як вбивали премію імені Рильського – Містоінформ
Вперше в історії існування літературної премії імені Максима Рильського навколо неї сколихнувся скандал міжнародного рівня. Комітет із присудження вирішив висунути на здобуття премії Рильського за 2023 рік у номінації «За переклад творів українських класиків та сучасних авторів мовами народів світу» британця Ендрю Шеппарда — за переклад з української на англійську мову збірки дитячих творів «Ірпінь — мій дім». Ця книга стала найбільш скандальною за всю історію премії імені Рильського саме через російський слід.
Видання книги «Ірпінь – мій дім» ініціював мер Ірпеня Олександр Маркушин. Безпосередньою координацією видання та просування збірки займалася Таїсія Юсупова – піарниця Маркушина. Книгу подали на отримання літературної премії імені Максима Рильського, яку згідно положення мали вручати 19 березня 2024 року.
Втім, вперше в історії цієї авторитетної премії її вручили аж 12 листопада після найбільшого скандалу за весь час існування нагороди. І цей скандал мав російський слід.
Таїсія Юсупова та Олександр Маркушин залучили до перекладу книги «Ірпінь – мій дім» Ендрю Шепарда, який має тісні зв’язки з росією: він входить до редколегії журналу Британсько-російського товариства «East-West Review» (Great Britain-Russia Society).
Проросійський слід має й координаторка проєкту Таїсія Юсупова. Зокрема, у публікації видання «Новий формат» йдеться про те, що Юсупова Таїсія Валеріївна є чорною піарницею, раніше працювала шеф-редакторкою телепрограми «Орел і Решка».
«Таїсія Юсупова родом із Запоріжжя, переїхала до міста Ірпінь у 2023 році. За інформацією ЗМІ, вона є співмешканкою нинішнього мера Ірпеня Олександра Маркушина. Згідно з публічно доступними даними системи YouControl, Юсупова Таїсія Валеріївна зареєстрована 08.07.2022 р. як ФОП, який має два види діяльності (73.11 Рекламні агентства та 63.99, Надання інших інформаційних послуг). Згідно з відкритими даними системи OpenData, Таїсія Юсупова розлучена зі своїм попереднім чоловіком Кобцевим ІгоремОлеговичем, який є засновником Кредитної спілки «ВІДРОДЖЕННЯ ДОНБАСУ», яка працює у місті Алчевськ Луганської області, окупованому з 2014 року. Наразі органи безпеки України мали б вивчити засновників Кредитної спілки «Відродження Донбасу» на предмет причетності до створення сепаратистських органів управління териростичної організації «ЛНР» в місті Алчевськ Луганської області. Адже, коли підприємство й досі зареєстроване на окупованій території України, то кому воно сплачує податки і чи не фінансує воно таким чином російський терор в Україні?», – зазначається у публікації.
Проросійський слід має і сам мер Ірпеня Олександр Маркушин. Нещодавно у ЗМІз’явилася інформація про масштабну схему розкрадання оточенням мера Ірпеня Олександра Маркушина коштів місцевих бюджетів, виділених на відбудову постраждалої громади. Зокрема, йшлося про його головного підрядника Сергія Росстального. Згідно з даними системи YouControl, Росстальний Сергій Валерійович був помічником Народного депутата від Партії регіонів Нестора Шуфрича. 3 вересня екс-регіонал Нестор Шуфрич отримав нову підозру в СІЗО: його звинувачують у фінансуванні Росгвардії в Криму. Слідство стверджує, що Шуфрич платив гроші русакам за воєнізовану охорону своєї елітної нерухомості на півострові. За 3 місяці 2016 року його компанія сплатила окупантам понад 500 тис. російських рублів. Влітку 2024 року видання «Незламні.City» опублікувало статтю «525 млн з бюджету для друзів мера та як отримувати 170 тис. грн при окладі 6 тис.: лайфхаки від ІМР», а видання «Резонанс» опублікувало статтю «Оточення мера Ірпеня Маркушина отримало 525 млн з бюджету на післявоєнну відбудову».
Та повернемося до самої премії імені Максима Рильського. 26 лютого 2024 року Комітет із присудження премії надіслав матеріали щодо її присудження Міністерству культури та інформаційної політики (МКІП) для внесення на розгляд Кабінету Міністрів України.
7 червня 2024 року КМУ розглянув Проєкт розпорядження щодо присудження премії імені Максима Рильського за 2023 рік і 10 червня повернув цей Проєкт розпорядження до МКІП для додаткового опрацювання.
24 липня Держкомтелерадіо разом з МКІП провели спільну нараду з метою опрацювання визначення кандидатів на здобуття премії. За результатами наради 2 серпня Держкомтелерадіо подало проєкт розпорядження до МКІП.
Із критикою запропонованих кандидатів на отримання премії виступив член Комітету премії, видатний український науковець і перекладач Максим Стріха та вийшов зі складу Комітету. На його думку, премією відзначили «працю перекладачів, яка ні найменших підстав (за складністю, художнім рівнем, суспільним розголосом) для такого відзначення не дає».
Невдовзі спільнота літературно-перекладацького фестивалю Translatorium та членкині ініціативи «Перекладачі в Дії» ініціювали лист від імені українських перекладачів до Кабміну та Держкомтелерадіо з проханням скасувати результати премії та відправити у відставку нинішній склад Комітету премії. Зокрема, питання виникли до лавреата, британця Ендрю Шеппарда, який є редактором журналу Британсько-російського товариства «Східно-Західний огляд».
Також серед перекладачів почали обговорювати факти махінацій з боку Маркушина та Юсупової навколо цієї книги. Йдеться про те, що згідно з положенням про премію книжка має бути надрукована не пізніше, ніж за пів року до висунення на здобуття премії. Під час розгляду збірки «Ірпінь – мій дім» членам Комітету премії повідомили, що книжка підписана до друку 3 березня 2023 року. Насправді це не відповідає дійсності.
Збірка вийшла друком у видавництві «Саміт-Книга». У повідомленні зі сторінки видавництва «Саміт-книга» від 3 квітня 2023 року йдеться про підписання з мером Ірпеня Меморандуму про спільне видання збірки дитячих творів «Ірпінь — мій дім». В цьому ж повідомленні дітей запрошували стати авторами збірки.
На сайті Ірпінської міської ради є оцифрований примірник книги. У ньому датою підписання до друку вказують 22 травня 2023 року.
Видання презентували 1 червня. Про номінантів премії Держкомтелерадіо повідомило 6 листопада.
26 січня 2024 року Максим Стріха опублікував статтю «Як вбили премію Рильського?», у які чітко пояснив махінації навколо премії. Наводимо текст статті.
«Літературну премію імені Максима Рильського за досягнення в галузі художнього перекладу заснували в далекому 1972 році постановою Ради Міністрів УРСР. Слід визнати: навіть за «глухих» радянських часів, коли премію імені Шевченка здебільшого присуджували за нікому тепер не цікаві «шедеври соцреалізму», лауреатами перекладацької премії ставали переважно люди, які справді зробили значний внесок у скарбницю української літератури, що ще й досі не застарів. Серед них були Микола Терещенко (перший лавреат за двохтомну антологію французької поезії), Дмитро Білоус, Василь Мисик, Євген Дроб’язко, Борис Тен, Дмитро Павличко, Андрій Содомора, Рауль Чілачава та інші. А на хвилі «перебудови» присудження цієї премії знаменувало тріумфальне повернення в літературу «проскрибованих» у 1970-ті трагічних геніїв нашого перекладу Миколи Лукаша і Григорія Кочура.
За доби незалежності цією премією вшанували багатьох гідних людей, чиї твори справді творять основу україномовного корпусу світової класики та актуальної зарубіжної літератури. У 2019 році додалася ще одна номінація премії: за переклади української класики та сучасних авторів іноземними мовами.
Щоправда, в останнє десятиліття почала виявлятися й помітна негативна тенденція: ті, хто справді сьогодні складають нову «еліту» нашого перекладацького цеху за кількістю помітних перекладів, виданих провідними видавництвами, цікавитися премією майже перестали. А на другу її номінацію висувалися переважно українські перекладачі (часто — з текстами, виданими теж в Україні), які за визначенням не могли мати широкого резонансу у світі.
Але премія, однак, існувала і користувалася повагою. Аж поки 24 січня цього року сталася подія, яка, схоже, все це докорінно змінить. Спробую пояснити, чому це рішення реально означатиме «вбивство» колись поважної премії. Погляньмо, як відповідає книга «Ірпінь – мій дім» цим критеріям».
«Про професійну якість перекладу нічого взагалі сказати не можна – з огляду на невеличкий обсяг і простоту текстів. Їх, як легко побачити з уривку, вміщеного на сайті, перекладено змістовно адекватно, але не більше. Наголошу: матеріал тут «технічно» настільки простий, що його приблизно на такому ж рівні переклав би за кілька днів кожний сумлінний випускник будь-якої університетської перекладацької спеціалізації. Свого часу я сам отримав у 2015 р. премію імені Максима Рильського за переклад «Пекла» Данте, який хронологічно забрав у мене майже два десятиліття (торік цю працю також вшановано орденом «За заслуги перед Італійською Республікою»). Не стану стверджувати, що на премію імені Максима Рильського мають претендувати роботи виключно такої складності. Але точно — й не настільки примітивно прості. Тінь цих звинувачень неминуче лягатиме відтепер і на премію імені Максима Рильського», – зазначає Максим Стріха.
«Громадянин Великої Британії Ендрю Шеппард є перекладачем з російської (перекладав, зокрема, й кількох російськомовних авторів з України) і… редактором журналу Британсько-Російського товариства «Східно-Західний огляд». Наскільки доречно відзначати людину з цього кола українською державною відзнакою саме зараз? Репутації дотепер фахової премії імені Максима Рильського завдано тяжкого удару: відтепер нею можна відзначати будь-що і будь-кого, аби лиш це було «вкладено» в потрібну «обгортку». Навряд чи хтось із поважних західних перекладачів чи видавців української літератури захоче тепер гратися в ігри з українською премією… Особисто я віднині соромитимуся вже підписуватися: «лауреат премії імені Максима Рильського». Адже це вже не означатиме ані реального високого статусу в перекладацтві, ані наявності суспільно значущого перекладного доробку. З болем констатуючи, що після такого рішення Комітету премія імені Максима Рильського вже не має майбутнього як інструмент підтримки перекладів на українську та з української, я тоді ж наприкінці засідання оголосив про свій вихід з Комітету. Бо, без сумніву, і в наступні роки члени цього Комітету збиратимуться й ухвалюватимуть якісь рішення. Але це вже матиме дуже мале дотикання до актуального українського перекладацтва», – додає Максим Стріха.
Підсумовуючи всі факти, можна припустити, що історія, яку Таїсія Юсупова провернула з книгою «Ірпінь – мій дім», могла бути чітко спланованою операцією проросійських сил чи російських спецслужб по дискредитації української культури, поважної української літературної премії імені Максима Рильського та високого іміджу нашого книговидавництва. Адже дуже багато проросійського сліду в цій історії. Це й сама Таїсія Юсупова зі зв’язками на окупованій території. І Маркушин з підрядами по відбудові Ірпеня для помічника поплічника терористів Нестора Шуфрича, і проросійський британець Ендрю Шепард, і цілеспрямована дискредитація української ідентичності.
Джерело: Містоінформ
