На Броварщині, перепливаючи на баркасі, річка Десна забрала життя сімох мешканців с. Пухівка

 Історія Броварщини завжди славилась всілякими цікавинками, які і насьогодні змушують «відкривати від подиву рота» не тільки людей поважного віку, але й сучасну молодь.

В с. Пухівка, Броварського району проживає корінна мешканка, яка знає історію свого села, мабуть, більше за всіх.  Це Холошвій (Коваль) Віра Дмитрівна.

Народилася 1 січня 1955 року в селі Пухівка. 
У 1972 році закінчила Пухівську середню школу, а у 1976 році – Київський топографічний технікум. Любов до рідного села, до рідного краю не дозволила проміняти його на життя у столиці, куди її направили на роботу. Змушена була працювати не за фахом на різних посадах у радгоспі “Пухівський”, директором Будинку культури, в санаторії -профілакторії „ Зоряний”, у відділі Соціального захисту населення. 
Любов до рідного слова привела її в 1983 році в літературно-мистецьке об’єднання “Криниця” міста Бровари, при районній газеті “Нове життя”. З того часу сотні разів друкувалася в районній газеті з віршами, гуморесками, дописами на злободенні теми села і району. З виступами об’їздила багато шкіл, бібліотек району, Броварів та навіть міста Києва. В газетах “Сільські вісті”, “Київська правда”, “Молода гвардія”, “Злагода”, “Патріот України”, “Веселі вісті”, в обласних, районних газетах Івано-Франківської, Черкаської та Вінницької областей, в журналах “Київ”, “Перець” та на радіо неодноразово звучали усмішки та гуморески . 

    У 1987 році була учасником обласного семінару молодих літераторів в Ірпені. А у 1988 році – учасником республіканського семінару в м. Києві та учасником наради молодих літераторів в 1989 році. Друкувалася у колективному збірнику „ Криниця” (1994 рік), (2005 рік). 

У 1995 році вийшла перша книга гумору „ Тримай язик за зубами”.

У 2003 році – ( у співавторстві ) історико – краєзнавча “Наше село Пухівка”. 

У 2004 році — книга гумору “Якби я була Президентом”. 

2005 рік – збірка поезії “Босоніж по стерні” та дитяча “У лисички, у сестрички”. 

2008 рік – “Пухівські придибенції”, « Дивосвіт мого дитинства» 

2009 рік –  друкувалася в всеукраїнському гумористичному альманасі  “3 ким сміється Україна”. 
Двічі лауреат гумористичної премії “Світ уцілів, бо сміявся” газети “Веселі вісті”, Лауреат літературної премії імені Григорія Чупринки за книгу гумору « Якби я була президентом». 
Із 2007 року на заслуженому відпочинку. Одружена. Має двох доньок і двох онуків. Живе у рідному селі.

Вона розповіла трагічну, але дуже цікаву історію, якій 19-го серпня виповниться 90 років.

– З історії села та Десни.. 90 років тому.

Десна – це краса, це вода, риба, відпочинок, водне сполучення. Але вода. це й біда, яка щороку забирає чиєсь життя. І, на жаль, не одне..

19 серпня 1929 року, на Спаса, в селі сталася велика трагедія.

За Десною, у Пухівці були луки та літні табори для худоби. І щоб заготовити сіно і доглядати за коровами, треба було щодня переправлятися колгоспникам через річку. В той час на Десні уже був установлений дерев`яний паром, яким перевозили за Десну підводи. Худобу переправляли вплав, а люди переїжджали великим дубовим човном, який називали баркас.

Того трагічного дня на баркасі за Десну їхало 28 жителів села Пухівка. Серед них дві жінки та діти. Човен від’їхав від крутого берега річки, а навпроти йому їхав паром. Баркас якимось чином зачепився за трос парома та перекинувся.

Люди барахталися у воді, кликали на допомогу. Врятуватися було нелегко. Під крутою кручею було глибоко і вода вирувала. Хто був неподалік кинулися шукати якісь довгі палиці, гілляки дерев, намагаючись подати потопельникам.

Декого порятували, хтось зміг сам виборсатися з обіймів смерті, а сім пухівців загинуло. Серед них Висоцький Терентій Якович, Козаченко Дмитро Пилипович, Марченко Роман, Марченко Денис, молодий хлопчина Різаненко Андрій Васильович та двоє жінок Сулима Марія Семенівна, Висоцька Марина Микитівна (мати 5-х дітей).

Молода дівчина, Клавдія, хотіла порятувати свою матір Марину, але вона була далеко від берега і не могла вчепитися за гілляку. Вчепився молодий хлопець, який потім одружився на своїй рятівниці. Мої ровесники знали цю жінку, бабу Клашку, і її дочок Ольгу та Софію (Клашчині). Їхня хата стоїть навпроти церкви.

А шість, чи сім років потому одного літнього дня знову в село прийшла біда – Десна забрала життя трьох підлітків: Двох братів: Різаненків Степана та Івана Терентійовичів, і Різаненка Івана Петровича ( брата Петра сліпого), – розповідає Віра Дмитрівна.

 

 

Джерело: https://atbrovary.org RSS feed