Родини загиблих героїв: як їх підтримати?

image
2 Червня 2024, 13:23
Поділитися:

Бориспільський міський ветеранський центр створено відносно недавно при управлінні соціальної та ветеранської політики — лише на початку цього року. Проте вже ведеться важлива робота — як із захисниками-ветеранами, так і з родинами загиблих воїнів. На один із заходів ветеранського центру, який був організований для дітей та дружин загиблих героїв, завітали «Вісті». 

Підтримка родин загиблих героїв

19 травня управління соціальної та ветеранської політики організувало захід із психологічної допомоги родинам загиблих воїнів Бориспільської громади. Темою його було відновлення емоційного стану родин загиблих героїв. Це був як час спілкування з дітьми, так і час, коли ти можеш поспілкуватися з тим, хто зрозуміє твій біль. Захід проводився на природі, на території центру туризму. Організаторами була запланована тема на відновлення мам, на їх ресурсність, корисні психологічні поради. Захід тривав чотири години, проте пролетів дуже швидко.

«Таку зустріч ми організували вперше, вона була за зверненнями дружин загиблих героїв, — розповідає Надія Семчик, начальник управління соціального захисту та ветеранської політики. — Це дуже специфічний захід, він не розважальний, а має на меті психологічно розвантажити дружин загиблих воїнів та їхніх дітей. У нас виникла ідея — вивести із депресивного стану жінок, які втратили годувальника і одночасно дітей, які втратили батька. Ми проводимо цей захід як пілотний проект.

Обрали категорію дітей віком від 7 до 11 років, тому запросили аніматорів, які розважали дітей. Вони долучилися до заходу на волонтерських засадах. Відгукнувся також Червоний Хрест, який провів майстер-клас із виготовлення пташок. Також приїхала пожежна машина, і діти мали змогу дізнатися, як працюють пожежники. В той час, коли діти відпочивали та розважалися, їхні мами спілкувалися між собою, а також приймали участь у психологічному тренінгу для розвантаження. Для роботи з жінками відгукнулася психолог Галина Тютюнник та громадська організація «Вільна». Тому для жінок провели психологічний тренінг. А ще ми спільно зварили куліш і разом скуштувати цю традиційну козацьку страву.

Ці родини об’єднало горе, труднощі, з якими вони зіткнулися. Тому хочеться, щоб вони допомагали одна одній, радили, як подолати горе. А ми не стоїмо осторонь та організовуємо зі свого боку ось такі зустрічі та проводимо іншу роботу, яка буде важливою саме для таких діток та жінок».

Родини загиблих героїв:  як їх підтримати? 

Дружини загиблих героїв

За словами Оксани Бойко, психолога, працівниці управління соціальної ветеранської політики, захід був за запитом жінок, його задача — поставити жінок до ресурсу. Тобто основне завдання — щоб хоч на якийсь час жінки змогли знайти емоційну рівновагу, при цьому згадали своїх чоловіків-героїв та поділилися одна з одною досвідом, як кожна з них переживає власне горе та підтримати одна одну. І, звісно, щоб діти мали можливість відволіктися від війни та розважитися разом із своїми ровесниками.

Цей захід був з психологічної підтримки жінок та дітей. Поки організатори розпалювали багаття для козацького куліша, а дітей розважали аніматори, їхні мами проходили психологічний тренінг. Вони передавали з рук в руки один клубок ниток, розпутуючи його та розповідаючи власні історії життя, згадуючи про загиблих чоловіків та те, як проходили цей нелегкий шлях. Майже кожна жінка говорила про те, що найважче чути слово вдова. Адже всі вони себе вважають дружинами загиблих героїв, які і сьогодні, як небесні янголи, допомагають їм проживати кожен день.

Наталія Булка

«Вже майже два роки як загинув мій чоловік Сергій. І цей біль не вщухає, — розповідає Наталія Булка. — Від зустрічі очікую познайомитися з дівчатами, які проходять мій шлях. Для мене вдова — це таке страшне слово. Ми не вдови, а дружини загиблих героїв. Хочеться, щоб пам’ятали не тільки наших чоловіків, але знали, що є дружини та діти. Хотілося б, щоб хоч раз у місяць хтось зателефонував та запитав, чи, може, в чомусь мені потрібна допомога, навіть того ж гвіздка прибити чи дрова порубати. Адже не у всіх є допомога від батьків та друзів. Хтось живе зовсім один в Борисполі. Різні ситуації бувають».

Марина Камінська
Її чоловік Сергій Камінський загинув у 2014 році. Він був членом екіпажу збитого над Слов’янськом транспортного літака АН-30Б, що здійснював спостережний політ у зоні АТО. Коли літак почав падати на житлові квартали Слов’янська, пілоти, ціною власного життя, скерували його за межі міста. Старша 24-річна донька Марини Камінської наразі теж, як колись її батько, служить у ЗСУ.

«Хтось переживає за синів, а я за доньку військову. Чоловіка вже немає 10 років, прожили ми 17 років разом. У дітей я одна. Тому маю бути сильна, — розповідає Марина Камінська. — Я себе налаштувала, що чоловік завжди з нами, просто ми його не бачимо. І я знаю, що він завжди нам із дітьми допомагає. Тому завжди дякую йому та завжди дякую Богу. Потрібно налаштувати себе. Інакше ніхто не допоможе. Якщо навіть намагатиметься. Потрібно рухатися далі заради дітей. Тому що якщо ми будемо слабкі, діти будуть це бачити і будуть ще слабшими. Всім бажаю сили. А Україні перемоги».

Олена Корпач
Дружина загиблого героя АТО Олега Корпача розповіла, що її чоловік служив прикордонником, але пішов добровольцем. Він сказав дружині: «Ти впораєшся, а я не хочу, щоб молоді хлопці, які навіть не мають дружин та дітей, поклали своє життя, так нічого і не побачивши у цьому світі».

«Я була на 9 місяці вагітності за четвертим сином, коли не стало чоловіка, — розповідає Олена Корпач. — Було невимовно важко. Але треба триматися, бо ми приклад для наших дітей. А щаслива мама — це щасливі діти. Моє побажання до організаторів — щоб у такому форматі ми часто зустрічалися та одна одній допомагали».

Анна Руденко
«Я дружина загиблого героя Олександра Руденка. Маю двох діток. 30 червня — рік, як його немає з нами. Але коли в мене щось не виходить, я звертаюся до чоловіка по допомогу. Дітям легше жити з розумінням, що батько живий, що він нам допомагає, просто немає його зараз поруч. Друзі допомагають пережити це, бо підтримка дуже потрібна. Тому якщо комусь потрібна і моя підтримка, я завжди вам рада буду допомогти», — ділиться Анна Руденко.

Анна Ткаліч
«Пів року тому я поховала свого чоловіка Владислава. Він був бойовим медиком, добровольцем під час повномасштабного вторгнення. Залишаючи мене з 9-річним сином, сказав: «Я знаю, що ти впораєшся». Раніше, коли чоловік був живий, я була завжди як за кам’яною стіною. Він весь час підтримував, був прекрасним татом та чоловіком, людиною з великої літери. Він герой. Зараз я мушу з усім сама справлятися. Бо якщо сам собі не допоможеш, ніхто не допоможе. Хоча відчувається велика підтримка від мами та сестри. Також є друзі. Але, зрештою, якщо ти сам себе не налаштуєш, якщо немає своєї сили, свого стержня, то тебе будуть тільки жаліти. А це не годиться, адже нам потрібно думати про стан дитини. А вона відчуває все — і твій настрій особливо. Я дуже переймаюся за сина, розумію, що потрібно бути хорошою мамою, любити свою дитину сповна. Тому дитині намагаюся дати все, що можу і все, що мріяв йому дати мій чоловік. Якщо сумніваюся, як зробити, думаю, як би вчинив чоловік і це дає наповнення і силу. Сьогоднішній захід для мене — це важлива психологічна підтримка, якої потребуємо, хоча, можливо, і мовчимо, бо мусиш бути сильною. Тому такі заходи важливі і для дітей, і для матерів, дружин. Адже це об’єднання та підтримка, коли відбувається емоційне та душевне наповнення».

Леся Левченко
«Чоловік Андрій загинув рік і три місяці тому. Пішов добровольцем з першого дня війни, — розповідає Леся Левченко. — Рік його не було вдома. Потім приїхав у відпустку на 10 днів і після повернення на фронт дуже швидко загинув. В мене двоє доньок, 9 та 11 років. В Борисполі в мене нікого немає. Мама померла майже одразу після смерті чоловіка. Приєднуюся до побажань, які вже звучали».

Людмила Білик

«1 липня буде рік, як немає разом із нами мого чоловіка Сергія. Важко переживати втрату. Це невимовний біль. Кажуть, що час лікує, але поки я цього не відчуваю взагалі. У мене двоє доньок, заради яких я продовжую жити», — ділиться своїми переживаннями Людмила Білик.

Марина Корж
«Дуже важко пережити втрату. Коли не стало чоловіка Максима, я стала загострено відчувати справедливість, дуже хочеться, щоб всі чоловіки захищали Україну, а не сиділи вечорами у кафе, — розповідає Марина Корж. — Суспільству треба адаптуватися до нових реалій. Особливо навчальним закладам варто переглянути свою програму, щоб не травмувати деякою тематикою дітей загиблих воїнів».

Родини загиблих героїв:  як їх підтримати?

Як поставити жінок до ресурсу

Продовжувався тренінг близько двох годин. Оксана Бойко, психолог управління соціальної та ветеранської політики, говорить, що під час занять з колегою Галиною Тютюнник вони застосовували різноманітні техніки для покращення емоційного стану гостей. А представниці громадської організації «Вільна» навчали вправам на дихання, які потрібно застосовувати під час стресу, панічної атаки.

«Сьогодні застосовували техніку стресодолання. Також розглядали, як виходити із стану горя. Саме тому ми сьогодні зібралися на природі, яка допомагає відновитися, — розповідає Оксана Бойко. — Коли на людину падає сонячне проміння, вона чує спів пташок, це її спонукає легше сприймати ті чи інші речі. І все це додає ресурсу. Відповідно, саме цей ресурс ми хотіли б і показати нашим родинам, як вони це можуть застосовувати кожного дня. Також пройшли медитативні техніки на дихання, яке дає стабілізацію душевного стану. Ми вже проводили з цього напряму чотири заняття до цього. Розглядали питання зцілення душі та тіла. Все це допомагає жінкам відновлюватися та передавати свій спокійний душевний стан своїм дітям, які втратили батька та потребують всілякої підтримки та навчитися жити без нього».

Родини загиблих героїв:  як їх підтримати?

Не залишити наодинці

Спеціаліст Бориспільського міського ветеранського центру управління соціального захисту та ветеранської політики Павло Коваленко сам є ветераном, 10 років стояв на захисті України в найгарячіших точках. Чоловік, що втратив обидві ноги після поранень, говорить: «Війна іде сьогодні. І родин загиблих героїв стає все більше і більше. І ми повинні їх підтримувати, щоб вони розуміли, що не самі, є на кого опертися. Ми цінуємо героїзм їхніх чоловіків та пишаємося цими родинами. Адже родина кожного військового разом із батьком переживає цю війну, і навіть більше емоційно вразлива, ніж воїни.

Особливо це стосується вдів та сиріт, а також родин ветеранів. Ми не хочемо, щоб родини вважали, що вони залишилися наодинці зі своїми проблемами. Ми повинні їм дати надію, допомогти розібратися у своїх проблемах, показати шляхи їх вирішення та дати наснагу жити».

Такі заходи управління соціальної та ветеранської політики планує проводити й надалі за зверненням дружин загиблих воїнів, які потребують психологічної підтримки.

«Ми мріємо, що ці мами будуть долучатися до наших наступних заходів. Звісно, коли будуть зустрічі з дітьми 15-16 років, які залишилися без батька, з ними потрібно працювати в зовсім іншому форматі.

Наразі ми тільки починаємо цю роботу. Тому віримо, що з кожним разом зможемо охопити ще більше жінок та дітей. До того ж головна умова — це добровільна участь у таких заходах, ніхто не буде примушувати жінку; вона сама обирає, що для неї та для її дитини краще у такому випадку. Не всі готові зараз відкритися та поділитися своїм горем. Всі вони, мов оголений нерв. Але потрібно з чогось починати, тому ми працюємо. Ми лише набираємо оберти у ветеранському напрямку. Це перші, але важливі кроки у роботі із дружинами загиблих героїв. Нам було важливо створити на заході таке невелике родинне коло, де кожному можна приділити увагу та надати пошану», — резюмувала начальник управління соціальної та ветеранської політики Надія Семчик.

Родини загиблих героїв:  як їх підтримати?

Родини загиблих героїв:  як їх підтримати?

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама