Історія родини бориспільських Трепових та їх будинку

• Будинок у міському парку Борисполя, що належав родині Лукашевичів, а пізніше — родині Трепових

Прізвище Трепов у більшості бориспільців (особливо корінних) викликає незмінні асоціації — маєток у парку, яким володіла до революції 1917-го року родина Трепових. На фотознімку маєтку орієнтовно початку 20 ст. — біла одноповерхова будівля з колонами, оточена деревами, та панянки в світлих літніх сукнях біля входу. У сучасних джерелах будівлю називають маєтком Трепова, а його — і генералом, і сенатором, і паном, що володів землями та іншою нерухомістю у Полтавській та Чернігівській губерніях. У Борисполі образ Трепова «обріс» міфами та переказами — можливо, тому, що історію родини на місцевому рівні ніхто не вивчав. «Вісті» вирішили виправити цю прикрість. 

Як «безрідний знайда» став генералом Треповим — видною державною, політичною та воєнною фігурою свого часу, що пов’язувало його з Борисполем, чий насправді був маєток у міському парку та інші цікаві подробиці — читайте у дослідженні тижневика.

«Знайда» чи син Імператора Миколи I?

Походження Федора Федоровича Трепова старшого не раз було об’єктом досліджень істориків. Імена його батьків та місце народження нікому достеменно не відомі. Хлопчик з’явився у родині Штенгерів під час служби глави сім’ї — Федора Штенгера — у Царстві Польському. Роком його народження вказувався 1812-й. У родині Штенгерів, де, крім нього, ще був рідний син подружжя Василь, вихованця називали Фріцем (похідне від імені Фрідріх — справжнього імені хлопчика). Попри офіційну версію про те, що Фрідріх був знайдою, деякі джерела називають його позашлюбним сином Федора Штенгера. Радянські дослідники пішли ще далі — вони вважали Фрідріха позашлюбним сином самого Великого Князя Миколи Павловича, майбутнього Імператора Миколи I.

Після повернення з Польщі родина Штенгерів жила у Гатчині, саме там Фрідріх-Федір провів своє дитинство, у теплій атмосфері та достатку. Про подробиці дитячого періоду життя читаємо у спогадах його друга дитинства, Антона Штукенберга (1816-1887, російський інженер, письменник і поет):

«… у родині Штенгера було двоє хлопчиків, Фріц — вихованець та Васінька — син Штенгера. Перший був ровесник моєму брату, інший — мені, і ми попарно дуже потоваришували. Для нас було справжнім святом, коли ми гостювали в них, чи коли вони бували в нас.

Перше — відкривало нам вільний доступ у палаці до всіх його розкішних речей та параду, а головне до зали, де для царських дітей були зібрані усі можливі ігри, забави та розваги; тут був дитячий театр, дерев’яна гірка для катання, гойдалки, кеглі та багато іншого. У цій залі в зимовий час та негоду ми гралися, звичайно, під наглядом, а влітку гуляли в парку та звіринці, заходили з озера у підземну галерею з грандіозною стелею, похмуру та таку довгу, що кінець її, проведений під палац, ховався у мороку ….

Друге — коли Фріц і Васінька приходили до нас у дім пастора, коло якого був великий двір, тут ми вільно гралися на свободі; збиралися й інші знайомі хлопчики — син директора виховного будинку Брюмера та деякі вихованці, в їх рудих куртках із сукна верблюжої вовни. Дружною громадою, не розбираючи, хто був аристократ, а хто плебей, — ми складали одну рівну родину. Ігри наші були, здебільшого, воєнні, а якщо простіше, ділилися ми на дві сторони: одна нападала, інша захищалась. (…) Найхоробрішим у всій нашій компанії був Фріц, завжди верховода. Цей хлопчик врізався мені у пам’ять більше інших: відважний та спритний, із блідим виразним обличчям (…). Із цього хлопчика пізніше виріс всім відомий енергійний генерал Федір Федорович Трепов (…)».

Федір Трепов отримав непогану домашню освіту, що дозволило йому вступити до Головного інженерного училища (майбутня Миколаївська інженерна академія) в Петербурзі. Після навчання та канцелярської служби він вступив рядовим кірасиром у Новгородський Кірасирський Її Імператорської Величності Великої Княгині Олени Павлівни полк, дислокований у місті Ізюм Харківської губернії.

Під час придушення польського заколоту у 1831-му році 18-річний Федір відзначився у битві при Грохові, за що отримав звання унтер-офіцера. Подальша участь в польській кампанії принесла йому кілька нагород та звання корнета. Уже в 1834-му Трепов дослужився до поручика, пізніше — штабс-ротмістра, ротмістра, в 1853-му став полковником, а через рік — командиром Жандармського полку, що стояв у Києві.

Але який стосунок він мав до Борисполя?

• Федір Трепов старший та його маєтки у м. Київ (вул. Банкова, 2 та вул. Інститутська, 12) 

Як маєток Лукашевичів у Борисполі став маєтком Трепових

Відомий бориспільцям маєток у парку будувався задовго до того, як у місті з’явився Федір Трепов (а це 1848-й рік). Його побудувала ще родина Василя Лукашевича — чиновника Міністерства внутрішніх справ, землевласника та мецената. У Борисполі він народився, потім навчався та служив у Петербурзі, а після відставки у 1809 році повернувся до рідного міста з дружиною Анастасією Іваненко. Через політичні вподобання та участь у декабристському русі Василь Лукашевич постійно перебував під наглядом поліції. Кілька разів знаходився під арештом. Крім чотирьох синів, що залишились на службі в Росії, Василь Лукашевич мав двох доньок — старшу Єлизавету, що вийшла заміж за відставного поручика, князя Віктора Кейкуатова та переїхала в м. Макіївка Ніжинського повіту Чернігівської губернії, та молодшу Віру. Саме її видали заміж за Федора Трепова.

Після весілля подружжя живе то в Києві, то в Петербурзі, в залежності від місця служби Федора Трепова. З 1849 по 1863-й рік у них народжується дев’ять дітей: Анастасія (1849), Євгенія (1850), Юлія (1851), Софія (1853), Федір (1854), Дмитро (1855), Єлизавета (1858), Олександр (1862), Володимир (1863).

Вдома Трепов з’являвся «наїздами», адже активно брав участь у військових походах та буквально жив службою. «В Полтаве встретился с одним из героев нашего времени, генералом Треповым, который едет в Варшаву из Киева, где оставляет умирающую от чахотки жену и девять человек детей, а сам спешит на царскую службу с самоотвержением доблестного гражданина», — цей фрагмент листа князя Мещерського красномовно описує молодого та завзятого Федора Трепова. Під час служби Трепов пережив кілька поранень та замахів на життя, два з яких — у Польщі. У 1861-му році він став генерал-майором та був призначений командиром київського Жандармського полку.

У 1965-му році у Борисполі помирає Анастасія Лукашевич, а роком пізніше, у 1966-му — Василь Лукашевич. Їх обох поховали на Книшовому кладовищі, а спадкоємицею бориспільського будинку стала їх донька, дружина Трепова. За кілька місяців вона теж померла, за рішенням чоловіка її поховали на території некрополя Видубицького монастиря у Києві. Маєток Лукашевичів перейшов у власність Федора Трепова, але на довгі роки залишився без господарів — невдовзі, в тому ж 1866-му році, Федір Трепов із дітьми переїхав до Петербургу, отримав звання генерал-лейтенанта та був призначений на посаду обер-поліцмейстера.

Історики пишуть, що часи служби в Петербурзі додали репутації Трепову — він зміг досягти порядку в столиці та покращити роботу поліції. До його заслуг відносять, зокрема, зниження злочинності, організацію освітлення «чорних сходів» у будинках, упорядкування роботи візників, заснування річкової поліції, боротьбу з пиятикою і жебрацтвом, відкриття нічліжних будинків для безпритульних та швейних майстерень для бідних жінок. Його називали безстрашним офіцером та творцем поліції нового типу. За цю працю Трепов заслужив потомствене дворянство та власний родинний герб.

Під час служби Петербурзьким градоначальником у 1873-1878 рр. Трепов провів перепис населення та будинків, активно займався благоустроєм міста — зокрема, провів лінії водопровідних мереж, розбив Олександрівський сад і кілька скверів, відкрив готель «Європейський» і кілька заводів, опікувався будинком душевнохворих.

На момент відставки у 1878-му році всі його доньки виросли та вийшли заміж, три з них служили фрейлінами при Дворі. Сини теж стали освіченими та самостійними людьми, з високим становищем у суспільстві.

Після відставки Федір Трепов, хоч і повернувся в Україну, у бориспільському будинку не жив — оселився у Києві. Ще в 1871 році він побудував одноповерховий будинок на 14 кімнат на вул. Інститутській, 12, відомий до сьогодні як будинок Трепова (або будинок Бродських — наступних власників, які викупили будинок у Трепова у 1876-му році). У 1879-му Федір Трепов будує ще один маєток у Києві — на Печерську. У відставці активно займається благодійністю — зокрема, підтримує Видубицький монастир, постійним меценатом якого він став ще у 1869-му році, коли монастир знаходився у стані занепаду. А ще Київ зобов’язаний йому вулицею Банковою — Трепов віддав майже гектар своєї землі, щоб через його маєток проклали зручний шлях для людей між Лютеранською та Інститутською, які на той час не сполучалися. Так з’явилася вулиця Банкова, яка спочатку називалась Царедарською (адже земля була подарунком царя генералу Трепову), потім Треповською, а вже потім Комуністичною та Орджонікідзе. Помер Федір Трепов старший у Києві у 1889-му році. Поховали його у фамільному склепі некрополя Видубицького монастиря, поряд із дружиною.

Після смерті маєток на вул. Банковій, 2 перейшов до улюбленця батька — Федора Трепова молодшого. Він із родиною займає напівпідвальне приміщення, а верхній поверх здає в оренду. Через дев’ять років, у 1898-му році, Федір Трепов молодший продає будинок єврейському цукрозаводчику Симсі Ліберману, який проводить реконструкцію та добудовує ще один поверх. Зараз будинок відомий як особняк Лібермана або «Пряничний будиночок».

• Федір Трепов старший та його маєтки у м. Київ (вул. Банкова, 2 та вул. Інститутська, 12).

• Родинний герб родини Трепових.

Непотрібний спадок

На фото, про яке йдеться у вступі, можна прочитати напис: «Парк сенатора А.Ф. Трепова». Федір Трепов був дуже багатою людиною та залишив дітям велику спадщину, в тому числі земельні ділянки в Переяславському та інших повітах. Як уже згадувалось, столичний маєток отримав Федір Трепов молодший. Сини Дмитро та Володимир — нерухомість у Петербурзі. Бориспільський, вже багато років покинутий маєток, отримав Олександр Трепов — саме його ім’я як власника вказане на фото, ця ж інформація про спадок міститься у інших документах.

Отримав, але не жив у ньому — адже після навчання вся його діяльність здійснювалася в Росії, на службі чиновником Міністерства внутрішніх справ, за виключенням 4-х років (1892-1896), коли він був переяславським повітовим предводителем дворянства. Але у цей час Олександр Трепов мешкає з дружиною в Мартусівці Бориспільського району — у новозбудованому маєтку, та орендує пивний і цегляний заводи. З 1906-го року Олександр Трепов здає мартусівський маєток в оренду та знову переїздить до Петербургу. Там він сенатор, статс-секретар, член Держдуми (1914), з 1915-го — управляючий Міністерства шляхів сполучення, а вже через рік звільнений з усіх посад. Мав двох доньок, Софію та Олену. Після революції 1917-го року емігрував за кордон, де і помер.

Після переїзду ще дітьми в Петербург більш не мали стосунку до території сучасної України і, зокрема, Борисполя, і Дмитро та Володимир Трепови.

А от їх старший брат, Федір Трепов молодший (1854 р.н.) майже все своє життя провів на Київщині та Житомирщині: з 1896 р. — губернатор Київський, 1908-1914 — Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор, активно впроваджував Столипінську реформу. Саме із ним колись судилися селяни Бориспільщини, яким допомагав молодий юрист Павло Чубинський. У спогадах Федора Волкова, друга Чубинського, саме Федір Трепов молодший згадується як господар бориспільського маєтку. Разом із тим, навряд чи він чи хтось інший постійно проживали в ньому — стара одноповерхова будівля із солом’яним дахом у провінційному Борисполі, хай навіть оточена парком, вже не могла задовольнити членів родини Трепових із їх соціальним статусом, рівнем достатку, впливовості та колом спілкування. Скоріше, вона могла використовуватися час від часу як заміський будинок. З початком Першої світової війни у 1914-му році Федір Трепов пішов воювати, а у 1917-му році емігрував до Франції. Помер у Ніцці у 1938-му році. Мав двох доньок — Віру та Єлизавету.

• Чеський легіон біля бориспільського будинку Лукашевичів-Трепових, 1917 р.

Початок кінця та «прокляття» будинку Трепових

У 1914-му році будинок остаточно опустів — адже всі нащадки Федора Трепова старшого починаючи з цього року на території України, як і в Борисполі, вже не бували, а ті, хто вижили під час революції 1917-го року, емігрували за кордон.

Фото, яке історики датують 1917-м роком та на якому зображено вояків Чеського легіону біля маєтку Трепових, напевно, зафіксувало останні місяці життя цього будинку.

Адже за даними Бориспільського державного історичного музею, під час Громадянської війни у 1918-1920 роках більшість будівель і споруд на території маєтку були зруйновані, а дерева з парку пішли на дрова. Вцілілу частину маєтку використовували як клуб, поки вона не згоріла. На її місці збудували новий клуб, який знову згорів у кінці 20-х років.

«Будівлі (…) зруйновані, стежки заросли чагарником, фонтан перетворився на мотлох, високі дуби селяни порубали на дрова», — так описує маєток Трепова у 1930-му році Яков Рубін.

У 1936-му році тут збудували Будинок культури, який у 1943-му році, під час відступу з міста, зруйнували німецькі окупанти. Вони ж за час окупації повністю вирубали залишки парку. Така ж сумна доля чекала і відбудований Будинок культури — він теж згорів у 1989 році. Попри обіцянки побудувати на його місці новий заклад культури, там зробили стоянку, а у 2014-му — відкрили торговельний центр.

Джерела: М. Бужинський «До біографії В.Л. Лукашевича», В. Ковалинський «Меценати Києва», О.О. Русов «Щоденники та спогади», В.А. Кислов «Выдающиеся жители старой Гатчины», О.М. Друг, Д.В. Малаков «Особняки Києва», збірник наукових праць «Грані історії», збірник «Государственное управление в России в портретах», інформаційний щотижневик «Ринок Бориспіль», газета «Зеркало недели», газета «Life», інтернет-видання «Хронос», Мартусівська сільська рада, Національна історична бібліотека України, Енциклопедія історії України, Інститут історії України НАН України, Музей історії Києва, Бориспільський державний історичний музей, інші відкриті інтернет-джерела.

Чи була дорога повз маєток Трепових?

У інтернет-джерелах не раз доводилося бачити інформацію про те, що в часи володіння Треповими будинком (1866-1917) у Борисполі дороги повз їх володіння ще не було. Інформація базується на свідченнях бориспільки А.С. Шульги, записаних нею у 2008-му році. Зокрема, у своїх спогадах (переповідаючи розповіді своєї мами) вона говорить: «Чи відомо вам, чого вулиця (колишня Ватутіна — ред.) носила назву Старокиївська? До революції мимо маєтку Трепова ніхто не мав права ні проїхати, ні пройти. Тож і дороги тут (в сучасному розумінні) не було. Доїхавши до початку парку, візники повертали наліво і об’їздили маєток, долаючи чимале коло. Вже після революції була зроблена пряма шосейна дорога Київський Шлях, а та об’їзна вулиця стала називатися Старокиївською». І ще: «Моя мама розповідала, що цей шлях ніколи не спав. По ньому цілодобово йшли і їхали люди. У різних справах їхало начальство, дзвоном колокольчиків давала про себе знати пошта, фури з продовольчими товарами їхали на київські базари, ярмарки. Біля дідового двору (нині прохідна у військовому містечку) була криниця, де подорожні напували своїх коней, волів. А ще по цій дорозі ішли на прощу до Київської лаври богомольці. (…) До революції дороги мимо маєтку Трепова не було… У 20-х роках вулиця Київський Шлях була вимощена у центрі булижником, як і вся дорога до Києва…».

Але історичний документ — а саме топографічна карта Борисполя 1868-го року (так звана трьохверстова мапа Шуберта) — змушує засумніватися у повній достовірності цього переказу. Карта дуже докладна, з нанесенням на неї всіх вулиць, доріг, будинків (великих і малих), вітряків, кладовищ, церков, постоялих дворів, шляхових будок, навіть колодязів. Технологія, розроблена програмістами Київського політехнічного інституту, дозволяє з великою точністю накладати топографічні карти різних років та століть одна на одну, що дозволяє прослідковувати зміни, які відбувалися на місцевості.
Розглянемо за її допомогою частину міста від центру (включаючи будинок Трепових) і аж до виїзду з Борисполя в бік Києва.

Зауважимо, що мапи Шуберта містять докладну класифікацію всіх нанесених на них доріг — від найменших польових стежин, путівців та до шосе державного значення. На топографічній карті Борисполя 1868-го року є обидві дороги — і теперішній Київський Шлях, і Старокиївська. Обидві вони класифікуються як великі та зручні («большія почтовыя и транспортныя, удобныя круглый годъ для движенія трехъ родов оружія»). Центральна дорога (нині — Київський Шлях) прямує із центру Борисполя (нині — площа перед міською радою та територія ЗОШ №1) повз будинок Трепових з одного боку (міський парк) і великий маєток з іншого боку (нині супермаркет «Фора») аж до виїзду з міста. З лівого боку від неї розміщено ще один великий маєток та стрічки городів, справа — ще кілька маєтків і будинків, три вулиці, що йдуть у бік, та Книшове кладовище, причому вздовж відрізку дороги від сучасної вул. Головатого і аж до виїзду з міста на карті позначено високий паркан. Центральна дорога майже стовідсотково накладається на теперішній Київський Шлях, але зміщується вліво на кілька метрів на відрізку від вулиці Головатого і до Броварської — йде паралельно Київському Шляху і «проходить» по двоповерхових будинках у Соцмістечку та багатоповерхівках у мікрорайоні Авіаторів. На повороті на Броварську вона розгалужується — одна частина по нинішній Броварській іде через залізницю та Олександрівку і далі на Бровари, а інша доходить до залізниці в межах теперішньої Пристоличної громади та далі прямує на Київ вздовж залізниці, аж до Дарниці і далі.

Інша дорога, що йде з центру Борисполя в напрямку Києва, повністю співпадає з нинішньою Старокиївською, але повертає не на місці перетину з сьогоднішньою вулицею Момота, а трохи далі, відразу за стадіоном «Колосочок» біля ЗОШ №5, прямує через військову частину і виходить на центральну вулицю якраз перед Книшовим кладовищем (навпроти вул. Гудзя). На цьому місці на карті зображено один-єдиний двір із будинком, а навпроти — колодязь.

Таким чином, карти доводять, що вже у 1868-му році у Борисполі існували обидві великі дороги хорошої якості, які майже повністю збігаються з теперішніми вулицями Київський Шлях та Старокиївська. Навряд чи Трепову чи іншому представнику вищих верств суспільства було під силу заборонити повністю рух по вулиці, де розміщувався його маєток, в якому не жив ні він, ні інші члени його родини. Тим більше, карта свідчить про те, що на вулиці були й інші великі маєтки та будинки, мешканці яких не могли не користуватися дорогою. Так само «закриття» вулиці Київський Шлях зробило б неможливим для містян потрапити на прилеглі до нього вулиці, а мешканців тих вулиць — до центру міста. Разом із тим, вірогідно, що рух по вулиці міг бути обмеженим для транспортних засобів, що рухалися через місто «транзитом», адже цілодобовий рух возів, коней, поштових та продовольчих карет тощо міг створювати незручності для мешканців міста та захаращувати центральну площу з трьома церквами. На карті бачимо ще одну об’їзну вулицю — Польову. Обидві вулиці прямують вздовж незаселеної чи частково заселеної місцевості — городів та лугів, що доводить саме «транзитне» їх призначення. Сьогодні такі питання вирішуються аналогічним чином — запровадженням тимчасових чи постійних обмежень для певних видів транспорту та спрямуванням їх на окружні дороги.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама