«Людина з табуретом»: остання подорож Леоніда Кантера

В кінотеатрі «Жовтень» кияни ще мають змогу подивитися документально-пригодницький фільм «Людина з табуретом». Його створено на основі матеріалу, який Леонід Кантер відзняв під час експедицій з табуретом до океану, участі у захисті Донецького аеропорту та інших епізодів свого життя. 

Леонід Кантер у 2014-му році придумав проект «З табуретом до океану».  Він полягав у тому, щоб донести чотири кухонні табурети зі своєї кухні до чотирьох океанів. Без грошей та спонсорів. І фільмувати подорож на камеру. Остання мандрівка до четвертого океану –  Тихого була 2010 року. Потім Леонід поїхав в АТО. Там зняв фільм про захисників Донецького аеропорту  «Добровольці Божої Чоти» та «МІФ»  про життя оперного співака Василя Сліпака «МІФ». Також він є засновником арт-хутора «Обирок» в Київській областы, де проводив різні фестивалі. Виховував трьох дітей. 4 червня 2018 року знайшли його тіло – несподівано для всіх Леонід Кантер вчинив самогубство. Друзі і колеги Леоніда вирішили все ж зробити фільм. Вдалося це зробити завдяки грошам, зібраним на Спільнокошті, та гранту Українського культурного центру. 

Команда презентує картину в кінотеатрі “Жовтень”

– Від початку хотіли показати подорожі. Але сталася добровільна смерть. Леонід лишив 20 файлів, які записав в останні години життя. Цим відео ми «прошили» весь фільм, – поділився режисер Ярослав Попов. – Щасливе і солодке розбавили гірким.  Завершуємо позитивно – як мандрівники досягли мису Горн на березі Тихого океану. Використали ідею Леоніда поєднати документальні кадри з анімацією. Анімація пов’язана з проектом «Казки Магдалени», які записувала його дружина Діана в подорожі. Показуємо кілька казок. Мандрівка займає половину фільму. Передивився 500 годин матеріалу з усіх подорожей та вибрав найяскравіші події. Наприклад, народження другої доньки Кантера Патагонії в Аргентині. В подорож ми «вплели» події на війні, життя в Обирку. Є уривки з останнього інтерв’ю Леоніда, записаного в травні 2018. Коли Леонід пішов з життя, ми зняли його друзів, які могли б говорити про це, спробувати пояснити. В першу чергу, це стрічка про людину, яка мріяла і не боялася втілювати свої мрії. 

– Фільм буде цікавий усім, кому цікаве життя, – говорить продюсерка Катерина Мізіна. –  Стрічка викликає сильні емоції. Ми побачили це на перших показах. У людей просто немає слів. Всі відчули ту любов і світло, яку ми закладали. 

Крім фільму, у видавництві «Люта справа» вийшло друге перевидання книги «З табуретом до океану». Це спогади Леоніда Кантера і Павла Солодька про їх пригоди в мандрівках з табуретами до чотирьох океанів – Атлантичного, Індійського, Льодовитого й Тихого.

У кожного вдома  є табурет, який можна взяти і віднести до океану

Про експедиції «Вечірньому Києву» розповів Кірил Крауцоу (справа) з білоруської команди

Я познайомився з Леонідом Кантером в 2007 році в Гомелі. Друзі попросили пустити переночувати музикантів з України. Він йшов в експедицію до Північно-Льодовитого океану. Мене зачепила сама ідея. Що у кожного вдома  є табурет, який можна взяти і віднести до океану. Все кинув і пішов з Леонідом. Тоді бродяжив тільки тиждень. Повернувся, звільнився з роботи. Зрозумів, що піду в наступну експедицію. Вона продовжувалась більше року  – з березня 2010 до квітень 2011 – і змінила моє життя. 
В подорожі траплялося багато цікавих історії. Ми переміщувалися найчастіше автостопом. В Бразилії з цим погано. Вирішили знайти вантажівку, яка відвезе нас одразу з Сальвадоро до Сан Паоло. Це 2 тисячі кілометрів. Лише на третій день знайшли вантажівку. В кузові було багато коробок. Залишилося 60 сантиметрів місця. І ми в такому просторі провели 40 годин. 

Люди реагували по-різному. В Нью-Йорку російськомовні туристи сказали – о, це точно наші. Бо радянська табуретка. Хтось вважав нас божевільними, хтось сміявся. Але байдужих не було. Щодня доводилося з кимось знайомитися. Умовою було 33 долари в кишені.  Далі знайомишся з людьми, товаришуєш. Щоб вони розповіли куди йти, підвезли, покормили. Коли люди дізнавалися про нашу місію, самі хотіли допомогти. Нагодувати, пустити переночувати, почути наші історії. Сім разів закінчувалися гроші. Зупинялися і шукали, де заробити. У нашої білоруської команди був маленький ансамбль. Ми співали пісень і таким чином збирали гроші|

Подолали 15 тисяч кілометрів. Спочатку полетіли в Нью-Йорк. І мали кінцеву точку – мис Горн. Далі прокладали маршрут. В сусідніх державах відкривали візи.  Сподобалася Латинська Америка, Мексика. Краєвиди. Була цікаво вивчати людей. Спілкуватися, чим вони живуть. Чим тепліше, тим люди добріше, більше посміхаються. Хоча білошкірих сприймають з недовірою.  Виходило в експедицію 20 чоловік. До мису дійшло тільки двоє – я і Леонід. Ще 10 завершили мандри за 200 км. У багатьох закінчилися гроші.  Хтось загубив паспорт. Хтось мав квиток на літак. Я повернувся на півострів Бансуік. Заробив гроші фотографією,  купив квиток на літак.  Леоніда я запам’ятав людиною, яка завжди вміє генерувати масу неординарних ідей і одразу їх втілювати. 

Нагадаємо, в Києві презентували несподіваний фільм про Шевченка

Слідкуйте за актуальними новинами на наших каналах у Telegram та Facebook.