Ігор Муратов: «На війну я потрапив «за бартером»»
14 жовтня святкують День захисника України, який відомий також як День українського козацтва, День Покрови Пресвятої Богородиці та День створення УПА. «Трибуна Броварів» підготувала інтерв’ю із земляками, для яких захист нашої держави – не порожній звук. Цього разу спілкуємось із Ігорем Муратовим, учасником Революції Гідності, бійцем українсько-російської війни та громадським діячем, який допомагає воїнам і родинам загиблих захисників.
Із Ігорем ми зустрілись у четвер, 10 жовтня. Він перший почав розмову, дещо «поламавши» запланований порядок інтерв’ю. Говорив про наболіле і найнагальніше – про можливу капітуляцію України через підписання так званої «формули Штайнмаєра». До слова, саме цього дня за заяву проти її ухвалення проголосувала і Броварська міська рада.
Читайте також:
1.«Формула Штайнмаєра»: Україна протестує, а Броварська міськрада затягує із призначенням сесії?
2.«ЗА мир» та «Проти» капітуляції перед агресором: як проголосували броварські депутати
І як ви ставитеся до погодження Україною «формули Штайнмаєра»?
І.М.: Моя особиста думка – це неправильно. Водночас Броварська міська рада спочатку не могла назвати Росію агресором, тепер довго не могли призначити сесію для схвалення заяви проти «формули»: чекають, куди вітер подує. Органи місцевого самоврядування своїми діями знищують дух патріотизму в місті.
Ігор Муратов під час інтерв’ю. Фото – Дмитро Карпій
Що вони дали у «формулі»? – Встановлення державного кордону. Це можливо лише після звільнення наших територій. І допоки цього не станеться, не може бути й мови про подальші кроки: референдуми та інше. Я проти відведення військ – хлопці звільняли, а відійти – це дуже легко.
Про дії нашого міського голови я доносив думку губернатору Київської області. За це мені помстилися: нашу організацію, яка допомагає бійцям і родинам загиблих, «Авангард АТО Броварії», профінансували лише на 30 тис. грн. Водночас це дало мені можливість вернутися на фронт.
Із побратимами на війні
Останній раз ви їздили на один рік на фронт?
І.М.: Цього разу я пішов на пів року за контрактом. У мене проблеми з хребтом через раніше отримані травми. Тож я тепер не «зимовий воїн» [сміється]. Я підписав контракт із 25-м батальйоном 54-ої бригади.
Розкажіть детальніше про вашу військову діяльність. Як для вас усе починалося?
І.М.: Ще з Майдану. Ми тоді разом із Юрою Скотніковим, Олегом Шевчуком та іншими створили «Правопорядок». Була співпраця з іншими містами. Їздили, шукали нашого міського голову [у часи Революції Гідності активісти пікетували домівки можновладців-регіоналів, – ред.], спільно з «Автомайданом» відпрацьовували інформацію щодо тітушок на Євромайдані в Києві.
Тримали перший блокпост біля військової частини на «Автошколі». До нас о 6-ій годині ранку прийшли двоє дітей: 19-річна дівчина з 5-літнім братом. Вона розповіла, що їхнього батька забрали, мобілізували у військо. Просила допомогти вернути його.
Броварський блокпост на в’їзді в місто з боку Києва. Фото – «Маєш право знати»
Нема нічого героїчного в цій історії. Можливо, я прийняв їх як своїх, пішов до військомату, тоді його очолював Володимир Ноженко, і попросив за дітей. Військом сказав, що не може вернути батька, потрібна заміна, бажано водій. То я й кажу: «Забирай мене». Так я й потрапив на війну.
Я навіть не знаю, чи доброволець я, чи мобілізований. Забрали за бартером [сміється].
Бойові злагодження проходили у військовій частині Семиполок. Начальники хотіли, щоби ми якісь бордюрчики білили, щось фарбували. Ми відмовились це робити і сказали, що злочинних наказів не виконуємо і наполягли, щоби нас відправили захищати Україну – тоді саме відбулась окупація Криму.
Спочатку нас відправили на військові злагодження на Житомирщину. А потім я пішов у відпустку. Але мені зателефонували – треба їхати «туди». У Краматорськ ми заїхали колоною. Там нас поділили на групи. Мене відправили в Дебальцеве, де ми зайняли оборону.
Ігор Муратов із побратимами на війні
Доправляють до лікарні пораненого бійця
Служба на передку
Потім – шпиталь. Перша операція на хребті була в 2015 році. Згодом ми створили організацію, їздили на схід допомагати нашим побратимам. Але я не люблю, коли мене називають волонтером. Для мене це поняття дуже високе. Ми допомагаємо рідним людям, і я себе називаю побратимом. Там мої брати. Ви, коли допомагаєте своїм рідним, ви ж не називаєте себе волонтером?
Ви організацію створили для того щоби мати можливість допомагати?
І.М.: Щоби мати можливість гуртуватись і діяти спільно. А гуртом і батька легше бити. Тут ще є моменти, пов’язані із Законодавством України. Наша головна задача – захист. До прикладу, знаю, що є люди, які купували собі групу інвалідності заради пільг. А тим бійцям, хто справді має інвалідність, групу не дають. Ми діємо і в таких питаннях, намагаючись відновити справедливість.
Ви входили до координаційної ради з питань АТО при виконкомі Броварської міськради…
І.М.: Ми подали цей орган як такий, який контролюватиме владу і доноситиме до неї важливі питання. Ми хотіли почути думку кожного. Але Ігорю Сапожку було незручно, він зробив формат роботи по-своєму – створювати картинку, що щось відбувається. А насправді нічого не відбувається. Не вдалося навіть створити телефонну гарячу лінію. Багато бійців вертаються і не знають, на що мають право.
Під час засідання координаційної ради з питань АТО
Подивіться, наприклад, на питання з безкоштовним МРТ у броварській лікарні. Всі казали, що воно буде безоплатним для бійців і родин загиблих. А за фактом – не роблять, відправляють до Києва і обіцяють відшкодувати потім. Або рішення надавати безкоштовні ліки не за назвою препарату, а за діючою речовиною. Таким чином розширили перелік ліків. Зараз половина препаратів неврологічного напрямку скасована. Чому? Як? – Хочу піти послухати.
У нас пишуть програми, але коли приходиш по допомогу за нею – кажуть, що з бюджету нема коштів. У нас бюджет Броварів завдяки децентралізації десь 1,5 млрд грн, а на фінансування громадських організацій під час війни, які допомагають війську, і на матеріальну допомогу коштів нема.
Або про будівництво житла для бійців. Будинок на вул. Симоненка – з ним взагалі невідомо що. А на вул. Олімпійській може за 7 років і зведуть. От торговельний центр біля 7-ї школи виріс швидко. Чому так? Може хтось більше любить свою тещу, ніж захисників України?
Читайте також:
1.Будівництво офісного центру на Гагаріна: до вересня планують залити фундамент
2. Школа № 7 «тріснула по швах» і призупинила роботу
Ви розповіли багато про зраду. Давайте про перемоги. Чи бачите ви все-таки якісь досягнення у вашій діяльності?
І.М.: Знаєте, найбільше досягнення і моя перемога – коли до мене телефонують рідні загиблих і запитують: «Як справи?». Для мене це означає, що я не даремно вижив на цій війні. Це перемога над самим собою, а наша спільна перемога ще попереду.
Ігор Муратов із матерями загиблих бійців під час нагородження «Сталевим хрестом непереможних». Посмертно нагородили бійців із Броварів – Дмитра Янченка і Олега Оникієнка
14 жовтня у нас святкуватимуть День захисника України. Чим для вас є ця дата?
І.М.: Я не скажу, що це свято. Для мене особисто – це день шани, пам’яті. Це той день, коли я зобов’язаний відвідати братів, котрі загинули. Вони загинули за Батьківщину, своїх рідних, і за мене також. Але зауважу, що я не ходжу на могили разом із броварською адміністрацією, бо вони згадують про це лише тоді, коли їм необхідно – 14 жовтня, у день пам’яті, на День Незалежності. Це нещиро. Вони забувають про загиблих і не виконують навіть не посадові, а людські обов’язки.
Читайте також:
1.Культурні події жовтня 2019-го: свято Покрови, театр і концерти – ОГЛЯД
3.Подякуйте захисникам: українців закликають долучитися до акції на підтримку військових
Фото – «Трибуна Броварів», «Маєш право знати» та з архіву Ігоря Муратова
Джерело: Трибуна Бровари
