«Художник завжди і у всьому має шукати власний шлях». До 90-ї річниці від дня народження Ганни Самутіної

Автор Visnik, Опубліковано: Травень 2nd, 2019

Ганна Самутіна, Дерево життя, 1999

Багатий, цікавий, різноманітний творчий спадок залишила наша землячка, Заслужена художниця України Ганна Самутіна. Гобелени, кераміка, живописні роботи, книжкова графіка, ескізи костюмів для кіностудії, величні монументальні композиції на фасадах будівель і в інтер’єрах, станкові мозаїчні панно… Вражає багатогранність таланту художниці. Кожен етап творчості досить цікавий і потребує окремої розповіді. Але в цій публікації я хочу звернути увагу на деякі основні моменти в житті Г.І. Самутіної, які стали вирішальними в її творчому становленні.
Г.І.Самутіна йшла своїм шляхом в мистецтві. Тяжкі повоєнні роки, навчання в Київському училищі прикладного мистецтва, художньому інституті, досвід роботи на кіностудії Довженка, у видавництві «Веселка», науково-дослідному інституті культурно-побутових виробів, монументально-декоративному комбінаті. Вона була серед художників, котрі в радянські часи зуміли протистояти заскорулій тоталітарній системі, відстоюючи самобутність нашого мистецтва.
Її шлях був непростий. І як вона сама вважала «художник не повинен йти протоптаною дорогою, а мусить шукати завжди і у всьому власний шлях, не боячись помилок…». Ганна Самутіна завжди вирізнялася цілеспрямованістю і неймовірною працелюбністю. І тому скрізь, за яку б справу не бралася, досягала успіху. Ще навчаючись в інституті, долаючи всі складнощі і розчарування, вона зуміла захистити дипломну роботу (ілюстрацію до твору Т.Г. Шевченка «Назар Стодоля») на відмінно, хоча доводилося неодноразово переробляти, допрацьовувати її. Сам професор зізнавався, що такого «працелюба серед студентів він ще не зустрічав».
Будучи ученицею відомого українського графіка В. Касіяна, досить вимогливого до своїх учнів, Ганна Самутіна глибоко оволоділа мистецтвом гравюри і засвоїла духовні настанови вчителя (перш за все – любов до свого «коріння»). Згодом вона стала автором чудових ілюстрацій до збірки українських народних казок та творів українських класиків, які відзначаються професійністю і національним колоритом.
Мистецький світогляд художниці формувався в 1960-ті роки. Це були роки «шістдесятників», котрі потягнулися до національних джерел духовності і отримали жорстоку відсіч тогочасної системи. Ганна Іванівна завжди відчувала свою причетність до народних джерел.
Дитинство пройшло серед мальовничої природи в селі Ташань з біленькими ошатними хатинами, з пишними садами, озером, лугами, полями. Дівчиною вона часто чула, як лунали українські народні пісні та й сама підспівувала. Ще в цьому віці ознайомилась з народними традиціями, віруваннями. Все це глибоко запало в її душу і залишилося на все життя. Тому національні ідеї «шістдесятників» сприйняла з радістю. Особливо значимою в її житті була зустріч з прекрасним художником-монументалістом, який працював з природними матеріалами, Г. Синицею. Він заснував «Українську колористичну школу монументального живопису», яка продовжувала розвивати ідеї бойчукістів, художників, що заклали основи національного відродження в мистецтві на початку XX ст., розстріляних в 30-х роках. Школа Г. Синиці базувалася на глибокому переконанні, що народне мистецтво є першоджерелом художніх форм і колір має особливе значення, він виступає як образ. Це знайомство було доленосним для художниці, і визначило головні напрямки в подальшій її творчості. Ганна Іванівна захоплюється флоромозаїкою, природними матеріалами. Символізм, монументалізм, декоративізм, звучність кольору стають вирішальними в її роботах. В них вона втілює ідеал духовної чистоти і гармонії, що так характерно саме для народного мистецтва («Життєпряхи», «На калині мене мати колихала», «Дерево життя», «Дари землі», «Гімн материнству», мозаїчне панно в Президії товариства охорони природи та ін.).
Та, на жаль, Ганна Іванівна відчувала на собі постійний контроль, ідеологічний тиск з боку держави. При виконанні замовлення на оформлення фойє в Республіканського будинку природи в Черкасах вона відмовилася зображувати Леніна, чим надовго потрапила в немилість до влади. Але вона ніколи не пристосовувалася, не зраджувала своїм ідеалам вільнолюбства.
Переїзд до Переяслава був для неї як «ковток чистого повітря». Адже саме тут, в цьому маленькому, затишному, мальовничому містечку, де скрізь витав дух історії, минувшини, де гріли душу знайомі краєвиди, де починали відроджуватися народні традиції, свята, вона відчула повну свободу творчості. Це був період духовних пошуків і прозрінь. Самутіна прагнула досягти вершин таланту. Поряд з безліччю замальовок, етюдів працювала над створенням станкових мозаїчних композицій з природних матеріалів (соломки, сорго, очерету, кукурудзи, зернят, мушель), часом використовуючи навіть брухт, «непотріб», як говорила сама художниця (металеві корки від пляшок, намистини, бісер, камінці, фольгу і т.п.). Тут з’являються такі твори як «Храм сходжень», «Джерело вічного життя», «Після тьми приходить світло», «Музика сфер», «Космос і хаос», «Троянда миру» і багато інших. В роботах світло домінує над темними тонами. Символіко-алегоричний зміст, різнофактурність матеріалу розміщеного під різними кутами, що створює особливу гру світла, відтінків, рельєфність – все це надає особливого, піднесеного звучання роботам.
У своїх картинах художниця, пройшовши складний шлях професійного і духовного зростання, виступає як мудрий філософ. «Я хочу своїми роботами пробудити людей, змусити їх доторкнутися до джерел духовності», – говорила Ганна Іванівна. Її роботи налаштовують глядача на велику працю душі, пробуджують свідомість, змушують замислитися, не залишають байдужими. Кожного разу, дивлячись на її твори, відкриваєш для себе щось нове. В них вбачається одвічний рух вперед, незмінна круговерть життя… Роботи мають унікальну особливість: в іншому середовищі, при різному освітленні сприймаються по-різному. Вони, як багатогранні діаманти, випромінюють світлодайну силу. Спілкування з ними – це сходинка до духовності.
Вона щиро вірила в зміни в суспільстві, в моральне і духовне очищення людства.
В захопленні від картин Ганни Самутіної художник Б.Єгіазарян сказав: «Україна має величезний духовний потенціал. І ця духовна просвітленість – найбільша зброя країни. Україна стане великою європейською державою, бо в ній такі милі, ніжні жінки творять світове мистецтво».
Ірина Кузьмицька,
викладач дитячої художньої школи, мистецтвознавець

–

Джерело: Вісник Переяславщини