ПЕТРУ ГОРЯЄВУ ВРУЧИЛИ ІМЕННИЙ ЛІТАК, ЯКИЙ НА СВОЇ ЗАОЩАДЖЕННЯ КУПИЛА ЗЕМЛЯЧКА ХРИСТИНА ЦУПРИК

Петро Горяєв на літаку ІЛ-10, побудованому коштом Х. Цуприк

Петро Микитович Горяєв народився у селі Сомкова Долина Переяславського повіту в родині бідняка 13 січня 1920 року. Сім’я складалася із 9 осіб: мати, батько та семеро дітей – 5 синів і 2 доньки. Усім синам довелося воювати, і найприємнішим для родини було те, що всі повернулися з війни. Найстарший Іван та найменший Григорій воювали у піхоті, після війни жили у рідному селі, Василь – військовий лікар на флоті, жив у м. Ломоносово Ленінградської області, Петро – льотчик-штурмовик – та Олександр – зв’язківець  – оселилися  у Василькові.

У 1936 році Петя закінчив 7 класів неповної середньої школи в рідному селі. Працював у колгоспі ім. Ворошилова помічником рахівника (у 1940 році закінчив заочні курси бухгалтерів). З 1938 року – секретар комсомольської організації  колгоспу.

У грудні 1940 року вступив до Лугинської військової авіаційної школи механіків і закінчив її у м. Курган (куди школа була евакуйована у липні 1941 року). З грудня 1941 року по червень 1942 року – навчання у початковій 14 військовій авіаційній школі пілотів м. Чебоксари. З липня по листопад 1942 року – навчання у 3 Ібресінській військовій авіаційній школі пілотів (навчання на літаку УТ-2 – навчально-тренувальному). З листопада 1942 року по квітень 1944 року навчався у Молотовській військовій авіаційній школі (училищі). І тільки на початку травня 1944 року був направлений уже льотчиком-штурмовиком (ІЛ-2) у званні молодшого лейтенанта у бойову частину – 723 штурмовий авіаційний полк 211 штурмової дивізії 3 повітряної армії, який базувався на той час у Західній Білорусії на польовому аеродромі міста Городок (недалеко від  Полоцька). Літав на таких типах літаків: ПО-2, УТ-2, ІЛ-2, ІЛ-10.

З перших же днів прибуття у діючу армію взяв участь у бойових діях під час визволення Західної Білорусії і Прибалтики. За цей час здійснив на літаку-штурмовику 84 бойові вильоти з метою знищення живої сили і техніки супротивника.

Петру Микитовичу найбільше запам’яталися два найхарактерніші випадки із бойових вильотів.

Складне завдання було поставлене 1 липня 1944 року в районі міста Полоцьк – поблизу станцій Шумиличі і Вешенковичі. Чотирьом штурмовикам ланки Горяєва треба було знищити ворожу переправу через Західну Двіну – не допустити просування живої сили, техніки супротивника на протилежний бік. В лоб, як мовиться, не візьмеш – зеніток натикано одна на одній. Не прорвешся. А якщо зайти з того берега? Потрібно непомітно перелетіти через річку і зробити наліт з боку німецьких позицій. Ризик теж неабиякий, але фашисти аж ніяк не чекають такого ходу подій. Як порішили, так і успішно здійснили. На аеродром повернулися в повному складі.

Зі спогадів Петра Горяєва: «Я, як командир ланки, отримав завдання: ланкою, до складу якої входило чотири літаки, у надзвичайно складних метеоумовах – при дуже низькій хмарності і поганій видимості – знищити переправу живої сили і техніки супротивника через річку Західна Двіна.

Петро Горяєв та Христина Цуприк у Переяславі. 1965 р.

Внаслідок правильно обдуманого раптового нальоту з тилу супротивника ланка прямим попаданням бомб зруйнувала переправу через річку Західна Двіна. Під час цього вильоту ми знищили більше сотні гітлерівців, розбили 9 автомашин, 7 кінних повозок, подавили зенітний вогонь 6 точок і створили 8 осередків пожежі.

Ланка без жодної пробоїни у літаках, виходячи із завдання на бриючому польоті від винищувачів супротивника, благополучно повернулась на свій аеродром.

За цей виліт на знищення переправи всі льотчики отримали від командування подяки, а я був нагороджений першим орденом Бойового Червоного Прапора».

Витяг із нагородного листа: «За час боїв на 1 Прибалтійському фронті з 22 червня по 23 липня 1944 року тов. Горяєв здійснив 12 успішних бойових вильотів по передньому краю оборони супротивника і ближнім тилам в районах м.  Вітебська, Вешенковичі, Шумиліно і Полоцька. Всі бойові завдання командування тов. Горяєв здійснив лише відмінно. Особливо тов. Горяєв відзначився в боях під час визволення міст Вітебська і Полоцька, за що від командування полку має низку подяк. Технікою пілотування ІЛ-2, як молодий льотчик, володіє добре і грамотно його експлуатує в бойових умовах. Тов. Горяєв в боях з гітлерівцями показує зразки мужності і відваги. На виконання бойових завдань літає з великим бажанням і за короткий період часу уже отримав достатній бойовий досвід. У повітрі орієнтується добре і випадків втрати орієнтування під час виконання бойових завдань у тов. Горяєва не було. Виконуючи бойове завдання 1 липня 1944 року в районі м. Полоцька, тов. Горяєв внаслідок прямого попадання бомб зруйнував переправу через Західну Двіну, чим не дав можливості вивести з-під удару живу силу і техніку супротивника. Дисциплінований. Політично розвинений добре. За зразкове виконання бойових завдань командування, за мужність і відвагу в боях з гітлерівцями заслуговує урядової нагороди – ордена Червоного Прапора».

Другий виліт, який закарбувався в пам’яті, був 13 жовтня 1944 року в небі над Кенігсбергом. У дзвінке осіннє небо він підняв шість своїх штурмовиків під прикриттям чотирьох винищувачів. До об’єкту бомбардування – залізничної станції – долетіли благополучно. В точно визначений час атакували і підпалили ворожий ешелон. Пішли на другий захід. І тут… Навперейми їм – хвиля фашистських винищувачів. Сили далеко не рівні. Часу на роздуми немає. А ворожі літаки все ближче – двома чіткими лініями, крило в крило.

З болем і гіркотою Петро Микитович згадує: «З нашого боку також були втрати. Іще під час першого заходу на ціль прямим попаданням зенітного снаряда супротивника був збитий льотчик Саша Тимофєєв разом із повітряним стрільцем. А також були підбиті три наші винищувачі із прикриття. Уже під час повернення із завдання льотчики викинулися з парашутами на своїй території.

А наша група (уже в кількості чотирьох літаків-штурмовиків і одного винищувача) зайняла бойовий стрій і маневруючи відійшла від супротивника, вийшла на бриючий політ і благополучно повернулася на свій аеродром.

За успішне виконання бойового завдання під час штурму залізничного ешелону і повітряний бій з чисельно переважаючими силами супротивника командування оголосило всім льотчикам нашої групи подяки, а я був представлений і нагороджений другим орденом Бойового Червоного Прапора».

Витяг із нагородного листа: «Тов. Горяєв вміло маневруючи над полем бою відмінно виконав бойове завдання і одночасно відбив всі атаки винищувачів супротивника, повернувся на свій аеродром неушкодженим.

19 жовтня 1944 року під час штурму ешелонів на станції Кретинген тов. Горяєв попав під сильний загороджувальний вогонь зенітної артилерії супротивника і вміло маневруючи над ціллю, вивів свій літак і не мав жодного пошкодження. Технікою пілотування літака ІЛ-2 володіє відмінно. В повітрі орієнтується добре. Під час виконання бойових завдань демонструє зразки мужності і відваги».

За успішні бойові вильоти та виявлену сміливість і мужність нагороджений двома орденами Бойового Червоного Прапора і двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, а також трьома медалями.

Отримав низку подяк від Верховного Головнокомандувача за визволення міст Вітебська, Полоцька, Шауляя, Інстенбурга (Черняховська), Кенігсберга (Калінінграда), а також низку подяк командувача повітряної армії 1 Прибалтійського фронту (за вміле і мужнє виконання бойових завдань із розгрому німецьких загарбників на 1 Прибалтійському фронті).

Зі спогадів льотчика-штурмовика Петра Горяєва: «У січні 1945 року наш полк у повному складі відбув до м. Чапаєвська Куйбишевської області у 12 навчально-тренувальний авіаційний полк на перенавчання на нову бойову техніку – літак ІЛ-10. Там мені і був вручений іменний літак, який на свої заощадження купила моя землячка колгоспниця із села Сомкова Долина Цуприк Христина Григорівна і просила Верховного Головнокомандувача т. Сталіна передати літак своєму земляку (мені). За наказом т. Сталіна мене розшукали і мені вручили літак ІЛ-10. На цьому літаку з написом: «Подарок летчику-земляку Петру Горяеву от колхозницы Цупрык Христи Григорьевны» мені довелося брати участь у повітряному параді 1 Травня 1945 року над Красною площею м. Москви. За участь у повітряному параді від Верховного Головнокомандувача т. Сталіна я отримав подяку, іще коли перебував у повітрі. Нам, штурмовикам, особисто Сталін по радіо подякував за хороший бойовий порядок над Красною площею».

У «Книжці обліку засвоєння льотної програми» є такий запис: «1.V. ІЛ-10. Кількість виконаних польотів – 3, час – 1,40. Політ парадним строєм над Красною площею м. Москви 1-го Травня 1945 року».

У 1945 році Петро Микитович одружився на дівчині із Сомкової Долини Катерині Цигановій (народилася 22 лютого 1921 року). Під час війни Катю разом з іншими хлопцями та дівчатами забрали до Німеччини. Коли поїзд рухався територією Польщі, хлопці напоїли поліцаїв і почали вистрибувати. Разом з ними вистрибнула і Катя… Прийшла до тями. Ночами добиралася до рідного села, а потім переховувалася аж до приходу наших військ.

Після закінчення війни Петро Горяєв продовжував армійську службу. У 1952 році закінчив Краснодарську вищу офіцерську школу штурманів. За станом здоров’я у квітні 1954 року капітан Горяєв демобілізувався. Оселився у  Василькові.

Працював у міськкомунгоспі завідувачем і заступником голови міськради, з 1961 року – старшим інспектором відділу кадрів у будівельній організації ПМК-19.

Разом з дружиною Катериною Трохимівною виховали двох синів – Анатолія (1946 року народження) і Віктора (1950 року народження).

Часто приїздив у рідне село Сомкову Долину і зустрічався з Христиною Цуприк, на заощадження якої був побудований літак ІЛ-10 і за наполяганням якої цей літак вручили Петру Горяєву. Не раз після успішного бойового вильоту він слав палкі подяки землячці.

Помер Петро Микитович Горяєв 17 вересня 1998 року.

Згадаємо наших славних земляків, жителів села Сомкова Долина колгоспницю Христину Григорівну Цуприк і льотчика-штурмовика Петра Микитовича Горяєва у День Перемоги, для якої обоє зробили так багато.

Надія Бойко, завідувачка музею-діорами «Битва за Дніпро в районі Переяслава восени 1943 року»

–

Джерело: Вісник Переяславщини