Патронат у Києві: як допомагають дітям, що потрапили у скруту

 

– У Києві є лише 2 патронатні сім’ї. Це дуже мало, адже патронатне виховання потрібне в країні. Також ця послуга не є достатньо розрекламованою, тому багато людей про неї не знають, – розповідає Наталія.

 

Патронат – це комплексна послуга, яка передбачає тимчасовий догляд, виховання та реабілітацію дитини в сім’ї патронатного вихователя у період подолання дитиною, її батьками складних життєвих обставин та/або у період прийняття рішення щодо подальшої долі дитини.
 

 

Щоб стати патронатним вихователем, треба відповідати ряду вимог. По-перше, досягти повноліття, по-друге бути громадянином України, по-третє мати досвід виховання дітей та спільно з добровільним помічником пройти курси професійної підготовки за спеціальною програмою та отримати відповідну рекомендацію. Також потрібно отримати згоду всіх членів своєї сім’ї про готовність розміщення під патронат дітей, та укласти із відповідним органом опіки та піклування договір про надання послуг патронату.

 

– У патронатного вихователя обов’язково має бути помічник, який допомагає на волонтерських засадах, – додає Наталія Базильчук. 

 

Зараз Наталія та її родина виховує дівчинку-підлітка. Жінка розповідає, що це їхня вісімнадцята дитина.

 

– Ми стали патронатною родиною випадково, хоча я знаю, що в житті випадковостей не буває. Я була на тренінгу, де познайомилась зі співробітницею благодійного фонду, який лише починав впроваджувати патронат на експериментальному рівні. І вона запропонувала мені стати патронатним вихователем. Я, звичайно, взяла час на роздуми, адже це досить серйозне рішення. Після кількох місяців роздумування моя сім’я пішла на спеціальні курси, – згадує Наталія свою історію.

 

Під час навчання тренери моделювали кандидатам різні життєві ситуації й були випадки, коли люди відмовлялись далі проходити курси, бо розуміли, що вони не зможуть взяти відповідальність. 

 

– Я пам’ятаю усіх дітей та їхні долі. Кожна історія неповторна. Була і дитина з багатодітної родини, неповнолітня вагітна дівчина, яка в нас народжувала. Також згадую історію, коли мама залишила двох діток – одна з яких померла, а інша потрапила до патронатної родини. До слова із нашим першим вихованцем ми досі підтримуємо стосунки, – каже Наталія.
 

 

Наталія розповідає, що упередженого ставлення через свою діяльність з боку оточення не відчувала. Спочатку сусіди думали, що родина всиновила хлопчика. Через певний час, коли з’явилась друга дитина, вони почали цікавитись детальніше, але ворожого чи негативного ставлення ні до сім’ї, ні до дітей не було.

 

– Робота патронатного вихователя – це робота 24/7. Діти потрапляють до нас різного віку та з різними проблемами. І вони завжди з нами поряд: вдома, на дачі, в лісі та навіть на весіллі сина, – наостанок розповідає Наталія.

 

Кияни, які хочуть допомагати дітям і спробувати себе у ролі патронатного вихователя, можуть звернутися в центр соціальних служб.