Молода вчителька мріє стати директором

Перед завершенням навчального року «Вісті» поговорили із вчителем початкових класів бориспільського НВК ім. Костянтина Могилка Іриною Соломоненко про те, що тримає сьогодні молодих і амбітних спеціалістів на вчительській роботі.

Ірині, уродженці Кіровоградської області, з дитинства подобалося все, що пов’язане із педагогікою. «Я уявляла себе вчителем, бібліотекарем чи вихователем дитячого садка», — згадує співрозмовниця. Каже, із вибором професії їй вагатися не довелося. Спочатку було навчання в Олександрійському педагогічному коледжі ім. Сухомлинського, після — завершення магістратури в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті ім. Сковороди.

23-річна випускниця довго шукала місце роботи, батьки радили повертатися на малу Батьківщину. Однак доля усміхнулася — в Управлінні освіті та науки Бориспільської міськради повідомили, що є вакансія в НВК ім. К. Могилка. Директор школи —Світлана Григорівна — прийняла і надала вибір: стати вчителем у першому чи третьому класі. Ірина погодилася взяти на себе 4-річну відповідальність.

Тепер молода вчителька прокидається у будні о п’ятій ранку, щоб доїхати з Переяслав-Хмельницього, де орендує житло, до школи, де працює. Але це не найскладніше. «Робота з батьками — найважча. Слід навчитися толерантності і вміння говорити «ні», навчитися конструктивно вказувати їм на недопрацювання дитини для спільного блага. Нещодавно, наприклад, був випадок: мати звинуватила у факті булінгу в класі. Починаємо розбиратися, виявляється, що ситуація перебільшена, але бесіди з дітьми були проведені», — розповідає вчителька.

Ірина Володимирівна вважає, що підхід до навчання і виховання у сучасній школі у молодого вчителя відрізняється від принципів досвідчених педагогів, де дисципліна багато значить. На уроках Соломоненко учні можуть вільно підстругати олівець чи втамувати спрагу, бо, каже, не обов’язково сидіти сумирно на уроці — не це важливо. Головне, щоб була робоча зацікавлена атмосфера і результат.

«Праця вчителя — процес пошуку і самовдосконалення, як у професійному, так і особистісному плані», — каже співрозмовниця. Ірина щодня присвячує щоденній підготовці до уроків 2-3 години, вважає домашнє завдання обов’язковим для вчителя. А зацікавленість в очах дітей — найцінніша нагорода для неї, адже тоді, наголошує, робота приносить задоволення. Хоча не приховує, що зарплата вчителя залишає бажати кращого.

Були у неї і казуси в роботі, через зауваження від керівництва. «Пам’ятаю, як перед моїми першими осінніми канікулами дирекція вирішила перевірити моє ведення журналу, а він був незаповнений, бо я елементарно не знала, як це робиться. Дописую журнал, плачу, але втираю сльози, щоб не зіпсувати документ», — згадує свій перший негативний досвід молода вчителька.

Ірина — людина амбітна і мріє продовжувати працювати, розвиватися і стати у майбутньому директором однієї зі шкіл Борисполя. «Так, я хочу, і я буду директором! Але досягну цього сама, поступово і чесно, без поблажок і допомоги», — підкреслює вона.

Нині Ірина переконана, що вона на своєму місці, тому крім програмних знань навчає дітей добру і співпереживанню. Так вони разом — і молода  вчителька, і її вихованці — крок за кроком набираються досвіду і розуміння життя, і цей процес обопільний.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама