Річниця пам’яті з дня загибелі оборонця. Сергій Кирєєнко: «Хто, як не я?»

36-річний Сергій Кирєєнко — старший солдат, стрілець взводу охорони роти охорони. 9 червня 2023 року під час штурму ворожих позицій на Донеччині життя нашого захисника обірвалося. Він повернувся додому на щиті. Напередодні річниці загибелі воїна «Вісті» зустрілися з родиною полеглого героя, щоб вшанувати його пам’ять та поділитися з читачами спогадами про його життя.

Навчання та шлях у професії

Сергій Кирєєнко народився та проживав у Борисполі. Навчався у загальноосвітній школі №6 (нині — Бориспільський ліцей «Лідер»). Після школи пішов служити в армію, любив зброю та мріяв пов’язати своє життя із захистом країни. Хотів стати поліцейським. Проте життя складалося по-різному. Хлопця виховувала мати самотужки, без батька, тому він був дуже самостійним та працьовитим. Ставився до кожної роботи з відповідальністю.

В цьому житті він постійно шукав себе: Сергію дуже подобалися машини, тому здобув спеціальність «слюсар з ремонту автомобілів, водій» — отримав диплом з відзнакою. Пізніше, у 2006 році, закінчив Рівненське вище професійне училище Департаменту Державної служби охорони при МВС України і був прийнятий на службу до органів внутрішніх справ України. Хлопець дуже полюбляв спорт, ходив на секції вільної боротьби і боксу, мав багато нагород. Після одруження та народження донечки Сергій Кирєєнко здобув новий фах — почав працювати на підприємстві з виготовлення металопластикових вікон.

Спогади

«З народження Сергійко був допитливим хлопчиком, вбирав все, наче губка. Любив рухливі види спорту, футбол, особливо кататися на велосипеді, дуже любив ліпити, слухати казки, — розповідає мати Сергія Катерина. — З дитинства дотримувався порядку, допомагав мені по господарству. А ще любив колекціонувати різні речі дитячі. В школі був тихим взірцевим учнем. Сусід Микола запалив у сина любов до машин, він йому допомагав часто в гаражі з автівкою. Син завжди був моєю опорою і допомогою. Виховувала справедливо і чесно, щоб допомагав усім. Армія зробила з нього справжнього чоловіка. Після 18 років син був повністю самостійним і з ним я завжди відчувала себе захищеною».

«Пам’ятаю маленького, біленького, кучерявого хлопчика, слухняного, спокійного, щирого, відкритого. Він завжди довіряв людям, хотів бачити тільки хороше в них, але, на жаль, розчаровувався у людях і засмучувався через це, — пригадує двоюрідна сестра Наталія. — Сергій дорослішав, мужнів. Ніколи не був балуваним і рано став дорослим. Армія зробила брата ще витривалішим, ще мужнішим. Сергій не любив несправедливість, завжди говорив правду в очі. Пам’ятаю останню нашу розмову, тоді він сказав: «Все буде добре! «Буде Перемога!» Для мене мій братик — це мій герой. Він найкращий брат, є і буде. Молюся… Люблю… Пам’ятаю…»

Родинне коло

Для Сергія сім’я завжди була на першому місці: любив свою маму, бабусю, дружину та донечку Віку.

Сергія та Марину, його майбутню дружину, познайомили спільні товариші. Сергій якраз повернувся з армії та влаштувався працювати на роботу.

«Сергію було 19 років. Він був високим, гарним, спортивної статури, сильним хлопцем. І при цьому скромним, — розповідає дружина Марина. — Ми познайомилися, поспілкувалися. І з того часу почали зустрічатися, а потім одружилися і в нас народилася донечка Віка. На сьогодні їй вже 15 років. Я була за ним, мов за кам’яною стіною. Сергій відвідував секцію з боксу, мав багато нагород. Також дуже полюбляв стріляти. Любили відпочивати або на озері, або на лимані. Чоловік обожнював море. Ми любили ловити рибу з чоловіком удвох. Потім її смажили. Отримували від цього неймовірне

задоволення. Чоловік був життєрадісним, у розмові між іншим полюбляв згадувати цікаві анекдоти. Любив відпочивати в родинному колі та з друзями, у нього їх було небагато, але вони були дійсно справжніми. Мама казали синові завжди: «Що б не сталося, ти завжди повинен вчиняти чесно. Дівчаток не можна ображати, а потрібно захищати». Сергій був добрим, веселим, щедрим, порядним та чесним. Таким його виховала мати, яка працювала в дитячому садку вихователем».

За словами дружини, Сергій був дуже порядною людиною, яка протягне руку допомоги будь-кому, хто його попросить. Любив тварин, особливо домашнього маленького песика Лакі. Була б його воля, він би допоміг всім безпритульним тваринам.

«Мені коханого подарувала доля, адже рідко зустрінеш такого люблячого родину чоловіка, — розповідає дружина Марина. — В житті Сергій був дуже хазяйновитим. Все вмів робити та робив за потреби. А кожні вихідні полюбляв балувати родину своїми улюбленими стравами. Так проявляв свою любов та піклування.

У чоловіка була сильна батьківська любов до донечки. Він намагався сповна дати їй те, чого не мав у своєму дитинстві — батьківську любов та піклування, був ніжний з нею, любили бавитися разом з донечкою, малювали разом, щось ліпили. Навіть при народженні доні на пологах був зі мною, і це мені дуже допомогло».

«Тато був дуже мужньою і хороброю людиною. Він завжди питав в мене, чи ніхто в школі не ображає, цікавився моїми успіхами і оцінками. Він був моєю надійною опорою, — розповідає донечка Віка. — Його дуже цікавила тема зброї й інших подібних речей. Він умів радіти навіть найменшим дрібницям, яскраво посміхаючись. Для нас він буде самим надійним охоронцем, якщо зараз не поряд з нами, то в наших серцях завжди».
У Сергія зі своєю матір’ю та бабусею були завжди теплі стосунки. Допомагав завжди чим міг, завжди був дуже вдячним за те, що виховали його.

У родині всі жили мирно. Ніхто не любив конфліктів. Після смерті чоловіка Марина з донькою продовжує жити з матір’ю Сергія. Коли телефонував востаннє, сказав: «Тільки мамі допомагай та не залишай її саму, тому що вона в мене одна». Мама завжди була в його серці. До останнього.

 

Хто, як не я?

Сергій обожнював життя, щось планувати, але клята війна обірвала всі плани. «23 лютого ми відсвяткували річницю нашого шлюбу. А 24 лютого почалася війна, — розповідає Марина. — Чоловік 24 лютого зранку після вибухів навіть поїхав на роботу. Але незабаром їх всіх відправили додому».
Сергій з перших днів повномасштабного вторгнення записався до лав Збройних сил. Був дуже відповідальним, любив справедливість, був справжнім патріотом України. Йдучи на війну, Сергій казав родині: «Хто, як не я? Я не можу стояти осторонь! Я йду заради своєї сім’ї і заради майбутнього своєї донечки Віки».

Воював старшим солдатом. Спочатку стояв на блокпостах у Борисполі. А потім передислокація. Служив у Київській області, а пізніше добровільно пішов на «нуль» — ніколи нічого не боявся, був незламним. Було навчання два місяці. А далі — Авдіївка. Знову додаткове навчання — готували до штурму. Сергій казав, що їх гарно підготували, в них чудовий командир. Але… 9 червня 2023 року Сергій Кирєєнко загинув на полі бою під час штурму на Донеччині. «ХТО, ЯК НЕ Я», — казав чоловік, залишаючи родину і захищаючи країну.

«Зараз, хоча сина немає поряд з нами, він все одно в наших серцях завжди. Я завжди відчувала його любов, захист та піклування і завжди любитиму його, — розповідає мати Сергія Катерина. — Для мене він справжній герой! Моя гордість! Мій янгол охоронець! Буду завжди пам’ятати його чарівну посмішку! Він назавжди у моєму серці!»

Воюючи, Сергій Кирєєнко отримував подяки за старанність, розумну ініціативу, сумлінне виконання службових обов’язків та миттєве реагування під час несення військової служби. Мав пам’ятну грамоту на знак глибокої вдячності за жертовне служіння у лавах Збройних Сил України від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою Президента України «За оборону України».

Шануємо світлу пам’ять гідного сина України, воїна, оборонця, який захищав рідну країну і кожного з нас!

Пролиті тяжкі сльози на твою сорочку!
Пробите тіло наскрізь кулею від ворожої руки!
Обмита кров’ю земля, по якій ходило зло!
Але ти назавжди будеш з нами, в нашому серці!

Тобі кричали вслід: «Не треба, не йди!»
«Але ж хто буде захищати Україну,
коли сюди прийдуть вони?!»

Ти був завжди хоробрим і відважним!
Ти був завжди націлений вперед, не бачачи перешкод!
Ти був завжди стіною, за якою оберігав найдорожчих!
І совість не давала залишатися осторонь…

Але навіть якщо тепер ми не почуємо твій голос,
Ти завжди будеш поряд, обгорнеш міцними крилами,
Що збереже нас всіх від тої нечисті,
Яка прийшла в Україну!
Автор: 15-річна донька воїна Вікторія Кирєєнко

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама