Хто врятує бориспільський Центр стерилізації та адопції тварин? Зооволонтери вважають, що заклад під загрозою закриття

Хто врятує бориспільський Центр стерилізації та адопції тварин? Зооволонтери вважають, що заклад під загрозою закриття
14 Червня 2024, 18:26
Поділитися:

Комунальний заклад «Центр стерилізації та адопції тварин» працює у Борисполі трохи більше трьох років та вже традиційно щороку змінює керівника. Не став виключенням і цей рік — Валентина Пінчука змінила Наталія Алімова. Міські волонтери, що вже звикли до зміни керівництва, на цей раз б’ють на сполох. На їх думку, все свідчить про те, що заклад скоро закриють, а міські тварини опиняться в небезпеці. Чим викликані такі розмови, як працював заклад усі ці три роки та чи потрібен він місту, розбиралися «Вісті».

Анна Харланова та Тетяна Бойко стояли у витоків створення КП «ЦСАТ». Їх добре знають колеги-волонтери, ветлікарі та всі ті, хто опікується безпритульними тваринами. Анна Харланова була одним із ініціаторів створення комунального закладу та співавтором проекту його розвитку. Це їй доводилося переконувати тодішнього міського голову Анатолія Федорчука в потрібності для міста притулка чи подібного місця, що зможе хоча б на час прихистити безхатню тварину та надати їй допомогу. Тетяна Бойко з перших днів заснування КП «ЦСАТ» і до минулого року була спочатку його адміністратором, а потім заступником директора, тому зсередини знає всі нюанси роботи підприємства.

Як усе починалося

Анна Харланова добре пам’ятає першу врятовану нею вуличну тварину. «Це було 8 років тому — у селі Вороньків я побачила худого та нещасного собаку, лабрадора. Запав мені в душу, тому порадилися з чоловіком і вирішили пса забрати. Наступного дня пішли його шукати та дізналися, що собака має господарів, які вже не хочуть ним займатися, бо собака старий. Тому без зайвих вагань погодилися віддати його. Потім був ще один лабрадор, якого покинули на заправці в Борисполі. Отак все і почалося. Познайомилася з такими ж як я дівчатами, повірила в себе і почала допомагати. Ми швидко організувалися в ефективну команду та розподілили обов’язки: Антоніна Дмітрієва займалася жертвами ДТП, бо знала хорошого місцевого ортопеда, хтось допомагав із транспортом, хтось надавав інформаційну підтримку, хтось був «на підхваті» чи міг забезпечити перетримку тварини. Вже тоді ми розуміли, що проблему безпритульних тварин без стерилізації не вирішити. Але місто якось не дуже переймалося цим питанням. Усіх тварин ми тоді возили в Київ — там у клініці на вул. Тростянецькій на стерилізацію робили волонтерську знижку 50%. Після стерилізації тварин обробляли від паразитів, за можливості вакцинували від хвороб та прилаштовували. На той час соцмережі ще не були такими активними, тому тварини більше прилаштовувались «з рук у руки» — волонтери стояли з ними на ринках, прилаштовували друзям та знайомим», — розповідає Анна Харланова.

Хто врятує бориспільський Центр стерилізації та адопції тварин? Зооволонтери вважають, що заклад під загрозою закриття

Свою історію волонтерства має і Тетяна Бойко. «Ми з чоловіком переїхали в Бориспіль у 2016-му році, купили тут квартиру. Вже через місяць після переїзду я йшла додому і побачила, як на дорозі корчаться та кричать від болю дві собаки. Це було жахливо. Виявилося, що собак потруїли двірники за розпорядженням комунальних служб міста. Вижили лише ті поодинокі тварини, яких двірники пожаліли на власний страх і ризик. Із цієї сумної історії почалося моє знайомство з Борисполем та його звичаями. Через місяць трапився інший випадок: сусіди розповіли, що недалеко на пустирі бігають 9 щенят, а їх мати лежить мертва. Тоді вперше мені довелося просити поради через соцмережі, бо що робити в такій ситуації, я не знала. Дівчата-волонтери відреагували миттєво: спочатку вислали детальну інструкцію щодо невідкладної допомоги цуцикам, а вже наступного дня привезли будки, сіно, таблетки для обробки та провели малим фотосесію. Згодом цуценят прилаштували, а я зрозуміла, що тепер знаю, що робитиму. Співпрацювала з місцевими волонтерами: Юлією Опанасюк, власницею приватного притулку «Артемон», Лідією Жижкіною, що вже 25 років рятує безпритульних тварин, та іншими», — пригадує Тетяна Бойко.

За п’ять років бориспільськими волонтерами була пророблена колосальна робота. Але попри те, що практично всі вуличні собаки міста були стерилізовані, постійно з’являлися нові цуценята та собаки — у цьому активно «допомагали» села та приватний сектор. Грає свою роль і розташування Борисполя — у транзитному місці тварин підкидають на вокзал, зупинки та заправки вздовж траси Київ-Харків.

«Ти прилаштував десять тварин, а за два дні знайшов п’ятнадцять. Це дуже втомлювало, особливо психологічно. Схожі відчуття були в усіх місцевих волонтерів. Спираючись на свій досвід, ми усвідомлювали, що самостійно ситуацію ми переломити не зможемо — потрібні якісь соціальні проекти на рівні міста, із залученням міської влади. Тоді й зародилася ідея комунального центру, де тварин могли б стерилізувати та прилаштовувати. Позитивні приклади вже були — такі центри відкрилися в Києві, Харкові, Львові, інших великих містах. Шляхом обговорень ми написали спільну концепцію того, як має виглядати та працювати такий заклад у Борисполі і пішли до Анатолія Федорчука. Відразу переконати не вдалося, та крапля камінь точить — ходили разом і поодинці, ходили всі, довго, кожен тиждень. Спочатку місто та міський голова зокрема не бачили сенсу в такій роботі. Один із чиновників на зустрічі сказав: «Нам простіше періодично відстрілювати чи труїти тварин, аніж створювати таку організацію». Ледве вмовили Федорчука поїхати у якесь місто, де вже працює подібний заклад, щоб подивитися, як він влаштований та який має ефект ця робота. Пропонували Львів, та він вибрав Харків. Після поїздки мер таки прийняв рішення відкрити заклад для тварин у Борисполі. Від початку мова йшла про притулок. Була ідея відкрити притулок на 150 місць, щоб до нього переїхали 100 собак з «Артемону» і залишилось місце для інших. Але скоро стало зрозуміло, що це шлях в нікуди — притулок швидко заповниться, що тоді робити далі? Тому вже на етапі будівництва закладу його вирішили зробити центром адопції, а не притулком», — говорять співрозмовниці.

Запуск роботи ЦСАТ

Волонтери пригадують, що «тривожні дзвіночки» були ще до початку офіційного відкриття закладу. Федорчук помер, а новий міський голова прямо заявив, що відкриває заклад лише з поваги до пам’яті покійного міського голови та зауважив, що той заповідав дати можливість закладу пропрацювати хоча б два роки.

«Було сказано: «Ми вас запустимо, пофінансуємо десь два роки, а потім самі». Тоді ми не надто звернули увагу на такі попередження, адже попереду було багато роботи. Директором призначили Олега Хамракулова, кінолога за фахом, і він запропонував мені роботу в закладі, враховуючи те, що я колись писала проект роботи цього закладу. Спочатку була адміністратором, через три місяці перевели на заступника директора, — розповідає Тетяна Бойко. — Міська влада виділила гроші на закупівлю всього необхідного для старту роботи. На рік нам ставили план виконання певної кількості стерилізацій, із розрахунку на цю кількість ішла закупівля необхідного і виділялися кошти. Зарплати теж оплачувала міська влада, відповідно до звітів про роботу. Якщо чогось не вистачало — це були наші проблеми, цю нестачу ми мали покрити грошима, заробленими на платних стерилізаціях. Так само самостійно заклад оплачував комунальні послуги.

Схема роботи була така: тварину стерилізували, вакцинували, соціалізували і знаходили їй дім. Ті, кого прилаштувати було проблематично — через агресію або стан здоров’я — залишалися в закладі на доживання. Таких було небагато. Звісно, в роботі були й проблеми й недосконалості. Наприклад, ми не могли залишити в себе тварин після ДТП, ми не могли лікувати тварин, адже в нас було мінімум обладнання та можливостей для якихось хірургічних втручань: автоклав, коагулятор, хірургічний стіл, лампа. Навіть про діагностичне обладнання мова не йшла. Але для головного завдання, поставленого перед ЦСАТ — стерилізації — цього було достатньо.

Хто врятує бориспільський Центр стерилізації та адопції тварин? Зооволонтери вважають, що заклад під загрозою закриття

Другою важливою складовою була адопція. І це теж добре працювало. Колись вуличні та дикі, деякі собаки були вже настільки привчені до прогулянок, що їх випускали гуляти самих — вони знали, де вигульний майданчик, бігли туди, гуляли, а потім самі поверталися «додому», під ворота, і охоронець їх запускав усередину. «Несамостійних» вигулювали на повідцях. Несоціалізованих, звісно, не випускали. Адже деякі собаки були настільки агресивні, що проблемою було навіть прибрати у вольєрі.

Велика увага приділялася співробітництву з волонтерами, адже ці люди робили велику частину роботи — привозили тварин, допомагали їх потім прилаштовувати або виступали потім їх кураторами, якщо тварину повертали на місце вилову. Якщо бували випадки нестачі кормів, я просила волонтерів, і вони їх привозили. Час від часу ми влаштовували спільні зустрічі, збори, обговорення тих чи інших питань. Була налагоджена постійна комунікація.

Крім того, вирувало і соціальне життя: ми регулярно вели сторінку у Фейсбуці, писали про підопічних, проводили дні відкритих дверей, запрошували до себе школярів. Тим більше, у програмі діяльності закладу була прописана робота з населенням», — розповідає Тетяна Бойко.

Перші проблеми

За словами Тетяни Бойко, все пішло не так після того, як не продовжили контракт Олегу Хамракулову.

«Не продовжили без пояснень та видимих причин. Після цього почалися перші проблеми. Бюджет нам урізали, ще й звинуватили у тому, що ми погано працюємо, хоча план ми перевиконали. Потім взагалі заявили, що заклад має заробляти не тільки на себе, а й бути прибутковим і заробляти для бюджету міста.

Відразу після звільнення Хамракулова виникло проблемне питання — утилізація медичних відходів та біологічного матеріалу. Його не можна викидати на сміття чи закопувати. А при будь-якій стерилізації чи іншій операції біологічний матеріал буде, плюс смертність у таких закладах завжди є, її не уникнути. У нас був заключений договір із НУБіП (Національний університет біоресурсів і природокористування), біоматеріал зберігали в холодильниках, а потім відвозили туди для кремації. Це платна послуга, але ми її оплачували із зароблених коштів. Коли директором став Валентин Пінчук, договір закінчився і його більше не продовжували. Наскільки я знаю, біоматеріал тепер прикопують у полі, а це порушення законодавства.

Дуже скоро в закладі почалися спалахи ентериту. Карантинного блоку немає, тварини масово хворіли й помирали від інфекцій. За нашими оцінками, смертність тварин у ЦСАТ збільшилася на 60%, якщо не більше. Якщо раніше біоматеріал для кремації ми збирали впродовж 2-3 місяців, то тепер це треба було робити кожні 2 тижні. Щенята помирали цілими виводками.

Ще одна важлива проблема — заміна медикаментів на більш шкідливі. У нас в Україні, на жаль, немає офіційного протоколу стерилізації тварин, хоча навіть наш найближчий сусід це вже зробив. Тому кожен головний лікар пише свій власний протокол, а лікарі закладу мають його дотримуватися. Наша лікар Ольга Пономарьова написала такі протоколи на кожен вид тварин: кобелів, сук, котів та кішок. Ми працювали на Пропофолі — це людський препарат для наркозу, який також застосовується у ветеринарній практиці. Так, він недешевий, але ефективний, швидко виводиться із організму, має антидоти при передозуванні і добре переноситься тваринами, не дає ускладнень. Смерть тварини може настати навіть від наркозу, тому це дуже важливо. Зараз, наскільки я знаю, ЦСАТ використовує Тіопентал — той препарат, яким присипають тварину. Тобто ним можна як ввести в наркоз, так і вбити тварину — якщо ввести трохи більше ніж треба, тварина більше не прокинеться. На сьогодні це не дуже хороший препарат для ветпрактики — він важко виводиться із організму, тварина фізично страждає, поки його дія не закінчиться, і це триває до трьох днів.

ЦСАТ перестав здійснювати офіційні закупівлі. Якщо за часів Хамракулова ми всі закупівлі офіційно проводили через Прозорро — від туалетного паперу та шприців до медикаментів та кормів — то після його звільнення за півроку на Прозорро з’явилася лише одна закупівля на 100 тис. грн. Я так розумію, все робилося для того, щоб продемонструвати фінансовий результат — навіть ціною здоров’я та життя тварин.

На початку повномасшабного вторгнення від міської влади надійшла пропозиція відкрити вольєри та випустити всіх тварин. Пінчук тричі намагався це зробити, завадив лише спротив персоналу. Потім він взагалі поїхав на робочій машині, не залишивши жодних інструкцій. Залишилась я, два доглядачі та один охоронець. Ускладнювало ситуацію те, що ЦСАТ знаходиться посеред двох режимних об’єктів, і добратися до нього було проблемою — блок-пости не пропускали без перепусток, а перепусток нам ніхто не дав. Тому кожного разу, щоб погодувати тварин, нам доводилося телефонувати в патрульну поліцію і лише так, під їх супроводом, можна було потрапити до закладу. І все це доводилось робити за власні кошти.

Через кілька тижнів директор повернувся до роботи. А згодом «добровільно-примусово» закінчилося моє співробітництво з закладом. Коли я почала наполягати на заключенні договорів із іншими ветклініками, що могли б надавати нам послуги лікування підопічних, яких ми самі не могли врятувати (наприклад, після ДТП) через брак кваліфікації, обладнання та препаратів, мені сказали, що я занадто ініціативна, а такі тут не потрібні.

Хоча, справедливості заради, скажу, що Валентин Пінчук ніколи не відмовлявся від комунікації з волонтерами. Якщо треба було взяти собаку на перетримку, брав, не відмовляв. У такому випадку заклад забезпечував догляд, вигул та соціалізацію, а волонтери — харчування та лікування. Продовжував він і практику роботи зі школами, екскурсій до закладу», — розповідає жінка.

ЦСАТ сьогодні: нуль комунікації, нуль допомоги

За словами волонтерів Борисполя, нова керівник закладу Наталія Алімова не хоче йти на контакт узагалі — принаймні, із ними. Вони стверджують, що для офіційного співробітництва ЦСАТ обрав двох-трьох «ручних» волонтерів, через яких будуть стерилізувати безпритульних тварин і які не задаватимуть питань та будуть з усім погоджуватися. Це дуже мала кількість людей, щоб охопити все місто. Для порівняння: раніше волонтерських договорів було укладено більше десятка.

Такі обставини рано чи пізно критично ускладнять ситуацію із бездомними тваринами в місті.

«Я волонтер, що відходжу від справ, — каже Анна Харланова. — Причина банальна — відсутність зворотного зв’язку між міською владою (в особі КП «ЦСАТ») та людьми, що опікуються бездомними котами та собаками. Одна людина не може охопити все місто, навіть десяток нас це не зроблять самостійно, якщо не буде допомоги від комунального закладу — хоча б комунікаційної та медичної, тобто допомоги зі стерилізаціями. Якщо раніше тваринами-безхатченками активно займалися 15 волонтерів, зараз їх не більше 5-ти, а інші поступово зникають із публічного простору та зосереджуються на самостійній роботі, без залучення сторонньої допомоги.

Багато волонтерів взагалі вимушені не відповідати на телефонні дзвінки та відмовляти в допомозі, бо самостійно вони можуть не так багато, а платна стерилізація та перетримка — це дорого, особливо коли мова йде про велику кількість тварин. А перетримки в ЦСАТ більше немає. Подивіться соцмережі міста — мало не щодня пости про знайдених кошенят чи цуценят, про тварин після ДТП, про хворих тварин, яким потрібна перетримка до стабілізації стану. Ці елементарні завдання міг би вирішувати ЦСАТ, натомість заклад непомітно згортає роботу та скорочує кількість стерилізацій для вуличних тварин».

«Проблема в тому, що ті, хто приходять до влади в Борисполі, від початку не націлені на реалізацію такого проекту. Економічно він для них нецікавий, адже не несе прибутку, лише соціальну складову. В Україні є міста, де міська влада розуміє важливість таких закладів, де вони підтримуються. Адже це не лише гуманне ставлення до тварин, а й безпека та психологічний комфорт для людей, для зооволонтерів, які розуміють, що можуть розраховувати на допомогу міста. Зараз ЦСАТ активно відмовляється від нових тварин. Навіть котів військовослужбовця, що другий рік воює, «виставили» з закладу. Найбільша проблема в тому, що міська влада не розглядає центр стерилізації як дійсно соціальний проект і всіма способами хоче поставити його на рейки самоокупності», — вважає Тетяна Бойко.

За її інформацією, кілька великих благодійних фондів уже припинили співробітництво із бориспільським закладом.

«Це мінус допомога — отже, на те, що надавали ці фонди, тепер доведеться витрачати бюджетні кошти, — каже Тетяна Бойко. — На наші питання, чому так сталося і що далі, директор ЦСАТ відповіла, що установа комунальна, її нормально фінансують, тому потреби в допомозі фондів немає. А це і ліки, і харчування. Наприклад, коли у нас був підопічний котик із цукровим діабетом, саме один із фондів повністю забезпечував його інсуліном та шприцами, бо ЦСАТ такої можливості не мав. Також фонди — це хороші і якісні корми, це вакцини, це безкоштовне чіпування. Акції для пенсіонерів, малозабезпечених та ВПО у ЦСАТ теж проходили за фінансування фондів, сам заклад цього не потягнув би. Фонд, що стерилізував тварин для пенсіонерів, теж відмовився від співробітництва, заявивши, що їх не задовольняє лікар закладу.

Ловці на виїзд вже не виїжджають, хоча в штаті є ловець. Чому, невідомо. На всі звернення людей про необхідність вилову тварин на вулиці (агресивних чи тічних сук, наприклад) відповідь одна — ловіть самі і тоді привозьте.

Зараз міським волонтерам знову доводиться переходити в режим «усе сам», як це було до створення ЦСАТ. А це дорого, тому ми можемо допомогти невеликій кількості тварин. Питання — якщо заклад уже є, і нормально працював 3 роки, то чому зараз усе руйнується? Чиє та яке замовлення виконує новий директор?»

Від редакції

«Вісті» сподіваються, що керівник КП «Центр стерилізації та адопції тварин» Наталія Алімова погодиться поспілкуватися із журналістами щотижневика та розповісти громаді, що відбувається в комунальному закладі, а також викласти власну думку щодо того, яким він має бути та на яких засадах повинен працювати.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама