Київ змінює філософію ставлення до соціальної сфери, — Марина Хонда

Задумуючи інтерв’ю із заступницею голови КМДА Мариною Хондою, яка опікується соціальною сферою столиці, автор розраховував вкластися в пів години часу і десяток запитань. Та розмова вийшла значно ширшою і довшою. Повноцінний лонгрід. Але не полінуйтеся дочитати до кінця. Адже проблеми, підняті в ньому вкрай важливі для суспільства — починаючи із реабілітації дітей з інвалідністю та соціального захисту дітей-сиріт, і завершуючи протидією насиллю та адаптацією воїнів АТО/ООС. Попри те, що викликів більшає з кожним роком, а особливо в час пандемії та військового конфлікту на Сході України, столична влада має комплексне бачення розв’язання цих проблем і поетапно втілює задумане життя. Лише цього року в Києві повноцінно запрацює два інноваційні в масштабах країни сервіси — соціального таксі та персонального асистента для людей з інвалідністю. Подібного досвіду в Україні ще не було — розробляти механізм надання цих послуг довелося в буквальному сенсі з нуля. Але, автори ідеї, попри всі складнощі із реалізацією на етапі апробації переконанні — за нею майбутнє.

— Марино Петрівно, хотів би почати розмову із такої важливої категорії людей — дітей із інвалідністю. У Києві мешкає 12 тисяч таких діток. На жаль, з року в рік їхня кількість збільшується. У той же час, зараз у місті працює лише п’ять центрів соціально-психологічної реабілітації та всього один міський центр реабілітації дітей з інвалідністю. Наскільки ця мережа покриває потреби? І чи є в планах розширювати її?

— Насправді, я б не говорила так голосно, що ми маємо п’ять центрів реабілітації. За великим рахунком, це — або невеличкі відділення у територіальних центрах, або невеличкі кімнати, де перебувають діти. Об’єктивно, комплексної соціальної реабілітації немає. І не тому, що питання не вирішується, а тому що його було потрібно вирішувати двадцять-тридцять років тому. Такі центри повинні бути у кожному районі міста, причому не на дві-три кімнати, а саме повноцінні соціально-реабілітаційні центри, залежно від потреби району та його мешканців. Якщо аналізувати наскільки ми сьогодні покриваємо ці потреби, то це можливо на 5-10 відсотків. І ця проблема спонукає киян звертатися до приватних закладів, відповідно витрачати кошти. Досить часто — ці заклади розташовані дуже далеко від будинку, тому що діти різні і в них різні нозології. Пересуватися містом іноді на двох-трьох видах транспорту також є дуже незручно.

Другий важливий момент — у нас іде реформа деінституалізації, тобто ми маємо закривати інтернати, триває реформа освіти та охорони здоров’я. І коли вони завершаться — соціальна сфера, напевно, набуде найбільш питомої ваги. Адже раніше галузь охорони здоров’я і освіти частково покривали цю проблематику. Зараз це завдання ляже повністю на соціальну сферу.

Марина Хонда відвідала Центр реабілітації для осіб з інвалідністю у Дніпровському районіНа сьогодні в Центрі на реабілітації перебуває 70 осіб із інвалідністю

І тому, що стосується дітей із інвалідністю — у нас дійсно величезна проблема. У минулому році ми почали процес її розв’язання, я б назвала цей етап підготовчим. Треба було не просто підняти статистику, а детально вивчати ситуацію по кожній дитині, врахувати потреби. Тому ми зробили повноцінний аналіз, а зараз почали процес створення саме комплексних соціально-реабілітаційних центрів у кожному районі міста. Плюс, заклади трудової реабілітації для категорії «вісімнадцять плюс».

Торік ми заклали кошти для створення центру у Подільському та Деснянському районі. Окремо передбачили фінансування для Центру на вулиці Юнкерова, як продовження міського центру реабілітації дітей з інвалідністю. Ремонтні роботи заплановані також у Дарницькому районі, причому на двох об’єктах. Перший — для дітей із інвалідністю, другий — для дорослих. Також заплановані роботи у Оболонському районі. Днями відбулася зустріч у Святошинському районі — вони також проаналізували потреби і шукають можливість зміни приміщення. Я думаю, що це буде наступний наш крок.

— Що дасть на практиці відкриття таких центрів для дітей з інвалідністю та їхніх батьків?

— Послуга має бути максимально наближена до людей. Це дозволить батькам не возити дітей в інтернати, залишатися разом з ними вдома чи просити родичів про допомогу, а лишати їх у наближеному і головне пристосованому місці. Соціально-реабілітаційні центри — це не садочок і не медична установа. Це перебування дитини з відповідною соціальною реабілітацією, це комплексний аналіз дитини. Послуга повинна включати не лише можливість денного перебування, тобто зранку до вечора, а й проходження корекційних програм. Тому послуги, які надаватиме центр — це соціально-реабілітаційні послуги.

Знаєте, у деяких європейських країнах немає Міністерства соціальної політики, а є Міністерство соціальних послуг. Власне, і ми маємо виходити із того — що ми не будуємо політику, ми будуємо послуги. Ось таку мету ми собі ставимо. І в планах, а ми маємо підтримку усіх без винятку підрозділів, за два-три роки повністю реалізувати цю систему.

— А на якому етапі зараз реалізація цих проектів?

— Є певна юридична процедура, яку ми не можемо обійти. Якщо це реконструкція — то об’єкт має потрапити у програму, потім має бути проведено проектування робіт з відповідними експертизами, підготовлено необхідну документацію. Тому увесь минулий рік ми займалися проектуванням. Це величезний об’єм роботи і він йде за планом. Питання на нашому постійному контролі. Але головне — в бюджеті закладені кошти. І повірте, щойно розпочнеться будівництво — його вже ніхто не зупинить. Особливо, батьки дітей з інвалідністю точно не «злізуть» з міської влади.

Центр у Дніпровському районі відвідали заступниця голови КМДА Марина Хонда разом із головою постійної комісії Київради з питань охорони здоров’я та соціального захисту Мариною ПорошенкоЦентр надає послуги денного перебування для дітей та дорослих осіб з інвалідністюРозширення Центру дасть змогу покрити потребу району практично повністю

— Нещодавно Ви разом із Мариною Порошенко відвідали центр реабілітації для осіб із інвалідністю у Дніпровському районі. На якій стадії цей об’єкт?

— Тут дещо інша ситуація, адже процедура реалізована через оренду приміщень. Центр поступово розширюється, ми постійно виділяємо додаткове фінансування, щоб вони відкривали нові групи. Філософія й сама суть цього центру — це якраз те, про що ми говоримо, щоб відбувалася комплексна реабілітація дитини.

— У місті також створюють Центри трудової реабілітації для дорослих. У чому їхня особливість?

— Це ще одна дуже серйозна проблема. Адже для категорії осіб з інвалідністю 18+ немає абсолютно нічого! Відповідні центри були ще в радянський період: працювали УТОГи, УТОСи, відповідні центри були в складі психіатричних лікарень, якщо йшлося про нозології, що пов’язані із психіатрією. Але зараз ця система не працює. Особливо, що стосується нозологій, пов’язаних із психічними розладами. По вулиці Миропільській, де розташовується психіатрична лікарня, частину приміщень передали Департаменту соціальної політики. Нині триває процес реорганізації, закладені кошти на ремонт об’єкту, щоб пристосувати його для повноцінної реабілітації для дорослих.

— І яка візія роботи центру? Які послуги там будуть надаватися?

— Перш за все, це робиться для людей, які не можуть бути працевлаштовані у більшості сфер. Як правило, у розвинених європейських країнах, такі люди виконують нескладні замовлення. Наприклад, складають коробки для піци, а за це, мають можливість отримувати кошти. Тобто, зранку соціальний автомобіль чи таксі підвозить їх у центр і тут людина зайнята цілий день. Це означає, що вона долучена до процесів, вона соціалізується. А батьки, або люди, які з нею поруч, мають свій вільний час.

Одним моментом ми вирішуємо кілька важливих питань — знімаємо психологічне навантаження, вирішуємо проблему спілкування, даємо можливість батькам працювати. Адже ми бачимо, наскільки виснажені батьки дітей з інвалідністю… Неможливо дивитися без сліз — коли перед тобою стоїть молода жінка, яка настільки виснажена, що виглядає вдвічі старше за свій вік. Вона має вищу освіту, але ніде не працює, бо все своє життя поклала на те, щоб бути з дитиною. А ця мати — вона не реабілітолог і не медик. Вона просто вимушена «працювати» нянькою. І подібних випадків дуже багато. Саме тому, ми задумалися над відкриттям подібного центру.

— Чи є якісь перемовини із представниками бізнесу, які готові стати замовниками цих послуг? Приміром, купувати ті ж самі коробки для піци…

 — Про це можна бути говорити тоді, коли буде створено центр та набрані вихованці центру.

— А про які терміни йдеться?

— При ідеальному проходженні всіх документів — влітку. Але в будь-якому випадку, я впевнена на 100%, що уже цього року центр буде повноцінно діяти.

— Для зручності людей із інвалідністю, в столиці запровадили ще одну унікальну на рівні держави послугу — соціального таксі. Це був пілотний проект, але чи можна говорити вже зараз, що послуга витребувана і має реальний інтерес?

— Він не просто реальний, він шалений. Це ж не звичайне таксі — тут враховано дуже багато речей, які стосуються дітей різних нозологій. Адже, в подібних випадках частими є, наприклад, скасування поїздки через погіршення стану дитини. Є діти, які взагалі не можуть перебувати в громадському транспорті, бо в них починаються психологічні реакції. І саме всі ці нюанси ми вивчали і тестували. Усі діти різні, і тому ми не маємо права на помилку — щоб щось не було враховано. Наприклад, нюанси розміщення дитини на задньому сидінні, якщо це дитина з інвалідністю, але до 12 років має сидіти в автокріслі. Як забезпечити цю потребу. Або — хто цю дитину буде підіймати. Чи повинен мати ліцензію на надання медичних послуг водій. Чи не буде транспорт простоювати в очікуванні по три-чотири години. Чи зможе машина по дорозі одночасно взяти ще кількох дітей. Усі ці нюанси ретельно відпрацьовані. А головне, коли ми починали пілот, не було навіть нормативно-правової бази на рівні держави, тому нам потрібно було її напрацьовувати з нуля.

— Але попри це, є переконання, що послуга буде постійною?

— Так, ця послуга буде діяти на постійній основі, зважаючи на потребу.

Марина Хонда відвідала Київський міський центр реабілітації для дітей з інвалідністю на вул. Олени ТелігиВ найближчі три роки у Києві розбудують мережу закладів для дітей з інвалідністю

— Ще один інноваційний сервіс — персональний асистент для людей з інвалідністю. Чим викликана ця потреба?

— Персональний асистент передбачений на законодавчому рівні, але Міністерство соціальної політики досі не розробило всі положення і стандарти. Ми дуже довго очікували цих документів. Але ми розуміємо — просто чекати ми не маємо права. У нас зараз в освіті триває інклюзивний процес — тут має бути асистент. У нас величезна потреба асистування людей із інвалідністю, з вадами слуху або зору, наприклад для супроводу в медичних чи державних установах. Тому ми провели аналіз потреб в розрізі районів, і зрозуміли — цю послугу потрібно впроваджувати якнайшвидше. У нас тільки понад 11 тисяч дітей з інвалідністю, і орієнтовно — 5 тисяч з них точно потребуватимуть асистентів.

Асистент — це не просто людина, яка супроводжує. Це про інше, про значно більше і глибше. Це та людина, яка має комунікувати із людиною з інвалідністю. Вона має навчати елементарно користуватися банкоматом чи купувати речі в магазині. Тобто реально допомогти адаптуватися. Є частина батьків, які готові бути асистентами. І наше місто розробило відповідну програму навчання людей. Зараз ми подали її до Міністерства освіти на затвердження. І як тільки Міністерство дасть висновок — так, ця Програма може бути впроваджена, ми на її базі розпочнемо курси підготовки асистентів. Причому, перш за все, має бути психологічне навчання, адже не всі готові бути асистентами. У нас є ідея, щоб потім це був відкритий реєстр таких асистентів. Адже згідно Закону, батьки можуть обирати людину, яка має бути асистентом їхньої дитини.

— Схоже на декларацію із сімейним лікарем…

— Так. Адже комусь потрібен асистент на дві години, щоб, приміром, з’їздити у клініку, а комусь — на цілий день. Потреби у кожного різні. Проект буде запущений у цьому році, але поділений на кілька етапів. Щоб ми розуміли, яку кількість людей нам потрібно навчити. А також те, які правові відносини мають бути у асистента, у людини із інвалідністю, у батьків дитини. Насправді питань дуже багато, проект складний, але дуже потрібний. Я відстежувала реакцію людей, коли ми почали про це говорити і відверто, я не очікувала такої величезної потреби. Розумієте, коли з’являється такий асистент, то батьки стають більш вільні у своїй мобільності. Вони можуть приділяти час загальним справам, які для нас є звичайними, а вони на них елементарно не мають часу.

— Я так розумію, що замовником усіх цих послуг є місто. Чи знайдеться в бюджеті потрібна кількість коштів, щоб покрити всі потреби?

— У нас є повна підтримка з боку Київської міської ради та міського голови. І ці кошти закладені у бюджет міста.

У Києві планується створити нову соціальну послугу для осіб з інвалідністю — «Персональний асистент»

— До речі, міський голова Віталій Кличко ініціював призначення уповноваженого прав осіб з інвалідністю. Як ви вважаєте, наскільки це важливо?

— Це не просто важливо, а вкрай необхідно! Насправді уповноважений із прав осіб із інвалідністю — це не просто про соціальну сферу та технічні засоби реабілітації. Йдеться про охорону здоров’я, встановлення інвалідності на етапі комісії, про доступ до освіти, про працевлаштування, про державні будівельні норми.

Я є головою комітету доступності, і головні питання, що там виникають — питання будівництва та мобільності. Це не просто про пандус, а про світлофор, звуки, орієнтування, сприйняття простору. Знаєте, я до цього не працювала у секторі з питань людей із інвалідністю. І мені для того, щоб зрозуміти проблеми на власному досвіді, потрібно було закрити очі і спробувати проїхатися у метрополітені.

Тому, уповноважений з прав осіб із інвалідністю — це про можливість контролю з боку Ради за впровадженням доступності, а з іншого боку — це комунікація із громадським сектором. Тому що 160 тисяч людей із інвалідністю — це велика цифра для Києва! А у нас є ще учасники АТО, які повертаються із інвалідністю.

Нормальною практикою має бути, якщо, приміром, у громадському транспорті водій виходить, що допомогти людині на візку сісти у транспорт. А не вдає, що такої проблеми немає. Хоча, до слова, зараз увесь транспорт закуповується із врахуванням потреб людей із інвалідністю. Але головне — це ставлення суспільства до цих проблем. Тому ідея міського голови стосовно уповноваженого — актуальне і правильне рішення.

— Якщо резюмувати усе про що ми говорили, чи можна стверджувати про те, що Київ дійсно стає безбар’єрним містом?

— Я точно можу сказати, що Київ змінює філософію ставлення до соціальної сфери. Звичайно, що ми не можемо все зробити одразу. Але те, що є величезні зрушення в цьому напрямку — беззаперечний факт. І говорити, що нічого не змінюється — значить не проживати в Києві. Але головне, що мене особисто тішить, що нині соціальна сфера столиці — це не «совбез, не виплата пенсії чи допомоги. Мене особисто дратує підхід — приїдь до нас, попроси і ми дамо тобі 50 чи 100 гривень. Не потрібно змушувати людей, щоб вони збирали купу документів, доводили, що їм потрібні гроші, а потім ще й чекали їх — це приниження людської гідності. Замість цього ми повинні запропонувати їм якісну соціальну послугу, яка покриє всі їхні потреби. Це європейський підхід.

***

Наступного тижня на «Вечірньому Києві» буде опублікована друга частина розмови із Мариною Хондою, — про створення мережі дитячих будинків сімейного типу, підтримку учасників АТО та заходи, спрямовані проти домашнього насильства.

Джерело: Вечірній Київ