РЕВОЛЮЦІЯ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ?

image
7 Вересня 2020, 10:16
Поділитися:

Події останніх тижнів, громадський спротив у Мінську та інших містах Республіки Білорусь мабуть не лишив нікого байдужим. Хтось вбачає у цьому чергові підступи Заходу в організації «кольорових революцій», хтось, згадуючи не такі давні події на київському Майдані – прагнення народу…

Події останніх тижнів, громадський спротив у Мінську та інших містах Республіки Білорусь мабуть не лишив нікого байдужим. Хтось вбачає у цьому чергові підступи Заходу в організації «кольорових революцій», хтось, згадуючи не такі давні події на київському Майдані – прагнення народу до Свободи. Та хоча ми начебто географічно поруч і маємо спільну історію по Великому Князівству Литовському (тоді саме предків сучасних білорусів у нас називали «литвинами»), нажаль, у переважній масі ми погано обізнані з їх сучасним і минулим, та послуговуємося частіше міфами.
Реальною точкою відліку білоруського націоналізму, як політичної ідеології можна вважати вихід у світ книги МацеяБурачка (псевдонім колишнього польського повстанця Ф. Богушевича) «Дудка білоруська» («DudkaBiełoruskaja») виданої в 1891 році в Австро-Угорщині. Хоча питання окремої білоруської нації раніше піднімалися в нелегальному журналі «Гомін», що виходив у Петербурзі, вони виявилися майже нікому не відомі, і не увійшли в скарбничку ідей, що вплинули на формування білоруської самосвідомості.

Так сталося, що останні чверть сторіччя нашого північного сусіда – Білорусь, ми сприймали, як певний «заповідник» старих совітських часів (з усіма колишніми і набутими позитивними та негативними проявами). Проте треба не забувати, що у 1991 році ця, дійсно братня, республіка була одним з рушіїв демонтажу СРСР. Адже саме у Біловезькій пущі зібралися лідери трьох, умовно кажучи, слов’янських народів, та закріпили розпад союзу і відтворення держав більш давніх, ніж «святая Русь» – чи то пак, московщина. Тоді на руїнах радянської імперії відродилися нею ж замордовані УНР і БНР (абревіатура, на жаль не так знайома нашому читачеві) – Білоруська Народна Республіка.
Коли розпадаються імперії, народи, що вирвалися з рабства, особливо сильно прагнуть до національного самовизначення – ідентифікації.
На нашій пам’яті, (але не за нашого життя) імперія валилася двічі: за часів наших дідусів (мало не написав «бабусь», але чоловіче, шовіністичний початок взяло верх) і вже, в пріснопам’ятного, дев’яносто перший.
Тож 24 серпня ми відзначаємо ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ, хоч, мабуть більш історично коректно його називати – ДЕНЬ ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ!
Адже Українська Народна Республіка була проголошена ще 7 листопада 1917 року (щоправда як автономна республіка у складі Російської республіки, що поробиш – відлуння імперського минулого), але вже 22 січня 1918 року, після українсько-радянської війни, IV Універсалом – незалежною державою. Було світове визнання та встановлено дипломатичні відносини більше, ніж з 20 країнами.
Певним поштовхом для прийняття IV Універсалу були Брестські перемовини. Так само Брестські мирні перемовини підштовхнули до прийняття у Мінську, Радою Білоруської Народної Республіки 25 березня 1918 року, ТрэцяіЎстаўнаіграматы, якою проголошувалася незалежність Республіки:
Проголошення БНР було першим досвідом створення на білоруській етнічній території держави за етнічною ознакою. Окупація Німецькою імперією в умовах Першої світової війни значної частини білоруських земель, створила передумови до того, що цей політичний крок групи білоруських активістів став спробою інституціоналізації білоруського етносу у формі незалежної, від Росії, держави.Та нажаль попри визнання БНР рядом країн, вік її був недовгий і вона попала під владу російських більшовиків.Більшовики заявили, що створення БНР – спроба буржуазно-поміщицьких кіл відірвати Білорусію від Росії. Складний та суперечливий перший період становлення білоруської державності не завершився створенням самостійної держави, оскільки проголошена БНР не мала атрибутів держави, широкої підтримки з боку народу і не була допущена до мирних переговорів в Бресті, де головні сторони – Німеччина і Радянська Росія – вирішували питання за неї, у тому числі і про її території.

Але на цьому боротьба не завершилася, у 1921 році, в уже радянської Білорусі, не все було мирно і тихо. У білоруських пущах залишалися колишні повстанці. На білоруських землях, які перебували під владою Польщі, формувалися партизанські загони, які потім переходили, для подальшої боротьби, на радянську територію. Тільки в червні 1921 року, за офіційними повідомленнями радянського уряду, в БССР діяло близько 4 тисяч «бандитів». Їхніми бойовими діями керував, створений роком раніше, Головний штаб партизанських загонів «Білоруської селянської партії Зеленого дуба». Об’єднувала їх одна мета – боротьба з більшовиками. І гасло їх було – «Смерть більшовицьким катам!»

З початком Другої Світової національно визвольний рух в Білорусі активізувалося. Багато патріотіву гітлерівському націонал-соціалізм вбачали менше зло, ніж більшовизм і сприймали Третій Рейх, як союзника. І коли говорять про білоруських партизанів, треба чітко визначати про яких. Фактично в 1941-1944 роках на території Білорусі йшла громадянська війна між прихильниками Москви і Берліна, жорстока боротьба між братами по крові, кожен з яких по-різному уявляв «світле майбутнє».
Коли стало ясно, що патріоти Білорусі залишаються саміу протистоянні зі Сталіним один з лідерів Білоруської незалежницької партії (БНП) –МіхалВітушка, на базі загонів Білоруської крайової оборони і «лісових братів» створив потужне об’єднання під назвою «Чорний кіт», або Білоруська визвольна армія ( Беларуская Визвольної армія; БВА).
Організаційно БВА складалася з регулярних партизанських загонів і членів збройного підпілля. В її рядах, окрім білорусів боролися також українці, німці, литовці… Білоруські партизани активно діяли спільно з УПА, так проведений ними напад на Новогрудокповернув свободу більш ніж сотні політв’язням.
Трьохтисячна партизанська армія Витушки протягом майже 10 післявоєнних років наводила жах на окупантів і більшовицькі каральні органи. Проти бійців опору застосовувалися навіть бойові отруйні речовини, але це їх не зламало. Активні дії білоруських партизанів тривали аж до кінця 1955 року. А за рядом джерел білоруські повстанці останній свій бій провели аж у 1964 році.
Тож сьогоднішні події у Білорусі, це не щось нове для «сябрів» – просто у народу урвався терпець. Адже і минулі вибори «бацькі» супроводжувались протестами, щоправда не такими масовими.
Зараз важливо здобути перемогу, а Перемога, це – вільна, демократична, сильна Держава, без «старших братів» та їх намісників у владі. Треба зберегти все краще та позбавитись поганого. Тож сподіваюсь народ Білорусі зробить правильний вибір.
А щоб не «стрибати на граблях», треба вчити історію. Тож, історія боротьби БВА, історія становлення БНР ще чекають свого дослідника, ще порошаться матеріали в закритих архівах КДБ Білорусії. Але пам’ять жива.
Свобода переможе!
Костянтин РЄПІН

Джерело: Макарів Діловий — Макарів Діловий — Останні новини