я вирішив працювати в Макарівському ЦТДЮ, директором якого на той час був Ігор Леонідович Годенков. Він залюбки погодився. Також я працював з колективом у Соснівці, виховав прекрасного музиканта Владислава Ступака, який вже закінчив естрадно-циркове і є професійним співаком. З нового навчального року я планую працювати в Макарівській школі мистецтв, та продовжити працювати завідуючим БК в Наливайківці. Там у нас теж багато цікавих творчих проєктів – плануємо відкрити гуртки для місцевих дітей і діток із ближніх сіл. Хочеться розвивати таланти Макарівщини, адже у нас багато справді здібних людей. Перед нашою новоствореною громадою стоять серйозні виклики, і хочеться вийти на якісно новий достойний рівень в дитячому вокальному мистецтві. Щодо особистих планів – готую новий диск з авторськими піснями під назвою «Моя родина».А як тобі працюється з дітьми? Які відмінності в роботі з молодшими та дорослими?Павло Скляров – співак і Павло Скляров – викладач – це абсолютно різні вектори. Але я стараюсь по максимуму використовувати свої музичні можливості, аби якісно робити обидві справи. Звісно, різниця між викладанням вокалу дітям і дорослим є. Мені подобається працювати з людьми будь-якої вікової групи. Але специфіка роботи відрізняється підходом. Дитину, можливо, й легше навчити співати, ніж дорослого. Діти – як та губка, вбирає те, що ти говориш. А дорослі вже психологічно сформовані, на них важче вплинути та донести. Також треба розуміти, що у кожного є свої слабкі місця і вигідні боки. Та якщо в людини є мета і вона хоче над собою працювати – проблем не буде, бо основа одна.А як молодому виконавцю справитися з критикою? Що порадиш?В музичному мистецтві, як правило, лишаються одиниці. Багато перспективних вокалістів сходять з дистанції, адже зробити вокал основною професією не кожен зможе. Складно буває саме психологічно. В нашому світі, де правлять зв’язки і гроші, багато музикантів мусять знаходитися в тіні. Але я, наприклад, також часто відчуваю тиск, навіть збоку своїх колег, народних артистів. Варто прийняти той факт, що це нормально. Я завжди був за здорову конкуренцію. Як не зламатися? Треба просто робити свою справу чесно і щиро. Співати не просто голосом, а душею. І усвідомити, що музика – це тяжка титанічна праця. А ті, хто по-справжньому любить музику – не зламаються й ніколи не покинуть її. А ще є гарна приказка: «усім милий не будеш». Варто її запам’ятати й проговорювати частіше.Що для тебе музика?Це вже давно набагато більше, ніж хобі або просто робота. Це все моє життя. Тому матеріальний інтерес стоїть не на першому місці. Хоча я погоджуюсь із думкою деяких моїх колег про те, що варто мати ще якусь додаткову роботу. Наприклад, підприємництво. Це не завадить, особливо у нинішніх умовах.Розкажи про своїх кумирів. Чиєю творчістю ти надихаєшся?Один із моїх кумирів – це Назарій Яремчук. Також мені подобається Володимир Івасюк, Василь Зінкевич, Павло Дворський. Із зарубіжних люблю слухати Мусліма Магомаєва, Френка Сінатру, Андреа Бочеллі. Від кожного з них я стараюсь брати те, що близьке, але ніколи не хотів когось скопіювати. Артистові для того, щоб бути самостійною одиницею, треба писати свій репертуар, і подавати себе у своєму стилі. Співати те, що виходить краще.А що скажеш про сучасну українську естраду?Я стараюсь не обговорювати колег. Але мені б хотілося, щоб українська музика й мистецтво зайняло заслужено високе місце у світі. Я неодноразово виступав за кордоном і чув, як сприймають нашу українську пісню. Колись наш земляк Анатолій Паламаренко говорив, що має бути «українськість» в українських піснях. Виконавці можуть писати тексти українською, але в плані музичного супроводу ці пісні далекі від українських. Мені б хотілося, щоб у піснях був сенс, і щоб вони допомагали молоді розвиватися, несли моральну складову. Саме над цим я і працюю сьогодні. Мені принципово важливо, що саме співати.А як ти ставишся до різних талант-шоу?
Якщо ти маєш талант і хочеш – то варто спробувати. Обов’язково стукай, шукай шляхи. Як мінімум, це досвід. Але перед тим, як це робити, варто зрозуміти для себе, які в тебе принципи і чого ти хочеш від життя. Колись одна вчителька сказала: «Діти, ви маєте обрати, чим саме хочете займатися: шоу-бізнесом, чи мистецтвом?» Я є сторонником мистецтва в шоу-бізнесі.Як співакові сформувати себе як бренд?Це праця не одного року. Але якщо артист хоче розвиватися, то він має рухатися в ногу з часом, користуватися доступними йому засобами комунікації для своєї розкрутки. Я та моя команда працюємо на таких майданчиках, як Ютюб на Фейсбук – це і записи пісень, і дописи про різноманітні творчі події, у котрих я беру участь, тощо. Насправді, я не маю потужного фінансування, меценатів чи продюсерів з мішками грошей, тому мої проєкти рухаються не так швидко, як би мені хотілося, але я не збираюся зупинятися. Ми говорили про критику й перешкоди, і я думаю, що з усім цим може справитися лише наполегливість. Крім того, якщо у вас є своє коло підтримки – рідні, друзі, знайомі – пережити слова когось стороннього, хай навіть яким би хваленим та авторитетним він не був, буде набагато легше.А як ти розслабляєшся, відпочиваєш?Як я й казав, для мене музика – це більш ніж професія, процес роботи неприривний. Постійно в голові вирують ідеї, твори, записи… але бувають і дні, коли хочеться побути в тиші. Приміром, сходити до річки на риболовлю, чи вийти до лісу, на природу. Це допомагає трохи «розвантажитись».Які б три поради ти дав молодим виконавцям, що тільки починають свій шлях?Часто в інтернеті зустрічав пораду, що для зміцнення голосових зв’язок треба пити сирі курячі яйця. Так от це – міф! Треба щодня працювати над собою, розвиватися у всіх напрямках. Таким чином формується сильна особистість. А ще – вірити в те, що робиш. Не боятися експериментувати, пробувати. Зусилля будуть виправдані, я в цьому певен.
Спілкувалася Юлія Звєрькова
Джерело: Макарів Діловий
