"Молитва, віра і дія": відверта розмова з отцем Володимиром про духовність у часи війни
Отче, кожна людина має свій унікальний життєвий шлях. Як Ви прийшли до служіння? Що вплинуло на Ваш вибір стати священником?
Моя дорога до священства почалася з раннього дитинства. Я народився на заході України, в родині з глибокою вірою. Моя бабуся та мама були дуже релігійними людьми. Підлітком, я регулярно відвідував церкву. Наш священник, отець Володимир, запропонував мені подумати про вступ до семінарії. Проте в той час я мріяв стати програмістом і не бачив себе у ролі священника.
Але життя пішло іншим шляхом. Одного разу я пережив містичний досвід, який вказав мені на те, що маю стати священником. Це було особисте, глибоке переживання. Після цього я вступив до семінарії, хоча і на третьому курсі знову мав сумніви. Але Господь вдруге дав мені знак, і з того моменту я більше не ставив під сумнів свій вибір. Вже 16 років служу у Київській єпархії.
Як розвивається релігійна громада у Миронівці? Чи є соціальні ініціативи, якими займається церква?
Церква має дві основні місії: навчати про Бога та молитися. Але сучасне життя вимагає від нас не тільки молитися, а й діяти. У нашій громаді ми активно займаємося волонтерською діяльністю з 2016 року. Ми допомагаємо армії: спочатку возили продукти, а зараз — техніку, буржуйки, генератори. Люди нашої громади дуже люблять Україну, і ми всіляко намагаємося підтримати наших воїнів.
Це не лише про матеріальну допомогу, але й про духовну підтримку. Ми організовуємо зустрічі з військовими, підтримуємо їхні родини. Служіння церкви не обмежується стінами храму, воно виходить за межі, коли виникає потреба допомогти ближньому.
Як церква залучає молодь до духовної освіти та життя громади?
Молодь сьогодні проходить непростий шлях. Вони вже не діти, але ще й не дорослі, що створює внутрішні конфлікти. Ми намагаємося навчати їх через проповіді, надаємо поради, коли до нас звертаються. Молитва — це один з найважливіших елементів у житті молодої людини. Ми не можемо змусити їх молитися, але можемо навчити їх, що молитва допомагає знайти правильний шлях у житті.
Я вважаю, що наша сучасна молодь навіть краща за попередні покоління. Вони виросли у складних умовах війни, бачать страждання і вчяться співчуття. Багато з них починають розуміти, що духовність і моральність є важливими складовими життя.
Як Ви ставитеся до заборони релігійних організацій, пов’язаних із Московським патріархатом, в Україні? Чи є такі осередки у Миронівці?
Українська православна церква Московського патріархату довгі роки була частиною Російської православної церкви. Їхнє вчення базувалося на політичних поняттях, що суперечить православній вірі. Вони пропагували “русскій мір”, намагаючись переконати людей, що між нами та росіянами немає різниці.
З 2014 року ситуація почала змінюватися, і сьогодні більшість вірян у Миронівці перейшли до нашого храму. Люди побачили, що Московський патріархат — це не про віру, а про політику. І цей процес продовжується, адже багато священників і вірян починають усвідомлювати справжню сутність цього вчення.
Війна вплинула на всі аспекти нашого життя. Як вона вплинула на релігійні обряди та служби у вашій церкві?
Війна дійсно змінила багато чого. Ми внесли зміни до богослужінь, тепер кожного разу молимося окремо за воїнів, полонених та померлих. Після служби я виходжу на середину храму і читаю молитви за Україну та за наших захисників. Також особливе місце займають благословення військових. Коли вони приїжджають додому або йдуть на фронт, ми завжди благословляємо їх та їхні родини.
Яскравий приклад змін – вінчання. Зазвичай існують певні правила щодо днів для вінчання, але для військових ми робимо винятки. Якщо хтось приходить і просить повінчати його в будь-який день, ми завжди йдемо назустріч. Це важкий час, і церква має адаптуватися до потреб людей.
Як церква підтримує родини військових?
Ми підтримуємо військових. Я часто їм телефоную, цікавлюся, спілкуюсь. Але ще більша увага до їх рідних і близьких. Я вам скажу більше, їм важче, ніж військовим. Я приїжджаю на фронт, я бачу теплу атмосферу між військовими. Вони посміхаються, часом жартують, мають щирі відносини, як братерство. Вони заклопотані, чимось займаються, часом страждають, у них там тяжко буває.
Там така атмосфера. А тут зустрінешся з рідними, наприклад, вони всі хвилюються, переживають, ночами не сплять, в депресію входять, безперестанно моляться, дзвонять своїм на фронт постійно, якщо хтось не виходять на зв’язок. Якийсь час вони собі не можуть знайти місця. Тут підтримка тим рідним, хто пішов на війну, не менше потрібна. Там капелани займаються, а ми тут. А ми тут займаємося. Це складна робота, але дуже важлива. Ми маємо бути поряд з ними, коли вони потребують підтримки.
Зараз ми переживаємо дуже важкі часи. Ці часи потребують єднання всіх. Консолідації патріотичних сил вірян, громадських організацій, бізнесу. Яка зараз з цим ситуація у вашій громаді?
У нас в нашій громаді є повне і цілковите розуміння, співпраця, спілкування з владою і з бізнесом. У нас дуже хороші стосунки з усіма представниками, і з громадськими організаціями, і з великим бізнесом, таким, наприклад, як величезний холдинг, Миронівський хлібопродукт. із дрібними фермерами, з усіма.
Також із владою, з опозицією, із депутатами. Чому? Тому що наша громада малесенька. І ми всі тут, чи ти депутат від Порошенка, чи ти депутат від Зеленського, всі сходимося у неділю на молитву. Чи ти підтримуєш того, чи ти підтримуєш іншого, чи ти багатий, чи ти бідний, чи ти керуєш, чи ти підпорядковуєшся. Всі приходять на молитву. Тому ми завжди готові відгукнутися на ті прохання влади, які вони до нас говорять. Завжди ми стараємося увійти в будь-яке положення.
І організацію офіційних заходів проводимо, молитов, поминання померлих, спільні волонтерські проекти, навчання одне одного, маємо співпрацю в будь-якій сфері діяльності. Те саме і з бізнесом. Так само як в людини є душа, так є і тіло. Церква, хоча і направлена на духовне, також має потребу в якихось матеріальних речах. Так само і бізнесмени, вони займаються більше розвитком благ і матеріальних здобутків, але вони теж мають потреби у духовному.
Тому тут головне не бути гордими, і не старатися показати себе, що ти влада, ти кращий чи ти гірший, а по-людськи, по-християнськи та один до одного ставитися. У нас все це є. Ми завжди знайдемо спільну мову, ми завжди домовимося, ніколи у нас не було конфліктів. У нас є одна мета. Це є Україна. І це є відповідальність за наших людей, за всіх і за майбутнє наших дітей.
На завершення нашої розмови, що б Ви хотіли сказати тим, хто зараз шукає віру або відповіді на життєві питання у цей складний час?
Я б сказав словами мудрого Соломона, він сказав «Все минає, минає це». Тобто все мине, завтра буде по-іншому. Я навчаю з Амвона, коли говорю проповідь, кажу людям часто, ви бачите, недавно ви всі плакали та кричали про Росію – наступає. Тепер радієте, бо ми наступаємо.
У вас кожен день міняється настрій якийсь. Ми всі християни, ми повинні дивитись на все згори. Зверху на все дивитись. І ми побачимо, наскільки все постійно у цих психологічних важких обставинах знаходитися. Що значить бути християнином? Це значить, найперше, вірити в Бога. Є два способи дізнатися про Бога. Пізнати Бога. Це природній і надприродній. До природного належить споглядання природи, праця наукова, дослідження світу, який створив Бог.
Таким чином людина приходить до того, що Бог є, і вона в нього починає вірити. А надприродній — це через молитву. Людина встає на молитву, вона починає відчувати присутність Бога. І коли людина відчуває присутність Божу у важкі часи, їй набагато стає легше. Вона відчуває, яка велика сила за нею стоїть. І це дуже заспокоює. І я вірю, що Господь допоможе нам подолати цей важкий період.
Руслан Авраменко
Notice: Undefined variable: readAlsoLabel in /home/socport/obukhiv.info/www/site/templates/blocks/BlockTypeRelated/rss.php on line 3
-
Чудеса віри та нові ікони у Свято-Михайлівському храмі
-
Свято-Михайлівський Храм: Храм вільної української церкви
