Радянський міф Трипілля на основі культу героїв-мучеників: головні риси

Свого часу я написав невелику цидулку, згідно з котрою Трипілля має 3 історико-іміджеві образи і питання чи (і коли) з’явиться 4-тий – питання часу.

До слова – в Обухова їх 2. Йдеться про актуалізовані у свідомості громадян, а не бажані.

Отже, що стосується Трипілля, як було зауважено вище, можна говорити про 3 брендоутворюючі історичні кластери:

МІФОЛОГІЧНИЙ. В його основі лежить гротескний імператив про те, що українці це трипільці (і навпаки).

РАДЯНСЬКИЙ. Грунтується на подіях 1919 року, а саме – загибелі загону київських комсомольців на чолі з Мішою Ратманським в Трипіллі-Халеп’ї.

В якості додатку до нього можна вичленити ЄВРЕЙСЬКУ версію цієї події, котра в головних рисах збігається з радянською, але, додатково апелює до етнічного походження значної частини комсомольців.

НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ. Тут все просто, відрізняється лише континіум варіантів. Хтось бачить у “зеленівцях” лібертаріанський ідеал “господаря-власника”, інші – борця з “жи…ми і комуністами”, але всі – борця за незалежність.

***

Власне кажучи, сьогоднішній фоторяд і міні-аналіз присвячені РАДЯНСЬКОМУ МІФУ ТРИПІЛЛЯ, на головну ознаку котрого вказує наявність КУЛЬТУ МУЧЕНИКІВ.

Сам культ можна розділити на дві магістральні частини:

1. горизонтальний, ГЕОГРАФІЧНИЙ. Його основа – сакральна географія тієї події: туристичні маршрути і піонерські здвиги довкола центрального поклоніння – Стелли. Паровозиком до цього йдуть “кручі, з котрих скидали комсомольців”, “криниця, в котрій їх топили” (у Халеп’ї) та інші “локуси страждання”. Плюс музей Комсомольської слави обіруч, як же без нього.

2. вертикальна, ПОДІЄВА. В її основі лежить відзначення трагічних дат походу за допомогою перманентних відтворень маршруту, відвідування музею, покладання квітів і тд.

Ця ситуація чимось нагадує сучасні колоніальні практики окупантів на Донбасі. Тоді ж ще живих “зеленівців” і їх дітей примушували брати участь у ритуалах самоприниження і покаяння, власне щорічному переживанні чужої історії про власну жорстокість і демонічність.

Значну роль у візуалізації і закріпленні радянського міфу зіграв культовий фотограф того часу Шиманський, чиї фоти Трипілля розповсюджувалися у вигляді поштових листівок.

І рефрен про злобних вбивць, котрим годували кожне нове покоління. Принаймні, школяр Мирослав плакав, коли слухав історії про “звірства бандитів” наприкінці 80-х.

НА ФОТО:

1. Кручі, з котрих скидали комсомольців.
2. Ймовірно, ті ж кручі, тільки з води.
3. Гора, на котру йдуть діти, щоб відзначити подію. Не знаю, яка саме з трипільських. Можливо – Посадова.
4. Новий (тоді) кінотеатр у Трипіллі.
5. Тотемна стелла і юні адепти культу страчених комсомольців.
6. Ще вона і ще.
7. Загиблі члени походу.
8. Турмаршрути “місцями бойової слави” комсомольського загону
9. Скрін з оповідання 60-х про “трипільський похід.”
10. Значок, цей маркер переконань і символ священного революційного музичного інструменту.