Марія Андріївна Анашкевич: педагог за покликом серця

90-річна Марія Андріївна Анашкевич, ветеран праці, відмінник народної освіти, понад 50 років пропрацювала на педагогічній ниві вчителем української мови та літератури. У Борисполі її добре знають ті, хто навчався у вечірній школі та в загальноосвітніх школах №5 та №8. Тендітна, привітна жінка теплими словами пригадує всіх своїх учнів. «Вісті» завітали до Марії Андріївни, щоб дізнатися її історію життя.

Дитинство та юність

«Я народилася у Полтавській області, у Лубенському районі у невеличкому селі Мгар, яке знаходиться за 3 км від Лубен, — розповідає Марія Андріївна. — Батько у мене був вчителем. Школа, у якій він працював, була дуже схожа на приміщення другої школи у Борисполі, яке знаходиться навпроти ліцею «Перспектива». У приміщенні було два класи для навчання та три вчителі, адже село було маленьким. Ми мешкали родиною в частині приміщення школи. Тому школа була моїм рідним домом.

До навчання в університеті я все життя жила в селі. Навіть потяга не бачила, ніде не їздила. І от дочка директора школи їхала вступати до Чернівців, то і я з однокласницею Дусею та ще з однією дівчиною поїхала з ними. І вийшло так, що вступили на навчання лише ми з Дусею.

Вчилася я добре. Отримувала стипендію. На останньому курсі познайомилася з майбутнім чоловіком. Він закінчив навчання в льотному училищі у Харкові та вже працював штурманом в аеропорту у Чернівцях. Перед захистом диплому ми одружилися. Чоловік дуже хотів, щоб диплом я отримала уже з його прізвищем. Так і сталося. Ми одружилися і все життя прожили душа в душу. Анатолій був простий, як і я, сільський хлопець. Був дуже добрий, ніколи ми не сварилися, всюди разом були. Любили один одного та шанували».

Після закінчення університету Марія Андріївна з чоловіком жила в Чернівцях. З 1958 по 1959 рік працювала у Текстильному технікумі на посаді викладача української мови та літератури.

Потім військову частину, де служив Анатолій, розформували, і молода родина переїхала жити до Києва, де Марія Андріївна працювала вихователем 5-7 класів у інтернаті, а чоловік перекваліфікувався з військового на цивільного льотчика та згодом почав працювати в аеропорту «Бориспіль». Потім родина отримала житло й оселилася в Борисполі.

Родинне коло

«Чоловік дуже любив свою роботу. Присвятив їй все своє життя, мав орден «Знак пошани» та медаль «Ветеран праці». Багато років літав. Працьовитим був. Жили ми душа в душу, він любив мене та оберігав.

Він був гарним батьком. У нас було двоє синів. І так само, як чоловік Анатолій, сини Сергій та Леонід були льотчиками.

Чоловік помер, коли йому виповнилося 73 роки. Не витримало серце смерті старшого сина, то захворів і з часом зліг.

У мене є дві онуки — Вікторія і Марія та внук Андрій. Вони завжди мене відвідують та у всьому допомагають. Я щаслива людина, адже моє життя було наповнене родинним щастям та улюбленою роботою», — розповідає Марія Андріївна.

Педагогічний шлях

«В 1962 році я пішла працювати в Бориспільську школу робочої молоді (вечірня школа — ред.) викладачем української мови та літератури. Там навчалася різна молодь: будівельники, співробітники аеропорту. А ще нас направили до Мартусівки у в’язницю викладати роті солдат, що там служила. Возили нас, викладачів, туди вантажівками. Пам’ятаю, веду урок у солдат, а вони всі в секунду піднялися та побігли після звуку сирени. Лячно стало мені. Там же зброя та ув’язнені поруч. А мені черговий військовий, що в коридорі вартував, каже: «Не бійтеся, зараз вони повернуться до вас. Мабуть, десь пташка пролетіла чи миша пробігла, то сигналізація спрацювала». Ось такі пригоди були у Мартусівці, — розповідає Марія Андріївна. — Також довгий час я була керівником методичного об’єднання за своїм фахом. З 1973 року працювала викладачем української мови та літератури у загальноосвітній школі №5. А в 1976 році, як побудували ЗОШ №8, стала працювати там — аж до самої пенсії, а вірніше, до 2007 року, доки мені не виповнилося 73 роки. У школі №8 всі були дружні, колектив чудовий. І вечори організовували цікаві, і діти хороші були. Ми багато подорожували з дітьми по всій країні: Рига, Одеса, Львів, Чернівці, Умань, Київ…

А ще я дуже любила проводити відкриті уроки. Одного разу з Києва приїздили на такий мій урок, то потім перевіряючий ділився своїм враженням такими словами: «Урок гарний, мабуть, наступного разу на уроці і танцювати будемо».

Скарби душі

Під час зустрічі кидаються в очі щирість та натхненність 90-річної жінки, якій довелося двічі пережити війну: у дитинстві і сьогодні. Вона не занепадає духом, щодня молиться за перемогу та є прикладом віри й оптимізму.

Безліч прочитаних жінкою книг, томи тлумачних словників української мови, класична література, старовинні фото та альбоми з фотографіями учнів, ну і, звісно, вітальні листівки від учнів — ось це найбільші скарби Марії Андріївни, які вона роками зберігає на полицях шаф та час від часу із задоволенням переглядає та перечитує, поринаючи у приємні спогади.

Ось лише крапля теплих слів, які написали учні своїй улюбленій вчительці:
«Марія Андріївна, наша класна мама, ну як ми без вас. І Одеса, і Львів — всюди вперше з вами. І КВН були, і тепло шкільних років ми зберегли…»
«Дорога Марія Андріївна, вітаю вас із Днем народження, бажаю здоров’я на довгі роки, нехай негаразди оминають вас…»
«Добре серце та свої знання — ви все віддали своїм учням, ласку свою та терпіння…»
«Хоч нам і сумно із школи вже йти, але пам’ятайте, що вас ми любили…».

Дітей за всі роки педагогічної праці багато було. Згадаємо декого із учнів: Наталія Поліщук, Тетяна Вишневська, Марина Коваль, Оксана Цівун, Лариса Федунець, Тетяна Слюсар, Андрій Іщук, Валерій Долженков, Лариса Коломієць, Людмила Краснобаєва, Світлана Ярош, Ігор Хамін, Віктор Жарін, Світлана Шмакова, Алла Мелешко, Ірина Бондаренко, Нінель Воловик, Вадим Черненко, Володимир Карнаван, Володимир Кулик, Віталій Татаренко, Ірина Бондар, Оксана Московка, Ігор Гончаренко, Олексій Гриневич, Олександр Зубко, Ірина Герасименко, Світлана Бабич, Сергій Міщенко, Ігор Шалімов, Юрій Ликов… Кожне прізвище та ім’я учнів відгукується теплом душі у Марії Андріївни Анашкевич.

«Ще в мене була учениця Оксана Цівун, яка наразі працює вчителем. І як же приємно чути від неї, що вона хоче бути схожою на мене для своїх учнів», — ділиться своїми відчуттями Марія Андріївна.

Багато хто з учнів і по сьогодні відвідують Марію Андріївну, яка завжди радо зустрічає гостей. Не забувають свою вчительку, телефонують їй, щоб дізнатися про здоров’я.

«Ольга Катерна, Дмитро Загниборода, Віктор та його дружина Тетяна Бойко, які колись були однокласниками, Володимир та його дружина Олена Мудренко — всі ці та багато інших моїх учнів не просто згадують про мене, а й допомагають мені, піклуються про мене. І я вдячна кожному зі своїх учнів за їхні серця, — розповідає Марія Андріївна. — Хочу подякувати всім своїм учням. Зрозуміло, що багато прізвищ ми не згадали, але я пам’ятаю з теплом у серці кожного».

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама