Фірма, джинса та дефіцит: як жили та працювали київські фарцівники

Як повідомляє Мій Київ, за радянських часів кожен хоча б раз у житті стикався зі словом «фарца» чи «фарцівник», а може навіть був особисто знайомий із представниками цієї «професії». Що це таке? Чим займалися фарцівники і як проходили їхні будні розповідаємо у статті.

Мрії про «красиве життя»

Спочатку розберемося з поняттями. Фарца – заборонена у СРСР підпільна купівля/перепродаж імпортного одягу, техніки та інших предметів. Чому з’явилася фарца? Все просто – у країні був дефіцит. Ідеологія вимагала єдиного народу, без «вискочок» та «буржуазії». А отже, у всіх усе мало бути однаковим. Одяг, меблі, предмети побуту – все як у всіх. Тому, коли радянська людина бачила закордонну річ – зовсім несхожу на те, що було на прилавках, одразу ж хотілося мати таку. Щоб не просто штани, а джинси Левіс чи Montana, не просто сонячні окуляри, а – Ray Ban, не кеди, а кросівки Adidas чи Reebok, не просто жуйка, а Wrigley’s. Хотілося виділятися серед одноманітного натовпу, носити щось незвичайне та гарне.

Але офіційної торгівлі із заходом бути не могло. Тому задовольняти потреби покупців доводилося неофіційно. У 70-80-х по всьому СРСР розгорнулася широка мережа фарцівників. Київ винятком не став. Навпаки, тут був один із найбільших центрів фарци в союзі.

Хто користувався послугами фарцівників? Найчастіше це були видні люди, лікарі (особливо стоматологи та протезисти, які працювали із золотом), юристи, ювеліри, вчені, а також золота молодь – діти радянських бонз. Загалом усі, у кого були гроші та бажання виглядати модно та «по-закордонному».

Як це було

Схем роботи було кілька. Найпомітнішими були «бомбіли» чи «чуїнгамщики», підлітки, які чекали фірмачів (іноземних туристів) біля готелів, де вони зупинялися. Такі групи часто тинялися біля готелів «Дніпро», «Либідь», «Москва» чи «Славутич». Щойно «Ікарус» із написом Intourist під’їжджав до входу, хлопці підбігали до іноземців і випрошували або вимінювали у них закордонні сувеніри – жуйки, календарики з актрисами, кулькові ручки. Якщо перепадали годинники або рукавички – це був великий успіх. Натомість туристам діставалися значки з портретом Леніна, піонерські краватки, військові пояси та інші радянські трофеї.

Але справжнє фарцювання організовувалося, звичайно, не підлітками біля готелів. Великі схеми працювали по-іншому, та з таким розмахом, про який звичайна людина і не здогадувалася.

«Грот» на прізвисько «Мічиган»

Кафе було обставлено з натяком на захід – тут була модна літня тераса з американськими парасольками. За це у молодіжних колах його прозвали «Мічиган». Знайомим виглядом воно приваблювало себе іноземців. Цю особливість добре знали досвідчені фарцівники, тому любили виглядати тут фірмачів.

Після вибору «жертви» зав’язувалась легка невимушена розмова про місто, що турист встиг побачити, що сподобалося. Слово за слово, і ви вже нерозлучні друзі, обмінюєтеся дрібницями (або дуже слушними речами) на згадку. Так фарця і потрапляла до рук торговців дефіцитом. Тепер далі потрібно швидше спустити товар. Виглядався покупець, що підходить під нього. Допустимо, це джинси. Робилося це так. Ненароком помічали «залишений» пакунок з джинсами біля потрібного столика. Запитували: «Не ваше?», а далі розмовляли про те, в якій моді нині ці джинси і пропонували товар за подібною ціною.

Джинсова лихоманка

Джинси були в 70-80-ті «блакитною мрією» практично всієї молоді. Віктор Некрасов іронічно окреслив ставлення молоді до цього предмета одягу, назвавши джинси «мрією сучасної молодої людини».

Молодь могла дістати «техаси» (сленгова назва джинсів) у вишах, де навчалися іноземці, наприклад, у Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка, Сільськогосподарській академії, Консерваторії, Художньому чи Медичному інститутах. Іноземні студенти приїжджаючи з канікул, везли із собою 5-10 пар, продавали по 80 рублів, тільки однокурсникам, з міркувань обережності. Збув товар – маєш річну стипендію, а то й дві.

Іноземці, які відвідували Союз, теж швидко зрозуміли, який товар у ході. Їм це було особливо вигідно, тому що при в’їзді в країну дозволялося мати лише 30 рублів. Продаж джинсів приносила потрібну валюту та підвищувала платоспроможність туристів.

Моряки, які плавали до Північної Європи, не втрачали можливості вигідно продати кілька пляшок алкоголю, який там був дуже дорогим. Кожному дозволялося брати на борт по 1 ящику горілки та коньяку. На отримані прибутки моряки часто купували пакети. 150 фірмових пакетів із джинсами Монтана могли озолотити свого власника. Пластиковий пакет носився довго і гордо, це було придбання на віки.

–

Джерело: Новини Білої Церкви — БЦ News — БЦ News