Олена Сухенко: «Мама для мене є прикладом»

Ольга Сухенко – колишня сільська голова Мотижина у Макарівському районі на Київщині. З грудня 2020 року вона обіймала вже оновлену посаду старости села у МАкарівській громаді. 9 березня 2022 року Ольга Сухенко вийшла на зв’язок з редактором ІА “MKV” і коротко проінформувала: «Ситуація в селі дуже важка», а 23 березня 2022 року російські військові, які на той час тимчасово окупували Мотижин, увірвались до будинку Сухенків та забрали із собою Ольгу і її чоловіка Ігоря. Ввечері того ж дня забирають ї їх сина – Олександра.

02 квітня 2022 року, після відступу російських окупантів, військові з добровольчого батальйону «Крим» знаходять в лісі поблизу Мотижина братську могилу з тілами чотирьох людей. Двох швидко ідентифікують – це Ольга та Олександр Сухенки.

19 жовтня 2023 року Ользі Сухенко мало б виповнитися 52 роки. Про маму розповіла в інтерв’ю інформаційному агентству “MKV” донька загиблої Ольги Сухенко – Олена Сухенко.

Мама була дуже комунікабельною людиною, а в школі мріяла стати вчителем літератури

Розкажіть де і коли народилася Ваша мама?

Моя мама народилась в Києві, в Дарницькому районі. Це для мене тепер один з найулюбленіших районів Києва.

Кожного разу коли ми разом з мамою проїжджали через ці місця, вона завжди з любов’ю і приємним сумом згадувала і розповідала нам про своє дитинство. Це було завжди приємно слухати нам з братом.

У якій школі вона вчилася? Які оцінки мала в школі? Який улюблений предмет був?

Мама навчалась в спеціалізованій загальноосвітній школі № 127. Точно знаю, що вона була дуже старанною і відповідальною ученицею. Навіть нещодавно знайшла її характеристику зі школи, там описано дуже багато позитивних якостей мами. Вона була дуже комунікабельною людиною, мала шкільних подруг, з якими тримала зв’язок все своє життя. З приводу навчання, мабуть більший хист вирізнявся до гуманітарних наук, зокрема мова та література. Навіть, пам’ятаю, як мама часто розказували, що в школі мріяла стати вчителем літератури.

Який навчальний заклад закінчувала? Яку вищу освіту отримала?

Спочатку мама закінчила Київський торгівельно-економічний коледж, а вже через декілька років отримала вищу освіту у Київській державній академії державного транспорту за спеціальністю «Облік і аудит».

Бережу відео з їх весілля, як згадку про щасливе життя своїх батьків

Коли і як познайомилася з Вашим татом? Коли вони одружилися?

З моїм татом, Ігорем Васильовичем Сухенком, мама познайомилась в 13 років на весіллі друзів. Я знаю, що він запросив маму до танцю, бо вона йому дуже сподобалась. Тату на той час було майже 19 років, і мама розказувала, що він їй здався тоді дуже дорослим чоловіком.

Маю відмітити, що мій тато був дуже впевненим, харизматичним і розумним чоловіком. І тому, саме після того знайомства розпочались їхні відносини, які тривали більше 5 років. Батьки одружились 31 березня 1990 року. У нашому сімейному архіві є відео з їх дня весілля. Ми часто всією сім’єю та друзями батьків дуже любили переглядати це відео на загальні свята. Тепер я бережу його, як пам’ять про щасливе життя своїх батьків.

Якою Ви пам’ятаєте свою маму по відношенню до дітей?

Мама, особисто для мене, уособлення найкращих якостей якими може володіти матір до своїх дітей. Це була і подруга, і порадниця, і захисниця мене і брата. Вона виховувала нас не словами, а особистим прикладом. Вона вміла так підтримати, як ніхто інший, вміла знайти правильні слова, які так були необхідні у якійсь життєвій ситуації. І звичайно, її безумовна материнська любов відчувалась де б я не була, чи то далеко від дому, чи поряд у колі сім’ї. Це безцінне багатство – відчувати любов мами, мати таку маму. Дуже важко і боляче жити без неї.

Робота для мами була не просто роботою, це було покликання, це була частина життя

У Вашої мами одна онука? Якою вона була бабусею? (Це питання викликає сльози на очах Олени – ред.)

Так, моя донечка була єдиною онукою у батьків. А для неї бабуся Оля – наулюбленішою бабусею на світі. І навіть, якщо я зберу всі приємні слова, які є для бабусь, їх не вистачить щоб описати наскільки чудовою вона була для нашої Марії.

Вони дуже багато часу проводили разом, бабуся співала Марії багато пісень, ходила з нею на роботу, готувала смаколики і завжди чекала, щоб внучка швидше приїхала в гості.

Моя мама давала стільки тепла і любові своїй внучці, скільки ніхто ніколи не зможе дати. Від цього стає нестерпно боляче… І тому все, що я можу зробити – це кожного дня пам’ятати і розповідати донечці про її найкращу бабусю Олю.

Що для Ольги Петрівни була посада сільської голови, а потім старости?

Посада для мами була, не просто як робота, а більше покликання, піклування про людей, про село. Це було її частиною життя. Здавалось, у мами майже не було вихідних, вона завжди старалась повністю віддаватись своїй справі, завжди йшла на допомогу людям у будь-якому питанні. Буде правдою, якщо я скажу, що мама була безвідмовною людиною, вона максимально старалась допомогти і дати пораду кожному, хто звертався за допомогою. Вона дуже хотіла і робила все для того, щоб село розвивалось і жило. Вона була берегинею і душею нашого Мотижина. Мама була справжньою Людиною, як на словах так і по вчинках. Важко тільки прийняти це слово – «була».

Чи розповідала Ольга Петрівна вдома про складнощі на роботі?

Вдома, з батьками, ми завжди обговорювали і ділились всім, що відбувається в нашому житті. І звичайно, про свою роботу мама часто нам розповідала. Мені було цікаво слухати розповіді мами, я завжди захоплювалась як їй вдавалось вирішувати складні ситуації, знаходити спільну мову між людьми. Всі розуміють, що посада сільського голови (а потім старости) – це дуже непроста робота, яка потребує терпіння і витримки. Але зараз, коли я чую багато позитивних відгуків від місцевих жителів, впевнено можу заявити, що мама справлялась зі своєю роботою на відмінно.

Якось я запитала в мами, чи подобається їй те, чим вона займається, чи може їй навпаки важко і вона б можливо, колись захотіла змінити свою професію. Мама з впевненістю відповідала, що це її покликання і вона, справді, дуже любить свою роботу.

Мама завжди любила коли всі вдома, в сімейному колі – і це було її головне свято

Яке хобі було у Вашої мами?

Мама, як справжня господиня любила готувати, а ще дуже любила доглядати за своїм квітником.

Кожні вихідні, коли ми приїжджали до батьків, вона завжди старалась пригощати нас якоюсь новою і цікавою стравою. Мій чоловік і зараз часто згадує, що найсмачніша кухня для нього була тільки в тещі.

Мама дуже любила троянди, тому в нас вдома весь квітник був засаджений різними видами троянд.  Пам’ятаю як мама завжди, прийшовши з роботи, зайде в двір і стоїть біля своїх квітів – тішиться ними.

На городі мамі теж не було рівних, вона встигала зранку там попрацювати на грядках, нарвати запашного базиліку і принести як вона казала: «На роботу, для своїх дівчат».

Тому здавалось, що мама встигає скрізь… А може так і було.

Розкажіть про сімейні традиції, які були у вашій родині.

Основна традиція в сім’ї – це приїхати до батьків на вихідні і святкові дні. З дитинства, ми з братом дуже любили Великдень, і тому кожного року намагалися не пропускати це свято, і приїжджати додому, в Мотижин. Останні роки часто разом з мамою пекли паску, і завжди ходили разом до церкви.

Мама завжди любила коли всі вдома, в сімейному колі – і це було її головне свято.

Батьки і брат з самого початку прийняли рішення залишатись в селі

Розумію, що боляче, але згадайте про 24 лютого 2022 р.

Зранку, 24 лютого 2022 року, дізнавшись про початок широкомасштабного вторгнення, я разом з чоловіком і дитиною відразу поїхали до батьків, в Мотижин. На той час мені здавалось, що це найбезпечніше місце на землі. Пам’ятаю, що той весь день мама провела на роботі, вирішуючі всі нагальні справи, які були в її компетенції.

27 лютого ввечері, коли зайшла російська техніка все змінилось. Село було окуповане. Але мама, все одно тримала зв’язок з усіма жителями і максимально старалась інформувати про всі події.

Як Ви підтримували зв’язок з рідними у березні 2022 року?

Пробувши в окупації тиждень, 4 березня мені з родиною вдалося виїхати з села на Західну Україну. Батьки і брат з самого початку прийняли рішення залишатись в селі. Я дуже переживала за них, але вони завжди рішуче стояли на своєму, і я просто хотіла вірити, що з ними все буде добре. Вони мене запевнили в цьому.

Ми підтримували зв’язок кожного дня, зранку та ввечері з мамою, а з братом я намагалась тримати зв’язок ще частіше.

Що вони вам повідомляли про ситуацію в селі?

Ситуація в селі була дуже складна, і розмови по телефону були недовгими.

Батьки та брат розповідали про те, як вони жили і діяли в окупованому селі – організовували евакуаційні коридори, допомагали продуктами та ліками, підзаряджали телефони та старались максимально підтримувати зв’язок з мешканцями Мотижина. Моя сім’я залишилась допомагати людям. Чи кожен зміг так як вони? Для мене мої рідні – Герої.

З мамою останній раз я спілкувалась 22 березня ввечері. Це була коротка розмова, мені здавалось, що мама спокійна.

Коли ви спілкувалися востаннє? Якщо не секрет, про що була розмова?

З мамою останній раз я спілкувалась 22 березня ввечері. Це була коротка розмова за те, чи всі вдома, чи відносно тихо і чи мама тримається. Мені здавалось, що мама спокійна. Я побажала їй тихої ночі – і це все. Якось дуже важко прийняти той факт, що такою була остання розмова.

Коли Вам повідомили про арешт рідних?

23 березня зранку я дзвонила на телефон мами, але слухавку тоді взяв мій брат. Він стисло розповів, що в наш будинок приходили російські солдати і робили обшук. Мене це дуже злякало і я просила їх перейти в інше, більш безпечне, місце чи інший будинок. Брат запевнив, що з ними все добре і вони залишаться вдома.

Пізніше, вдень, мені повідомили сусіди, що моїх батьків забрали рашисти з нашого будинку. Я до кінця не хотіла вірити і розуміти, що це правда.

Встигла зробити один дзвінок брату, і він підтвердив що батьків дійсно забрали, але він не збирається залишати дім, поки батьків не повернуть. Я просила його не вимикати телефон і тримати мене на зв’язку, просила переховатись десь. Але Сашко нікуди не збиравсь йти.

На скільки мені відомо, майже відразу, та російська погань повернулась і за братом. Сашко лише написав мені останню смс «Лєна, з нами все добре». І більше зв’язку з ними не було.

Коли Ви дізналися про смерть рідних?

Про смерть рідних я дізналась 2 квітня 2022 року. Ця дата – найгірший день мого життя.

Мама для мене є прикладом – берегиня сім’ї, чудова дружина і господиня, людина вірна своїй професії

Завжди важко втрачати близьких людей. Які б поради ви дали тим хто з цим зіткнувся?

Втрата близьких – це непосильне відчуття горя, яке кожна людина переносить індивідуально. Це не потрібно порівнювати, і важко давати поради. Я вважаю, що люди, які втратили когось з рідних на цій війні, заслуговують підтримки оточуючих і мають повне право просити допомоги.

На своєму досвіді, можу сказати, що на сьогодні мені допомагають впоратися з втратою рідних групи психологічної підтримки. Це місце, де, в першу чергу, я можу себе ідентифікувати з такими ж людьми як сама, а також можу отримати допомогу кваліфікованих спеціалістів і перейняти досвід інших, щоб знайти сили жити далі.

Якою у вашій пам’яті залишиться мама?

Мама для мене є прикладом – берегиня сім’ї, чудова дружина і господиня, людина вірна своїй професії та справжня українська жінка. Людина, яка віддала своє життя за наше спільне майбутнє, за наше село – заслуговує шану та повагу на все життя тих, хто живий. І якби я не пишалась мамою і всією сім’єю, це не зменшує болю і суму за ними.

Раніше ІА “MKV” повідомляло, що у вересні 2022 року у Макарівській громаді відбувся футбольний турнір “Пам’яті сім’ї Сухенків”. Родина була близька до цього виду спорту. Ігор Сухенко разом з однодумцями заснував місцевий футбольний клуб «Колос», який успішно виступав на районних турнірах, а Олександр Сухенко із 9 років грав у футбол.

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!