«Найбільше мотивує те, що нас чекають», – броварські волонтери | Трибуна

Ігор Романенко «волонтерить» із 2012 року. Спочатку це були дитячі будинки, а з 2014-го – допомога армії. Юлія Заярна та її численна команда опікуються декількома інтернатами: дитячими та психоневрологічним. Тетяна Война врятувала, пролікувала та прилаштувала в сім’ї понад сотню броварських котів та кішок.  Що рухає цими людьми, що є їхньою головною мотивацією в цій непростій справі?

Ігор Романенко: «З лінією фронту ми постійно на зв’язку»

Хоча Ігоря Романенка в місті знають як колишнього голову Громадської ради при управлінні освіти та волонтера, який допомагає військовим, розповідь про своє волонтерство чоловік починає з «довоєнного» періоду.

Почалось усе з дитячих будинків у Циблях, Житомирі та Прилуках, яким Ігор допомагав особисто від себе як меценат. Далі, як голова батьківського комітету НВК, почав залучати до поїздок школярів, сформувалась команда спонсорів із місцевого бізнесу. Часи були такі, що інтернати потребували найнеобхіднішого, навіть звичайної їжі та одягу. Потім уже справи дійшли до заміни шкільних парт, іншого інвентарю та влаштування концертів для вихованців інтернатів.

Коли розпочалася війна, волонтерство змістилося у бік потреб військових. З початку армії не вистачало найнеобхідішого: бувало, що возили і шкарпетки, і цигарки, і просто їжу, розповідає Ігор. Останні роки зосередилися на матеріально-технічному оснащенні наших військових: тепловізорах, біноклях, приборах нічного спостереження, глушниках на автомати, а також техніці – джипах і тому подібних б/у автомобілях та запчастинах до них. «За цей час налагодили зв’язки, – посміхається Ігор. – Є спеціалісти будь-якого профілю: техніку знаходимо, купуємо, дістаємо, ремонтуємо, збираємо з частин. Вирішуємо широке коло завдань, навіть справжню військову техніку  змайстрували».

Ігор Романенко (крайній праворуч) в одній із поїздок на передок

Ситуація на передку змінилася: матеріальне та грошове забезпечення армії покращилося, але тримається вона на тих патріотах-контрактниках, які на передку із самого початку військової агресії, розповідає Ігор. На фронті не вірять у перемир’я, не схвалюють відведення військ та з тривогою спостерігають за політичною ситуацією. Усе це негативно впливає на волонтерство, яке тримається на пожертвах бізнесу та свідомих громадянах. «Звісно, що відчувається втома: кількість допомоги постійно скорочується. Але постійні спонсори з числа місцевих підприємців нам допомагають, як і раніше», – розповідає Ігор Романенко. Є патріоти, які вкладають навіть свої особисті кошти, щоб воювати з використанням  сучасної техніки.

Щодо мотивації, то Ігор її описує так: «Ми постійно на зв’язку, ми в курсі їхніх потреб та побажань. А головне – ми стали друзями, спільнотою, що єднає країну. Ніколи раніше не думав, що в мене в кожному регіоні, майже в кожному місті будуть побратими, які готові відгукнутися та допомогти».

Вітаємо Ігоря Романенка із нагородженням!

Юлія Заярна: «Ми обов’язково повертаємося»

Юлію та її команду знає усе місто як волонтерку, яка допомагає інтернатам для дітей та дорослих. А розпочалося усе майже випадково: Юлія шукала донора крові для своєї подруги. У цей час їй зателефонувала жінка з Чернігівщини, яка замість пропозиції бути донором попросила звернути увагу на інтернати області, якими ніхто не цікавиться. Юлія зателефонувала в інтернати, дізналась про потреби  і вирішила самостійно у своєму дворі зібрати допомогу хоча би від сусідів. На велике здивування, на її звичайний пост у ФБ відгукнулося  багато містян: протягом дня ящиками везли фрукти, печиво, соки, мішками – дитячий одяг.

Юлія Заярна (зліва направо – п’ята )  з командою волонтерів під час чергової поїздки

Юлія в дитячому будинку

«Перші поїздки були шокуючими, – пригадує Юлія. – Від того, що ми побачили, плакали навіть чоловіки. У великий мороз діти бігали в демисезонному одязі та взутті, навіть не у всіх були шкарпетки. Була велика потреба у засобах від вошей та лишаю. В психоневрологічному інтернаті для дорослих до нас із 110 осіб вийшло лише 5, інші не вірили у наші добрі наміри. Заходити в їдальню ми навіть не ризикнули».

Але команда волонтерів довела, що їх не кине, обов’язково повернеться. Це одразу змінює ставлення: і персонал, і самі вихованці інтернатів бачать у волонтерах не «відвідувачів», а друзів, а керівництво розуміє свою відповідальність, розповідає Юлія. В підсумку, команда волонтерки постійно  опікується Старобасанською школою-інтернатом, Замглавським психоневрологічним інтернатом для жінок, Прилуцьким та Білоцерківським будинками дитини, Ніжинським дитячим інтернатом, а також десятками сімей, які виховують дітей із інвалідністю по всій Україні.

У дитячому будинку

Про команду Юлія розповідає довго та захоплено. Буває, каже жінка, що до команди додаються цілими колективами. Наприклад, одна ІТ-компанія побажала виконати замовлення дітей перед Новим роком. Волонтери до команди додаються після кожної поїздки, а потім ці ж самі люди неодноразово повертаються та запрошують інших. Більш того, є іноземці, які приїжджають спеціально в Україну, що відвідати дітей в інтернаті. А долучитися до команди може будь-хто та будь-коли, достатньо написати та «забронювати» місце на найближчу поїздку.

Про свою мотивацію Юлія продовжує зі сльозами на очах: «Ми відчуваємо відповідальність за тих, із ким познайомились в інтернатах. Якби ви знали, як вони про нас пам’ятають, як чекають! Скільки радості при зустрічі! Ми постійно переписуємося, постійно на зв’язку. Ми не можемо зрадити цих людей, ми слідкуємо за їхніми долями  та радіємо їхнім успіхам. Ми ніколи не давимо на жалість, коли пишемо про поїздки, тому що свідомі того, що наші пости читають і наші друзі в інтернатах, а ми поважаємо їхні  почуття».

Тетяна Война: «Моя мета – зменшити кількість безпритульних тварин»

На сторінці Тетяни у ФБ – сотні котів, і в кожного своя історія порятунку, лікування та прилаштування. Звісно, що гарних та породистих забирають швидше, але відчайдушна волонтерка не здається та шукає усім не просто домівку, а відповідальних власників. «Моє волонтерство почалося з дитинства, – розповідає Тетяна.  – Моя мама була лікарем, і ми з сестрою «рятували» кошенят та цуценят, а мама їх лікувала. Вже у дорослому віці перше кошеня, якого я намагалася вилікувати самостійно, на жаль, не вижило. Після цього я принципово взяла безпородне  хворе кошеня з підвалу свого будинку. А далі в мене ніби «відкрилися очі»: я стала бачити цих нещасних тварин усюди».

Тетяна Война зі своїми підопічними

Далі діяльність волонтерки спрямувалась на котів зі свого будинку, потім – своєї вулиці та навіть мікрорайону. Волонтерка зрозуміла, що вихід із ситуації – стерилізація тварин, і системно, одне за одним, за власний рахунок проводила стерилізацію безпритульних тварин у нашому місті. Соцмережі вдихнули у волонтерство «друге життя» та допомогли об’єднатися з однодумцями: зараз Тетяна працює вже з командою таких самих волонтерів.

Тетяна Война – рятувальник за родом занять (працює в ДСНС) та за станом душі. Немає жодного місця, щоб Тетяна та її команда не врятували хоча б одну кошачу сім’ю (кішку із кошенятами).

Зазвичай їх дістають із підвалів, льохів, промзон. Тваринки хворі, лишайні, дикі.  На своїй сторінці Тетяна демонструє подряпані руки, але справжній біль, каже жінка, доставляє байдужість і безвідповідальність людей: покинутих кошенят не помічають, уже прилаштованих – повертають або навіть знову викидають.  Часто на заклики до спасіння тварин відгукуються одні й ті ж самі люди – такі ж волонтери, які вже опікуються великою кількістю тварин. Тому Тетяна витрачає майже всю свою зарплату на лікування котів та платну рекламу з метою прилаштування тварин. Витрати на спасіння однієї кошачої родини можуть сягати 20 тисяч гривень, а таких сімей в рік багато.

«Хочемо, щоб нас почул а і влада, і люди, хочемо донести простий меседж: стерилізація важлива. Якщо у вас немає часу цим займатися, завжди є можливість долучатися фінансово, інформаційно. Тільки так ми зможемо стати цивілізованим суспільством», – резюмує волонтерка.

Ангеліна Козлова

Фото – із соцмереж волонтерів та надані ними

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Джерело: Трибуна – Бровари