Серця свободи: благодійність задля перемоги

Мешканці Борисполя та Тернополя об’єдналися, щоб допомагати мешканцям деокупованих територій та військовим. У єдиному пориві до них долучилися мешканці таких країн як Польща, Словаччина, Іспанія, США, Ірландія, Великобританія. «Вісті» зустрілися із засновниками благодійного фонду «Серця свободи».

На початку війни усе починалося із трьох звичайних українців: Вадим Парасочка, Михайло Муц та Микола Василечко об’єдналися та стали волонтерами, а потім вирішили створити благодійний фонд «Серця свободи», який був заснований 1 червня 2022 року. Працювати почали ще з березня 2022-го року, а зараз навколо них згуртувалося сотні  вільних сердець зі всього світу. Головне завдання — допомога українській армії. По можливості допомагають і мешканцям на деокупованих територіях, куди привозять продукти та медикаменти. 

Команда Бориспіль-Тернопіль

«В ті буремні часи, коли почалася війна, ми разом із сусідом Михайлом Муцом відвозили жінок та дітей на Західну Україну. І постало питання: що робити далі, — пригадує початок війни Вадим Парасочка. — У нас було багато друзів та знайомих, тому ми вирішили зайнятися з Михайлом волонтерською допомогою. В Борисполі тоді була скрута, складна ситуація з продуктами, з медикаментами, тому перша наша березнева поїздка до Борисполя з гуманітарною допомогою з Тернопільщини була саме з цим асортиментом. Проїхали безліч блокпостів у суцільній пітьмі, а коли заїжджали у місто, викликали щире здивування у військових на блокпості, адже на той час всі покидали Бориспіль, а ми — навпаки».

Михайло Муц та Вадим Парасочка почали волонтерити, долучаючи всіх знайомих до цієї справи. Підключили близьких та знайомих із Польщі та Словаччини. Змогли привезти вантажівку продуктів, а головне — новий генератор на 5 кВт. Навіть змогли доставити в Бориспіль корм для собак та котів. На жаль, війна і для них стала випробуванням.

Перша потреба була у військовому спорядженні. Тому поставили перед собою головне завдання — придбати розгрузки, одяг для військових, взуття. З цього все почалося. Почали возити волонтерську допомогу у волонтерський центр «Перемога», для бійців територіальної оборони Борисполя та Національної гвардії.

 «Нам потрібен був вантажний транспорт, тому що двома легковими авто не дуже багато вантажу перевезеш. І я згадав про друга дитинства Миколу Василечко, який займався на Тернопільщині перевезеннями до Польщі. Так у нас народилася команда трьох однодумців. З часом вирішили заснувати благодійний фонд, щоб усе відбувалося в правовому руслі, — розповідає Михайло Муц. — Назвали його «Серця свободи».

«В ті часи, як і сьогодні, всі українці думали серцем і всі мріяли про свободу для країни. Свобода та серце — це те, що нас об’єднує. Серця всіх наших волонтерів об’єднані однією метою — захистити незалежність держави, залишитися вільними людьми», — долучається до розмови Вадим Парасочка.

«З перших днів війни ми зібралися на Тернопільщині. Оскільки я підприємець та займаюсь перевезеннями до Польщі, маю транспорт, який вирішив використовувати для волонтерських цілей. З Михайлом ми почали більше спілкуватися через війну. Зустрілися з ним та Вадимом Парасочкою. Ось так і почалася спільна праця. Пригадую перші місяці війни, особливо у березні — Київ був геть порожній, неначе якийсь покинутий хутір. Місто спустошене, без машин майже. Це було жахливо», — ділиться спогадами Микола Василечко. 

Допомога військовим

За допомогою закордонних друзів вдалося придбати 10 бронежилетів. Волонтери особисто їх пристрілювали, і вони виявилися дуже високої якості. Металева плита Xardox 500 витримала усі патрони,  якими стріляли, навіть бронебійні. Все це волонтери спочатку планували везти в Бориспіль. Але порадилися і вирішили їхати в Дніпро. Там зв’язалися із військовими, односельцями Михайла Муца. Тому перша поїздка до військових була в Дніпро.

«Мій кум пішов воювати й знаходився тоді у Дніпропетровській області. Приїхали до Борисполя із завантаженим бусом, дізнались, у чому потреба у військових, та поїхали в Дніпро», — розповідає Михайло Муц.

З Братислави надійшла чергова партія військового обладнання. Біноклі, сумки, навісне, фляги та інші корисні речі. Також допоміг тернопільський фонд «Карітас». Зі слів працівників головного госпіталю МВС, усе, що волонтери їм привезли, дуже знадобиться в лікуванні військових. А зважаючи на значну потребу в медичному обладнанні та медикаментах, лікарі Київського центрального госпіталю МВС України порекомендували волонтерам везти медикаменти ближче до лінії фронту.

«Ми їздимо, де є потреба. Сьогодні приїхали з Харківської області, міста Богодухів. Там земляки захищають нашу країну в лавах ЗСУ. Також були в Ізюмі, в Слов’янську в три бригади заїхали, в Краматорську були, потім поїхали до 53-ї бригади. А в 11 вечора вітали нашого земляка військового з днем народження — ми йому заспівали привітання і поїхали додому, до Борисполя. Наш маршрут складає близько 3 тис. км. Це один рейс з Тернополя до Борисполя та до військових і додому», — розповідає Михайло Муц.

Проект «Каша на фронт», програма «Купи футболку солдату», програма «Автомобіль для розвідки» — ось тільки невеликий перелік ініціатив благодійного фонду «Серця свободи». 

Бойове хрещення

Назбиравши трохи солярки в бак, а трохи — з собою в бочку, волонтери час від часу вирушають у найвіддаленішу для них подорож — до Харкова. Чому саме туди? По-перше, у благодійного фонду є медичні засоби, які дуже там потрібні. А по-друге, якщо уже витрачати так багато коштів на дорогу, то туди, де потребують допомоги найбільше. Було іще одне завдання — передати допомогу нашим МЧСникам із США. «Медицину» вивантажили в Харківському обласному центрі крові. Продукти харчування — у волонтерів Харкова. До речі, там познайомилися з феноменальною людиною, Розаною — жінкою, яка організувала харчування 2000 людей в Харкові. Саме в Харкові «Серця свободи» прийняли бойове хрещення — вперше потрапили під артилерійський обстріл.

«Не завжди доцільно розповідати, на які саме позиції до військових ми їдемо — із міркувань безпеки. Тому кінцеву точку маршруту узгоджуємо по дорозі. Зустрічаємося на якихось локаціях. Часом змінюємо домовленості, щоб до хлопців не «прилетіло». Важливо не нашкодити нікому, — розповідає Микола Василечко. — Запам’ятався випадок, коли ми почали їздити до Харкова. Нам сказали, що є жінка з дитиною, яка хоче виїхати з міста. Тільки ми під’їхали до її будинку, стався вибух — такий, що в пилу було все довкола. Ми швидко забрали дитину з жінкою. Звісно, всі ми були в бронежилетах та касках. І коли від’їхали, нам повідомили, що рівно через 7 хвилин на місце, де стояв наш автомобіль, прилетіла ракета. Значить, ми ще потрібні і янгол охоронець уберіг нас від смерті та допоміг врятувати жінку з дитиною. То були часи, коли Харків жахливо бомбили. То був один із наших перших напрямків, куди ми привозили допомогу. До цього в Дніпро возили медикаменти».

Влітку цього року, після деокупації, волонтери вже почали їздити на Херсонщину, там потреба була у всьому. Везли все: й цемент, і ліжка — все, що люди просили.

«Вражає, коли бачиш, як людина годину без зупинки плаче. Виявляється, у бабусі вбило дочку на власному подвір’ї, а залишилися сиротами онуки, одна з них інвалід. І це лише одна з безлічі історій, які важко навіть слухати, а люди в цьому живуть», — пригадує Микола Василечко.  

Реалії війни

«В Херсоні ми були тричі. В Ізюм заїхали на другий день після його деокупації. Ще йшли вуличні бої, то нас не пускали, лише через міського голову Ізюма нам зробили пропуск. В місті розвантажили один бус, а ще була потреба в районі», — розповідає Михайло Муц.

«Ми й поїхали. Нас супроводжували. Їдемо полем, нічого немає. А по карті поруч місце бойових дій. Так ми потрапили в щойно звільнене село Комарівка з волонтерською допомогою. Там ми побачили будинок культури, в якому жили росіяни. Сцена, велика бібліотека — все це вони перетворили на туалет, хоча жили там же. От тоді ми зрозуміли, з ким ми воюємо», — доповнює Вадим Парасочка.

«На столах були купи використаних банок з тушонок, всюди гармидер, неприємний запах. Дрова рубали на підлозі, кидали ножами по різних плакатах. Книжками вогонь розпалювали. От така культура», — зауважує Микола Василечко.

«Коли ми приїхали в Ізюм з допомогою, то люди там навіть картоплю ділили поштучно, щоб порівну всім було, щоб ніхто голодним не залишився. Черпали борошно міркою і на одну людину мірку та кілька картоплин на людину — щоб всі отримали. Це був просто жах. Діти малі там ходили, ми їм дали цукерки, то не встигли ящик поставити, як малеча все розібрала на льоту. А перед минулим новим роком ми в Ізюм та Балаклею возили подарунки. Зробили акцію «Від дітей до дітей». Діти з вільних регіонів, з Тернополя, Закарпаття, з Борисполя приготували дітям з деокупованих територій подарунки, писали їм листи», — розповідає Михайло Муц. 

По краю леза

«Головне завдання — повернутися назад живими, щоб далі бути корисними. Тому ми не ризикуємо бездумно. Проте різні бувають випадки. Одного разу ми везли автомобіль в Бахмут. Там були жорстокі та страшні бої. І ми їдемо по навігатору, не знаємо району. Бачимо — попереду міст, кілька кілометрів до Бахмута показує навігатор. І раптом вибігає солдат та кидається нам під колеса, — пригадує Вадим Парасочка. — Ми ледь його не збили. А він стоїть і забороняє нам їхати. Як виявилося, міст вже був замінований, а з іншого його боку вже йшли бої. Якби солдат нас не помітив, якби ми не зупинилися, підірвалися б на міні. Військовий підказав, якою дорогою їхати. Ось там ми реально відчули атмосферу постійного бомбардування. Як там люди живуть, це взагалі незрозуміло. Ракети, реактивні снаряди, шахеди, і все це весь час летить».

«Коли ми той автомобіль везли, телефонували до командира, а він на позиції. У нього відпрацювання, він мусить стріляти. І ми мусили везти авто до них якнайближче. А у нас до вантажівки був ще причеплений причіп, який ми везли на Ізюм. Везли в будинок людей похилого віку 20 матраців. І що робити? Вирішили, що я їду якнайближче, а хлопці чекають мене з вантажем в безпечному місці, — додає Микола Василечко. — Завантажили в авто допомогу для військових. Я одягнув бронежилет, каску та поїхав. Це було 3 км від Бахмута. Їхав якимось посадками, нікого не видно. А поруч ідуть бої. Тому їхав та молився. Невідомо, чим все це могло закінчитися. Але все закінчилося нормально. Автомобіль військовим передали». 

Від А до Я

Для того, щоб відбулася поїздка, проходить багато підготовчих процесів. Все вимальовується поступово.

«Спочатку ми починали родинами робити щось корисне для військових. Дружини недовго були на Тернопільщині, бо мріяли якнайшвидше повернутися додому. Ми всі разом волонтерили. Наприклад, закривали м’ясо, тушонку, каші робили. Потихеньку до нас почали долучатися люди. Щоб зробити в Борисполі ярмарок, також потрібно багатьох волонтерів долучити. І всі вони це роблять з радістю та щирим серцем. Хтось випікає торти, солодощі, пиріжки, хтось іграшки виготовляє власноруч, музиканти грають на ярмарку. І чим більше ми робимо справ, тим більше навколо нас з’являється людей, які готові йти пліч-о-пліч. Чим більше заходів проводимо, чим більше ініціатив виникає, тим більше до нас долучається людей. Оскільки вони бачать результат, — розповідає Вадим Парасочка. — На сьогодні порахувати всіх людей, які з нами співпрацюють, просто неможливо, тому що багато хто регулярно донатить. Я вважаю, що людина, яка хоч раз нам допомогла, вона з нами співпрацює. Таких людей сотні. Але якщо брати до уваги кількість волонтерів, які офіційно є у нашому фонді, це близько 25 людей. Багато людей нам допомагають і ми їх всіх дуже цінуємо».

Дружини засновників фонду — це перші волонтери. Так Вікторія Парасочка і Наталія Муц стали волонтерами. Працюють на потреби. Наприклад, навесні 2022-го року ліпили вареники для Нацгвардії. Друзі з Лондону передали багато аптечок та каш, які волонтери потім закривали з м’ясом. Пішли влітку овочі — почали солити огірки військовим, томатний сік робити, кабачковий салат. Замочували яблука у відрах. Робили все для того, щоб нічого не пропадало.

Перший ярмарок був у липні — збирали для спецпідрозділу Омега все, що їм потрібно по запиту. У сумі вийшло майже 55 тис. грн.

Ярмарок — це сукупність декількох видів діяльності. Тому потрібно організувати навколо себе таких людей, які можуть щось зробити, а потім це продається і заробляються кошти для військових. У колі «Серця свободи» є майстрині кулінарної справи, майстрині, які вміють виготовляти щось власноруч: віночки, прапорці, прикраси, мило ручної роботи, патріотичні сумки та ін.

Є різні лоти: сертифікати на фотосесію, на послуги стиліста. Завжди допомагає Ірина Гира, яка робить кулінарні шедеври. Провели акцію «Разом сильніші» — був збір на дрони-камікадзе. Провели для цього зарядку на стадіоні з фітнес-тренеркою Людмилою Жук. Назбирали 47 тис. грн, незважаючи на несприятливу погоду.

Також потрібно залучати людей, які прийдуть на ярмарок, тому організовується й невеличкий концерт. Батьки приводять своїх талановитих дітей, які вміють співати. Знайшли прекрасну ведучу Наталю Линник, яка присутня на всіх заходах благодійного фонду. Це дуже відданий волонтер. Навіть на свій день народження вона проводила захід.

Також волонтери проводять різні аукціони, шукають лоти для них — це можуть бути марки, картинки та ін. Організовується безпрограшна лотерея. Запрошуються аматорські колективи, танцювальні колективи. Ніхто не відмовляється — всі бажають долучитися до допомоги військовим. Завжди на ярмарку намагаються зварити смачний плов, борщ, шашлики, навіть капусту квасили — головне, щоб було і смачно, і людей заохотити до благодійності.

Ярмарки — це один із способів заробити кошти. Тому кожного разу намагаються щось вигадати новеньке. Наприклад, проводили кулінарну битву, на якій назбирали близько 100 тис. грн. Також проводили на стадіоні благодійний забіг, благодійний автопробіг. Одна зі шкіл в Тернопільській області провела благодійну акцію та всі кошти перерахувала на фонд для потреб військових. Ось так спільна справа дає результат.

На сьогодні благодійний фонд «Серця свободи» має великий запит — збирає мільйон гривень на дрони-камікадзе. Таку суму зібрати можливо лише гуртом. Тому долучитися може кожен. Приєднуйтеся!

Контакти

https://freehearts.kiev.ua

E-mail: [email protected]

Тел.: 0975119687

https://www.facebook.com/groups/732483827747004?locale=uk_UA

У підсумку

Завдяки волонтерам благодійний фонд «Серця свободи» з початку війни придбав для військових 12 автомобілів та відвіз їх у зону бойових дій. Також було придбано пожежну машину, 12 «мавіків», 8 тепловізорів, 5 старлінків, 10 повністю укомплектованих планшетів для прикордонників, 6 засобів радіоелектронної боротьби, 20 генераторів військовим.

Весь час відбуваються цільові програми, ярмарки. Крім того, люди просто донатять.

Закуповується їжа, теплий одяг для військових, спідня білизна, шкарпетки, шапки, рукавиці, спальні мішки, медикаменти та інші нагальні речі.

Загалом на сьогодні здійснено близько 40 поїздок лише на Схід. І кожна з них близько 3 тис. км.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама