Психолог Веста: «Як фільтрувати політінформацію»

До другого туру виборів залишився тиждень, тож напруга в суспільстві зростає в геометричній прогресії. Як гідно протриматися цей час і не розсваритися з рідними, друзями та колегами через різні погляди на політику? «Вісті» звернулися за порадами до лікаряпсихотерапевта Центру психотерапії і медичної психології Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1 Вести Бондар.
— Весто Валеріївно, чому неприйняття чужого вибору перетворилося в суспільстві на агресію?
— Людині за своєю природою властиво ідеалізувати власну думку. Вона моя — значить, правильна. Але сьогоднішнє різке протистояння має дві основні причини. Перша — вибори, від яких залежить, без перебільшення, майбутнє України. Друга — це те, що вони проходять, коли країна знаходиться в стані війни, яка теж породжує у людей тривогу, невпевненість і агресію. Причому сприйняття війни як факту для багатьох абсолютно різне. Одні щодня ризикують життям, втрачають близьких, середовище проживання, змушені починати все з нуля, а інші живуть так, ніби нічого не відбувається: ходять в ресторани, їздять на відпочинок, насолоджуються життям. Звичайно, сторонам важко знайти порозуміння.
— Не секрет, що агресія проти чужої думки підігрівається штучно через телеефір і публікації в соцмережах. Брудна лайка, образи і навіть погрози стали нормою, а дискусії політиків, журналістів перетворилися на бої без правил. Щоб б ви порадили читачам з метою самозахисту? Як не загрузнути в емоціях?
— Сьогодні у нас відбувається протистояння на рівні поглядів людей в різних таблицях цінностей, де думки не можуть бути однаковими. Андре Моруа якось зауважив: «Усе, що відповідає нашим бажанням, здається правильним. Усе, що суперечить їм, викликає лють». Треба розуміти, що є і завжди були люди, які одного разу і назавжди повірили в якийсь лозунг і будьякий аргумент сприймають мало не як посягання на життєві цінності. Доводити їм щось означає викликати агресію, створити конфлікт. Це закон масової психології. Найскладніше розбиратися в собі самому, усвідомлювати власну відповідальність. Набагато простіше створити в суспільстві ідеалізований образ ворога або героя. І все, немає потреби в рефлексіях розбиратися в собі, щось робити, змінюватися, тут вмикається стадний інстинкт: одні «за», інші — «проти».
— Що потрібно робити, щоб цього не сталося?
— Думати! Розуміти, що гасла, які закликають до агресії, — це момент провокації. Тому відразу кажіть собі «стоп»! Зробіть паузу, обміркуйте. Увімкніть розум; сумніви, бажання розібратися, вийти на рівень раціонального — ось головний спосіб протистояти зомбуванню. Потрібно отримати максимум інформації, бажано — з різних джерел. Ставитися до всього, що відбувається, з точки зору реаліста. Запитуйте себе: кому це вигідно? Навіщо мені це розповідають? Яке місце тут посідаю я, що це дасть особисто мені, чи варто мені включатися у цей популізм? Вчитися дивитися на світ своїми очима. Не треба шукати того, хто знайде для тебе правду і відкриє очі на істину.
— Але абсолютно виключити емоції неможливо, це під силу тільки роботу, але не людині…
— Ви абсолютно праві. І не треба цього робити. У тій напруженості і емоційності, яка зараз спостерігається в суспільстві, є свій позитив. Насправді найстрашніше — це суспільна апатія. Факт, що людям не байдуже те, що відбувається в країні, і вони готові відстоювати свої переконання, свідчить про високу громадянську активність суспільства — і це плюс. Єдина думка — ознака тоталітарної держави. Плюралізм думок — свідчення демократії, але емоції повинні бути контрольованими, головне —раціоналізм.
— Як в політичних дискусіях не зіпсувати відносини з друзями, близькими, колегами?
— Дійсно, агресивними словами, категоричністю суджень можна зруйнувати стосунки з людьми, які були вашими друзями багато років. Єдиний спосіб цього уникнути — розмовляти зі своїми опонентами так, щоб тебе хотіли слухати, м’яко, бути готовим до компромісу. Не нав’язувати свою точку зору, не ображати, не принижувати співрозмовника, не навішувати ярликів. Намагатися почути один одного. Категорично не раджу влаштовувати запеклі дебати в родині. Залиште їх за порогом свого будинку. Краще погуляти всім разом, зібратися за родинним столом, порадувати своїх рідних приємними сюрпризами. Пам’ятайте, вибори минуть, ситуація зміниться, а з чим лишитеся ви?
— Бачила в Фейсбуці, як відомий блогер навчав прихильників, як слід переконувати тих, хто ще не визначився зі своїм вибором. Зокрема, він написав: «Не називайте їх зараз дебілами. Ви встигнете зробити це пізніше. Говоріть з ними лагідно, демонструйте, що ви їх поважаєте». Не кажучи про моральну оцінку, чи спрацює така тактика переконання опонентів?
— Як психолог, скажу однозначно «ні». Нещирість завжди відчувається. Навіть якщо ви не знайомі з прийомами психологічного маніпулювання, ви все одно відчуєте, що з вами ведуть гру. Це проявляється у погляді, жестах, інтонаціях. Звичайно, є спеціально навчені люди, які вміють приховати нещирість намірів. Але після розмови з ними ви все одно відчуєте дискомфорт, щось несправжнє і фальшиве. Найчастіше на такий гачок потрапляють емоційні або надто довірливі люди, слабкі особистості. Тому при подібних дискусіях краще відключити емоції і включити рацію. Ще одна серйозна психологічна проблема, яка підстерігає нас зараз — страх, тривожне очікування, чим все завершиться. Здебільшого це штучний стрес, навмисне нагнітання напруги. Не варто піддаватися цим почуттям, навіяним політтехнологами. Шукайте виходи виходу з цього. Допоможуть прогулянки на свіжому повітрі, спортзал, фітнес, улюблені книжки. Не заганяйте себе в емоціональну і психологічну надуману нестабільність і не дозволяйте це робити іншим. Будьте свідомими!

До теми.

«Інформаційний простір інтенсивно впливає на людину, зайнявши велику частину її життя! У людей складається ілюзія, що вони можуть контактувати з усім світом, але — чим більше комунікаторів, тим більше відчуття психологічної самотності. Ми живемо у величезній ілюзії, яку дарує нам техніка, підміняючи реальне життя, ми починаємо жити псевдожиттям, яке обов’язково повинне увійти в конфлікт із нашою психологією й породити тривогу. Інтернет створив нам звабу імітувати життя, але на імітації не створюється реальне життя. Ми — люди, в принципі, альтруїстичні й емпатичні, тобто, ми включаємося — й на емоції реагуємо емоціями. Тож, якщо влаштовувати у своєму житті свідомо позитивні ланцюжки, то потрошку можна робити себе щасливішими».

Олег ЧАБАН,
доктор медичних наук, професор, психіатр,
психотерапевт і клінічний психолог.

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама