«Родина, родина — від батька до сина»: прогулянка із зірковими Яремчуками

20 червня в Україні відзначають День батька. До свята публікуємо інтерв’ю із зірковими синами легендарного співака Назарія Яремчука.

Назарій і Дмитро Яремчуки — українські естрадні співаки, музиканти, народні артисти України, що продовжують вокальну діяльність свого батька. Вони є засновниками пісенного фестивалю «Родина» імені Назарія Яремчука, у якому беруть участь визнані співаки та колективи сучасного українського естрадного мистецтва.

Назарій має трьох діток, а Дмитро — двох.

Слова «Родина» та «батько» для них мають особливий сенс. Брати вже 25 років виступають як в Україні, так і за кордоном. Співаки одружені та виховують дітей. Назарій має трьох діток, а Дмитро — двох. Що для них означає батьківство, як співаки поєднують творчу діяльність і батьківські обов’язки, читайте в нашому інтерв’ю.

Слова «Родина» та «батько» для них мають особливий сенс.

— Розкажіть, будь ласка, що для вас батьківство?

Дмитро Яремчук: Для мене батьківство — це насамперед любов до своїх дітей. Це почуття таємниче, глибоке та суттєве. Воно розкривається дивовижно — як навесні розкриваються квіти. Так само й любов з’являється в серці тоді, коли народжується дитина. У серці батька з’являється для цього особливе місце, якого не було раніше. Скільки в тебе дітей — стільки є місця. Узагалі мені здається, що батьківське серце безмежне. А коли існує така любов, то все інше нанизується, як намистина на ниточку: бажання допомогти, навчити, підказати, скерувати та сприяти.

Дмитро Яремчук: Для мене батьківство — це насамперед любов до своїх дітей.

У нашому суспільстві чомусь виховання батька, на жаль, нівелюється. Дітей виховують переважно жінки: вчителька, вихователька, лікарка, майже кожен предмет у школі викладає жінка, часто в родині керує теж жінка. Мені здається, такий підхід у нас від радянської системи. Мама — добро, це правильно, але тільки батько може передати синові чоловічі особливості — звички та навички. Донечці теж, але особливо синові. Батько не тільки добувач, який заробляє гроші. Батьківство — це своєрідна місія. І коли тільки мама в родині виховує дитину, — це нібито добре, але якщо заглянути глибше, то це неправильно. Повна сім’я, де мати й батько разом з дітьми, вибудовує алгоритм держави, суспільства, його духовності, а тоді й — зв’язок з богом є.

Назарій Яремчук: Для мене дитина — насамперед духовна форма людини, а потім — біологічна.

Назарій Яремчук: На мою думку, батько, безперечно, — голова сім’ї, який відіграє неоціненну роль для дітей. Саме батько повинен скерувати дитину на правильний шлях, розказати, як треба жити. Адже коли бачимо діток, то розуміємо їх краще, оскільки ми, батьки, колись теж були дітьми і у своєму житті вже пройшли всі етапи дорослішання.

Підліткові проблеми мов своєрідні граблі, на які наступають всі люди у свій час. І саме це розуміння та пам’ять про дитинство дає дорослому терпіння, коли вкотре бачиш, що на твоїх очах дитина робить щось не те і, звичайно, дратуєшся.

— А чи маєте свої секрети, як діяти у таких випадках, коли бракує терпіння?

Суттєво допомагає, коли все сприймаєш крізь призму любові. Важливо з любов’ю пояснювати про головне та другорядне в житті: того чи іншого не варто робити не тому, що страшно помилитися, а тому, що ніякої користі від цього немає, а добрі вчинки та звички збагачують наш внутрішній духовний світ. Для мене дитина — насамперед духовна форма людини, а потім — біологічна. Деякі вчинки та звички з дитинства набувають системного характеру на норму життя в дорослої людини. І ця норма життя іноді зовсім не природна. Якщо в дитинстві правильно розуміти деякі речі, правильно обходити гострі кути, то в подальшому житті буде дуже легко.

Важливо з любов’ю пояснювати про головне та другорядне в житті.

Треба правильно ставитися до невдач, правильно розуміти їх у своєму житті та пояснювати дітям, щоб вони не впадали у відчай. Тяжко, коли чуємо історії на кшталт «дитина зробила помилку, на неї накричали дорослі, а вона пішла й зробила із собою щось». Розумієш, що її батьки в такий момент, мабуть, не встигли бути поруч або були дуже зайняті, не встигли пояснити про життя і про те, що помилок може бути в житті мільйон — і це нормально. Я завжди кажу дітям: «У житті все можна виправити. Немає ситуацій, які неможливо змінити на краще. Завжди треба йти вперед до добра». Життя різнобарвне, і воно іноді завдає мороки та душевних навантажень.

Ми, дорослі, повинні розуміти, що якби не діти, то, можливо, ми й не змінювалися.

Дмитро: До виховання та народження дітей треба ставитися дуже відповідально. Є така приказка: якби молодість знала, якби старість могла. У житті все не просто так відбувається. Іноді дивишся на своїх дітей і бачиш себе — у поведінці, у деяких речах. І думаєш: «Я недопрацював — треба змінюватися самому, і краще зробити це пізніше, ніж ніколи. Тому що ми передаємо себе своїм дітям».

Назарій: Ми є першим прикладом у їхньому житті. Вони нас, батьків, копіюють: мовлення, поведінку. Діти, як губка, усе вбирають, реагують на всесвіт, як ми. І ми підійшли до важливого моменту: діти нас теж виховують. Ми, дорослі, повинні розуміти, що якби не діти, то, можливо, ми й не змінювалися б, а тут ми вдосконалюємся, стаючи зразковими для власних дітей. А коли розуміємо свої недоліки, то кажемо собі: «Стоп, я щось не так роблю, якщо я це робитиму далі, наприклад голосно сперечатимуся, то так повторятимуть і мої діти. А згодом я бачитиму свої недоліки з боку, в мініатюрі»

— Як вплинув на вас батько Назарій Яремчук?

Дмитро: Нам не складно любити своїх дітей, і ми знаємо, як це робити, бо отримали величезну любов від батьків. Зокрема, на День батька скажу словами пісні тата: «Родина, родина — від батька до сина». Часто я ловлю себе на думці, що саме в дитинстві закладалося те, як я виховую своїх дітей: як учив мене батько, так я вчу і своїх дітей. Коли ми просто щось говоримо, щось робимо, усе відкладається в дитячій голові. Ми відповідальні за кожне слово, за кожну дію, тож вчинки батьків мають бути дуже виваженими. Я зараз роблю так, як мене виховував тато, бо в мені це закладено. Я навіть балую своїх дітей, як наш батько.

— Розкажіть про традиції та звички вашої сім’ї.

Дмитро: У нас була досить строга сім’я, існували певні установи від батьків: заняття в музичній школі, періодичні уроки малювання. Батьки перевіряли щоденники, зошити, не були байдужими, куди ми ходимо, знали, з ким ми спілкуємося. Тобто наші батьки допомагали організувати свій час, бо дитина, по суті, не може цього зробити.

Наші батьки допомагали організувати свій час, бо дитина, по суті, не може цього зробити.

Назарій: На мою думку, дитина не повинна нудьгувати. Діти шукають легких шляхів. Сучасні тенденції призводять до того, що діти мало рухаються, тому фізичні навантаження важливі, щоб психологічне сприйняття світу не обганяло фізіологічного. Бо рух — це життя. Обмеження змінює людей не на краще. Завдяки різноманітній діяльності діти пізнають цей світ і себе в ньому. У нашій сім’ї є і греко-римська боротьба, і гімнастика, і плавання. Ці види діяльності допомагають нашим дітям фізіологічно пізнавати світ. Дорослі діти займаються в музичній школі (вокал та фортепіано) і вивчають малювання та англійську мову.

У період локдауну, коли концерти не проводили, ми, як і всі батьки, вчили уроки з дітьми в зумі.

Дмитро: У нас діти зайняті: школа, фортепіано, гімнастика, співи, боротьба, басейн, іноземні мови. У дитини є на це час, а крім того, ще є час погратися. Тут віконечко погратися, тут заняття. Назар почав вивчати англійську з п’яти років. Він писав англійською швидше, ніж українською.

Наші родини допомагають одна одній: і відвозять дітей разом, і піклуються, коли хтось захворів.

— Коли ви знаходити на це все час?

Дмитро: У період локдауну, коли концерти не проводили, ми, як і всі батьки, вчили уроки з дітьми в зумі. Назар почав вивчати французьку, я допомагав йому з іноземними мовами. А коли в нас концерти, то дітьми займаються дружини. Наші родини допомагають одна одній: і відвозять дітей разом, і піклуються, коли хтось захворів.

— Як мотивуєте своїх дітей?

Дмитро: Мій старший — більш творча дитина. Молодший — математичного складу. Вони й різні на вигляд: один темний, другий — білявий. Наприклад, якщо каліграфія погана і син не хоче старатися, я йому кажу: «Не хочеш — не роби, але це твої обов’язки. Кожен з нас має свої обов’язки. Якщо ти не виконуватимеш своїх обов’язків, то я не виконуватиму своїх: не поїдемо на відпочинок, не купуватиму подарунків». Розмовляти з дитиною дуже важливо, так вона не ображається, почувається дорослою та буде дуже вдячна за терпіння батьків і їхню довіру.

На нашу думку, дуже щасливі ті люди, які можуть побачити правнуків.

На завершення на День батька хочемо сказати, що батьківство — це велика радість. Коли піклуєшся, то віддаєш частку себе, але потім вона повертається до тебе через дітей і внуків. На нашу думку, дуже щасливі ті люди, які можуть побачити правнуків та насолодитися сімейним затишком поряд із рідними.

Джерело: Вечірній Київ