Облиш надію, хто сюди потрапляє…

Облиш надію, хто сюди потрапляє…
27 Січня 2025, 15:01
Поділитися:

«З десятків мільйонів людей, кинутих фашистськими бузувірами до тюрем і таборів смерті, вижило небагато. З мільйонів закатованих і розстріляних чудом уціліли одиниці – випадкові обранці долі. Одним із них був я… Отже, я беру слово після страти»,– так починає свою документальну сповідь «Слово після страти» відомий український письменник-публіцист Вадим Бойко.

Автора книги у віці 16 років вивезли на каторжні роботи до Третього райху. Він був в’язнем німецьких концентраційних таборів і в’язниць, сім разів тікав, за що був засуджений до смерті, але, лише завдяки збігу обставин, йому вдалося уникнути розстрілу. Одним із героїв цієї трагічної оповіді є наш земляк із села Садки (нині Макарівської шромади) Іван Дмитрович ТЕРЕЩЕНКО – в’язень п’яти концтаборів, у тому числі – Аушвіца і Бухенвальда.

У спогадах Івана Дмитровича, зі сторінок книги постає трагічна, монументальна картина великого подвигу та героїзму невільників гітлерівських таборів смерті.

…Нелегкий життєвий шлях пройшов наш земляк Іван Терещенко, проте ніколи не жалівся на долю, яка під час військового лихоліття Другої світової війни випала на долі мільйонів людей. Після закінчення семирічки, як відмінник навчання, Іван Дмитрович вступив поза конкурсом до Київського автодорожнього технікуму. Але червневий ранок 1941 р. перекреслив усі сподівання та життєві плани юнака. Був призваний до лав Червоної армії і в складі артилерійського полку брав участь в обороні Кіровограда (нині Кропивницький), потім – Умані, Канева, і нарешті – Києва. В районі села Віта Поштова Івана було поранено в голову, але про госпіталізацію не було й мови. З важкими боями продовжувався відступ, а потім – оточення, повторне поранення і… полон. Спочатку – у таборі для військовополонених у районі Дарниці міста Києва, потім – у місті Житомир, з якого втік, а потім – у місті Ківерці, звідки вже була групова втеча.

Але дуже швидко втікачів затримали і відправили спочатку в Рівне, а потім – в Гданськ, а далі – в Катовіце. І знову групова втеча. Цього разу втікачі були видані жандармам поляком, який отримав по 200 марок винагороди за кожного з них. Цього разу Терещенка з товаришами доставили до Кракова, де полонених жорстоко катували і били. Але це, виявляється, було лише прелюдією перед табором смерті. Партію в’язнів, серед яких був і Терещенко, відправили до Аушвіцу…

«Своїм життям я завдячую Вадиму Бойку», – зі сльозами на очах сказав Іван Дмитрович. Кожного дня в туалетній кімнаті штабелювали померлих в’язнів перед відправкою в крематорій. Того дня померлих було 33. Бойко, який зайшов до туалетної кімнати виявив, що якийсь бідолаха опритомнів і якось виліз із штабеля трупів, уже посипаних хлоркою, та подає ознаки життя. Він дав йому миску супу і допомагав, чим міг. І ще Іван Дмитрович завдячував чеським та польським патріотам: «Головний писар Аушвіца Юзеф Церанкович, вилучав карточки в’язнів, позначених хрестиками (так позначали кандидатів у смертники) і таким чином нас з етапом відправили в Бухенвальд». Іван Дмитрович дивувався, як з трьохсот в’язнів, відправлених у відкритих вагонах, йому вдалося вижити в числі всього сімнадцяти страждальців! Терещенко відразу влився в ряди підпільників і почали готувати збройне повстання, яким керував інтернаціональний комітет, очолюваний німцем Ернестом Тельманом і радянським військовим інженером Дмитром Карбишевим.

9 квітня 1945 р. підпільний комітет дізнався, що 11 квітня буде страчено всіх в’язнів Бухенвальда, тому ухвалили рішення, яке, зберігаючи таємницю, в’язні передавали один одному. Вранці 11 квітня до табору підійшли американські війська і це стало поштовхом до постання в’язнів. Усіх вивели на прибирання території і після сигналу – вибуху ручної саморобної гранати, 126 тисяч в’язнів кинулись на охорону, яка за лічені хвилини була вся перебита, а німці, що знаходилися на вишках, почали тікати, рятуючи своє життя. Таким чином в’язні Бухенвальда були врятовані від неминучої смерті. Терещенко важив усього 32 кілограми, але все ж продовжив боротьбу у складі 723 стрілецького полку, який брав участь у штурмі Берліна.

У 1947 р. демобілізувався і повернувся в рідне село на Макарівщину. Працював у Садках завідуючим бібліотекою, та завклубом в Садках і Борівці, а потім в Макарові – директором Будинку культури та РЕМі. Усе витримав і ще довгий час проживав у селі Фасівочка, у своїй родині, радіючи дітям і онукам. Ось такий він наш легендарний герой – Іван Дмитрович Терещенко, який помер у лютому 2010 року та похований в селі Фасівочка на Макарівщині.

…Вадим Якович Бойко помер у віці 93 років 18 грудня 2019 р., напередодні 75-ї річниці звільнення концентраційного табору смерті Аушвіц, що поблизу Освенціма у Польщі.

Раніше ІА MKV розповідало про вручення листів остарбайтерів у Боярській громаді на Київщині

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Макарівщини.

Запис Облиш надію, хто сюди потрапляє… спершу з’явиться на Інформаційне агентство "MKV".

Джерело