Писанкарка Анастасія Степанець: «Моя мета — щоб у кожному домі була хоча б одна писанка»

Писанкарство — це давнє традиційне українське мистецтво. З давніх часів писанці надавали сакрального значення — люди вірили, що кожен символ і колір, нанесені на неї, мали допомогти в житті родини. Сьогодні ж писанка є символом Великодня, а також об’єктом національної гордості. У грудні 2024 року ЮНЕСКО включило традицію та мистецтво оздоблення великодніх яєць до списку нематеріальної культурної спадщини людства.

Писанкарство розвинуте і в Борисполі. У місті працює писанкарка Анастасія Степанець, яка виготовляє писанки і проводить майстер-класи, де навчає цьому ремеслу людей. Про свій творчий шлях та традиції писанкарства на Київщині майстриня розповіла журналісту «Вістей».

Писанкарство запало в душу ще з дитинства

Писанкарство в життя Анастасії Степанець прийшло, коли їй було 8 років. Тоді дівчинка записалася на гурток декоративно-прикладного мистецтва, де вперше опанувала роботу з писачком. Викладачка гуртка давала дітям не лише практичні навички, а й розповідала про українські традиції та історію цього ремесла.

«Я почала займатися писанкарством зі шкільного віку. З першого класу я ходила на позашкільний гурток декоративно-прикладного мистецтва. Ми виготовляли різні творчі вироби, а навесні, напередодні Великодня, нам викладали ще й писанкарство. І це був саме той рівень, який можна побачити зараз у сучасних майстрів. Тобто це не було щось поверхневе, наша викладачка і історію нам розповідала, тому все було дуже глибинно. Саме тому це все й запало в душу», — розповідає майстриня.

Анастасія Степанець займалася у творчому гуртку досить довгий час. Під час навчання вона досконало опанувала писанкарську справу, її роботи були представлені на різних всеукраїнських і президентських виставках. Та згодом заняття декоративним мистецтвом відійшло на задній план.

«Займалась я, мабуть, до 9 класу. Потім обрала для себе інший напрямок — танці. Пам’ятаю, що дуже важко мені давався той вибір, бо я хотіла і туди, і туди, але по часу воно не співпадало. Потім були студентські роки, потім переїзд, одруження і народження дитини. Весь цей час я не займалась писанкарством», — розповідає Анастасія.

Перебуваючи у декретній відпустці, дівчина зрозуміла, що хоче займатися творчістю. Тоді ж згадала і про свої заняття в гуртку, де писала писанки. Взявши свій старий писачок до рук, Анастасія почала самостійно робити писанки.

«Взагалі я люблю займатися творчістю у вільний час. Але коли я сиділа в декреті, то зрозуміла, що мені чогось не вистачає саме навесні. Звісно, коли стає трохи тепліше, то можна вже щось робити надворі, адже я живу в приватному будинку. Але це не культурна складова, не те, що завжди може приносити задоволення. Мені ж хотілося додати якогось мистецтва. І якось я згадала про те, що можу писати писанки. У мене якраз був писачок, яким я працювала ще в дитинстві, і я почала писати. Хоч писачок вже й старенький, але це такий інструмент, що не має терміну придатності, він є і він працює.
Перші роки два я нічого не публікувала і не показувала своїх робіт, адже я не могла наздогнати той ритм і рівень, які в мене були колись. Навіть провести звичайну рівну лінію спочатку в мене не виходило так, як у дитинстві», — розповідає писанкарка.

«Хочу залучати людей до мистецтва, щоб вони пізнавали культуру»

Практикуючи писанкарство вдома у вільний час, Анастасія Степанець наздогнала свій колишній рівень і почала виготовляти різні писанки. Однак метою майстрині було не відкриття власної виставки чи виготовлення писанок на продаж. Вона обрала для себе шлях навчання інших цьому мистецтву.
Зараз писанкарка проводить різні виїзні майстер-класи. Також веде гурток писанкарства для учнів 5 класу в Бориспільському ліцеї «ОСНОВА». У цьому навчальному закладі Анастасія також викладає польську мову.

«Я не хочу бути майстринею, яка буде робити щось шаблонно, ідеально рівно. Я більше хочу навчати цьому ремеслу інших, мати більше практики. Моя мета — залучати людей до цього мистецтва, щоб люди пізнавали українську культуру», — каже майстриня.

Вже два роки Анастасія Степанець проводить майстер-класи з писанкарства у Борисполі, а останнім часом ще й у Києві, де попит на подібні заходи більший.

«Якщо чесно, попит на писанкарство серед бориспільців невеликий. Вже два роки я проводжу майстер-класи в Борисполі і мені чомусь здається, що я вже навчила всіх, хто цього хотів. Чому така картина? На мою думку, цьому є дві причини. По-перше, писанкарство не було таким розвиненим раніше. А по-друге, менталітет такий, що люди хочуть «тут і зараз». Наприклад, в мене вже розписаний календар на два тижні вперед, тому я була вимушена відмовити трьом людям у масштабних майстер-класах у Борисполі, бо вже ці дати зайняті. Я беру ще й виїзні майстер-класи в Києві, адже там попит значно більший, і люди, мабуть, більше розуміють, що подібні заходи потрібно спланувати заздалегідь», — розповідає Анастасія Степанець.
Щоб зацікавити людей, майстри переосмислюють традиційне писанкарство. Його презентують як захопливе естетичне заняття, долучаючи якомога більше українців.

«Людям потрібно подавати писанкарство з естетичної точки зору. Тобто їх потрібно зацікавити, а це дуже складно зробити. Я проаналізувала цю тенденцію і бачу, що є ті, хто вважає писанкарство «брудним», адже це віск і свічка, воно коптиться, це фарба, яйце декілька разів треба занурювати і таке інше. Тому це здається людям занадто заморочливим. Але ми, як майстри, намагаємось зробити все максимально гарно і мінімально якось брудно. Надаємо людям рукавички, все необхідне приладдя і навіть готові яйця, які не треба видувати. І підготовка до цього колосальна.

Щоб мені провести майстер-клас на 20 осіб, на підготовку потрібно години дві. Потрібно попередньо обробити яйця, бо це все-таки продукт тваринного походження, видути їх, обробити всередині, щоб не було залишків вмісту, і знежирити поверхню оцтом. Цей процес вже занадто спрощений для людей, щоб вони могли прийти, навчитися і передати отримані знання про писанкарство своїм дітям», — ділиться майстриня.

Наразі писанкарка Анастасія Степанець працює лише у восковій техніці. Однак ця техніка має декілька напрямків:
• травлення — коли на коричневому яйці воском малюється орнамент, потім писанка занурюється в оцет, який витравлює основний колір, і яйце стає світлішим. Після цього віск знімається і на писанці лишається коричневий орнамент;
• воскова в кольорі — коли писанка декілька разів занурюється в кольори, а по основному кольору шкаралупи наноситься орнамент;
• крапанка — коли на яйце крапається воском, потім його фарбують, а віск знімають;
• техніка Лемківщини — коли візерунок наноситься гострою або заокругленою шпилькою. Візерунки наносяться воском у формі мазків, розмазуючи їх від широкого до тонкого.

Час на виготовлення однієї писанки варіюється від складності техніки. Наприклад, найпростіші писанки можна виготовити за 30-40 хвилин, а на деякі можуть піти цілі тижні.

«Час на виготовлення писанки зазвичай різний. Це може бути від пів години, якщо вона не складна, наприклад, розписана по одному кольору. А є писанки, які можуть писатися тижнями, якщо там декілька, зокрема більше трьох кольорів. У цьому випадку це вже зовсім інша складність. Також є майстри, які пишуть писанки і на страусиних яйцях. Я поки не працювала з ними, розписати страусине яйце — це поки що моя мрія. Нещодавно одна з майстринь розповідала в інстаграмі, що страусине яйце вона розмальовувала місяць. І я цьому охоче вірю, адже це і фізично складно, і в рази більший обсяг роботи», — розповідає писанкарка.

Наразі мета Анастасії Степанець — долучити до традиції писанкарства якомога більше людей.

«Моя мета — щоб у кожному будинку була принаймні одна писанка. А ще краще — писачок, щоб людина володіла ним. Нам потрібно цінувати і зберігати нашу культуру», — каже майстриня.

Традиції писанкарства

Анастасія Степанець розповідає, що раніше писанка мала сакральне значення для українців. Вона була справжнім оберегом, оскільки в розписи вкладали глибокий сенс. Їх розписували на вдачу, на здоров’я і навіть на гарний урожай.

«Писанки не писалися з ціллю сходити в церкву і освятити гарні яйця, як це роблять зараз. Це були обереги, які часто дарували рідним і близьким з наповненням різних сенсів. Їх могли дарувати і на весілля, і на день народження, і на будь-які інші свята. І, звичайно, на Великдень — писанки завжди були невід’ємною частиною цього свята. Але писанками ніколи не грали в битки, для цього були крашанки. Писанки, все ж таки, мали сакральний зміст і до них ставились з повагою. Також були випадки, коли писанки писали в посуху для того, щоб викликати дощ. На яйце наносили орнамент грабельок, щоб був гарний урожай, а також могли додати крапочки, які символізували зерна пшениці. Писанки в жодному разі не викидали, їх закопували. І закопували саме на полі, де росте пшениця, або в місцях, де було щось не гаразд, або на городах. Люди в це вірили і вірою вони рятувалися», — розповідає Анастасія Степанець.

Сакральним був і сам процес виготовлення писанок — їх могли робити лише майстрині, які зналися на цьому. А готувалися до розпису писанок задовго до весни.

«Для писанок потрібна сконцентрованість і спокій. В давнину до цього готувалися ще з зими. Люди збирали сніг, адже для писанок була потрібна тала вода. Вона вважалася чистою, а також її обов’язково святили. Потім в цю воду замочували заготовки, щоб очистити їх.

Якщо зараз ми збираємося на майстер-класах, то люди часто говорять, що сприймають писанкарство як медитацію чи арт-терапію, тобто надають більш сучасних сенсів. А раніше це було щось закрите, до чого допускалася тільки майстриня. Писалися писанки переважно ввечері, щоб ніхто цього не бачив і не заважав», — ділиться писанкарка.

Також майстриня наводить кілька значень поширених кольорів і орнаментів:
• ріжки — благополуччя і багатство. Цей орнамент схожий на паросток, який є символом розвитку і росту;
• гілочки — здоров’я;
• листя дуба — мужність, сила;
• зелений колір писанки символізує здоров’я.

Деякі орнаменти є двозначними. Адже кілька носіїв трактували їх по-різному. Наприклад, орнамент ружі в одних джерелах символізує материнство і жіноцтво, а в інших — сонце, світло і мир.

Розписи писанок були незмінними і для кожного регіону були свої особливості. Змінювати їх було заборонено, адже кожний штрих і кожна крапочка мали свої значення. Є й орнаменти, які притаманні Київщині.

«На Київщині поєднували дві техніки. По жовтому кольору чіткі орнаменти, червоним кольором додавалися крапанки, а зверху покривалося чорним кольором. На них чітко видно поєднання двох технік — чіткі, промальовані писачком орнаменти, і вільні вкраплення, які можуть розтектися, бо це віск.

Взагалі вважалося, що не можна змінювати той чи інший колір або той чи інший орнамент, які притаманні кожному регіону. Чому так було? Бо орнаменти писанки — наче молитва, яку не можна змінювати. Тому вони й називаються традиційними, оскільки майстрині дотримувались вікових традицій і боялися порушити яку-небудь схему в орнаменті», — завершує свою розповідь писанкарка Анастасія Степанець.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама